Що відбувається з укриттями Києва на п’ятий рік повномасштабної війни?

У лютому 2022 року кияни бігли до укриттів за офіційною мапою й натикалися на зачинені двері, неправильні телефони комендантів та підвали, непридатні для перебування.

За чотири роки місто витратило мільярди на ремонти, прозвітувало про сотні оновлених об’єктів і пообіцяло нові укриття у школах і створення мобільних бункерів.

Але чи змінилась ситуація?.

Наразі укриття частіше відремонтовані, відчинені та внесені до офіційних переліків, ніж у 2022 році.

Проте багато киян все одно не йдуть туди під час тривоги, бо в підвалах брудно, немає де сісти чи лягти, не вистачає вентиляції, тхне каналізацією, а доступ інколи залежить від сторожа або балансоутримувача.

У цій статті «Хмарочос» розбирається якими укриття мають бути в теорії, хто зобов’язаний пускати туди людей, чому після років ремонтів кияни все одно лишаються вдома під час обстрілів, і які плани міста на 2026 рік.

Укриття на мапі і в реальності.

Масово перевіряти стан укриттів у Києві почали ще після початку російської агресії у 2014 році.

Тоді журналісти і громадські активісти виявили, що значна частина сховищ або зачинена, або непридатна для використання, або взагалі здається в оренду.

Проте до початку повномасштабної війни ця проблема рідко ставала предметом широкої публічної дискусії.

Наприкінці січня 2022 року у столиці налічувалося близько 500 спеціально обладнаних бомбосховищ (детально про стан укриттів на початку повномасштабного вторгнення ми писали тут).

Переважно вони розташовувалися на підприємствах і були призначені насамперед для працівників цих установ.

Ще близько п’яти тисяч об’єктів відносили до укриттів подвійного призначення — це підвали житлових будинків, підземні переходи, паркінги, станції метро та інші підземні приміщення.

Однак навіть за офіційними даними міста майже п’ята частина цих укриттів не була готова приймати людей.

Міська влада тоді фактично рекомендувала мешканцям самостійно перевіряти найближчі сховища і оцінювати, чи придатні вони для перебування під час тривоги.

24 лютого багато киян, які шукали захист за офіційною мапою укриттів, натикалися на зачинені двері або неактуальні контакти відповідальних осіб.

Частина підвалів була завалена сміттям, інші використовувалися як склади чи технічні приміщення.

Найнадійнішим варіантом у перші тижні повномасштабного вторгнення виявилися станції метро.

Для тих, хто жив далеко від підземки, єдиним виходом часто ставала самоорганізація.

У багатьох будинках мешканці самі відкривали підвали, виносили сміття та приносили меблі.

Укриття на Бульварно-Кудрявській.

Наприклад, у Шевченківському районі столиці, на Бульварно-Кудрявській, у довоєнному будинку мешканці на початку повномасштабного вторгнення навіть не знали, що під ними є повноцінне бомбосховище.

Перший спуск у підвал виявився шоком: приміщення було завалене битою цеглою, сміттям і фактично непридатне для перебування.

Але під час розчищення мешканці почали знаходити ознаки справжнього укриття.

«Ми почистили підлогу і знайшли там три отвори каналізації.

Вони були забиті, але працювали.

І тоді я зрозумів, що це не просто підвал», — розповів мешканець будинку Олексій Тихонов.

Згодом мешканці натрапили на стару табличку.

«Я знайшов на вході дуже прибиту пилом вивіску, там було написано “Бомбоубежище №1”.

Вона досі лежить у мене на балконі», — розказав Олексій.

З’ясувалося, що сховище облаштували ще під час Другої світової війни.

Його намагалися частково перебудувати під інші потреби, а згодом фактично занедбали.

Після 24 лютого мешканці почали самостійно відновлювати укриття.

Виносили сміття вручну, відрами і лопатами, а згодом залучили техніку.

До робіт долучилися навіть мешканці місцевого хостелу, які залишилися без роботи.

Разом вони провели воду, електрику, облаштували базові умови для перебування.

Згодом ініціативна група домоглася, щоб укриття внесли до офіційної мапи міста.

А у 2023 році воно потрапило до програми ремонту.

На ремонт виділили два мільйони гривень.

За словами, Олексія цих грошей вистачило на базовий ремонт.

Сьогодні укриття працює і відкрите для всіх.

Туди приходять не лише мешканці будинку, а й люди з навколишніх вулиць.

Проте обслуговують його саме мешканці, адже укриття треба прибирати, слідкувати за порядком, а також витрачати гроші на його утримання.

Втім, навіть відремонтоване укриття не стало безпечним простором у повному сенсі.

Через відсутність резервного живлення двері під час відключень доводиться залишати відчиненими.

У відкритий простір почали регулярно заходити сторонні, зокрема люди залежні від алкоголю та наркотичних речовин.

Найгірше, що заборонені речовини вони вживають прямо в цьому укритті.

За словами Олексія, були й небезпечні інциденти.

«Вони кинули недопалок у відро, внаслідок загорілося відро, потім стіл.

Добре, що все не згоріло», — розповідає він.

Попри виклики, частина мешканців продовжує користуватися укриттям і навіть облаштовує там місця для ночівлі.

Проте часом сім’ї з дітьми уникають його саме через відчуття небезпеки, а поліція нічого вдіяти не може.

За словами Олексія, доглядати укриття стає все важче і якщо місто не вигадає як допомагати, то навіть активні та ініціативні мешканці скоро перестануть дбати про укриття, адже це постійні витрати грошей та часу, які ніяк не компенсуються з місцевого бюджету.

Укриття на приватній території.

Водночас є і приклади укриттів, які мешканці оцінюють як безпечні та придатні для тривалого перебування.

Проте вони часто залишаються винятком і не покривають потреб усього району.

Лілія, мешканка Києва, розповідає, що користується укриттям на території колишнього заводу, яке фактично є приватним.

«Ходимо в укриття, яке гарно обладнане, але воно знаходиться на території колишнього заводу і є, фактично, приватним», — каже вона.

За словами жінки, спочатку вони з родиною залишалися вдома і ховалися за правилом «двох стін», але після перших пошкоджень будинку почали регулярно спускатися в укриття.

«Там є двоярусні ліжка, туалет, два виходи, вода.

Туди переважно ходять ті, хто працює на цій території, але пускають і мешканців сусідніх будинків.

Немає проблем із тваринами», — розповідає Лілія.

Попри позитивний досвід, вона зазначає, що навіть таке укриття не вирішує проблему доступності.

«На район цього все одно мало.

Багато хто не ходить туди, бо далеко», — каже вона.

Чому кияни не ходять в укриття?.

Навіть коли укриття є поруч і формально доступне, це ще не означає, що люди готові проводити там кілька годин під час повітряної тривоги.

За роки повномасштабної війни у Києві сформувалася інша проблема: багато мешканців просто не довіряють укриттям або не вважають їх безпечнішими за власну квартиру.

Ми писали про це тут.

Навіть під час наймасштабніших ракетних атак у метро ховається менше одного відсотка населення столиці.

Частина киян пояснює це тим, що до укриттів далеко йти.

Але не менш важливою причиною називають їхній стан.

Більшість укриттів у Києві — це підвали житлових будинків або цокольні приміщення.

У багатьох із них немає туалетів, вентиляції чи місць для відпочинку.

Під час короткої тривоги це ще можна витримати, але коли атаки тривають кілька годин або всю ніч, перебування там стає проблемою.

Також мешканці скаржаться на антисанітарію.

У підвалах часто зберігають старі меблі або будівельні матеріали, там може бути вогко, холодно або стояти різкий запах.

Деякі укриття використовують як технічні приміщення для комунікацій, тому перебування там протягом кількох годин не передбачалося.

Не менш важливим є питання елементарного комфорту.

Під час нічних тривог людям доводиться проводити в укриттях до ранку, але в більшості підвалів немає лежачих місць або навіть достатньої кількості лавок.

Анна, мешканка Києва, розповідає, що за укриття у них в будинку слугує звичайний підвал.

«Це просто підвал відразу в будинку.

Навколо труби та не дуже чисто.

Все в поганому стані.

Погана вентиляція.

Там частково речі двірника знаходяться.

Вздовж стін стоять стільці» — розповідає вона.

За словами жінки, там навіть туалету немає.

Тому, звісно, мало хто захоче проводити декілька годин поспіль в таких умовах.

У деяких будинках мешканці знаходять альтернативу: збираються в коридорах або на першому поверсі, приносять розкладні стільці, ковдри та подушки.

Саме через погану організацію навіть існуючих укриттів та відсутність умов частина киян за чотири роки повномасштабного вторгнення жодного разу не ходила у сховище.

Мешканка Виноградара Ірина розповіла нашій редакції, що вона навіть не знає де поруч з домом є укриття і не цікавиться, адже їй в таких місцях знаходитись некомфортно.

Тому під час обстрілів вона залишається у себе в квартирі.

І це лише частина проблем з укриттями.

Наприклад, у 2025 році уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що 12% укриттів, які позначені на офіційних картах Києва, фактично не існують або використовуються не за призначенням.

За його словами, такі об’єкти варто вилучити з мап, щоб мешканці не покладалися на захист, якого немає.

Ми писали про це тут.

Тож виникає парадокс: місто формально має тисячі укриттів, але значна частина мешканців ними не користується.

Причина не лише у відстані чи відсутності інформації, а в тому, що багато з цих приміщень не розраховані на реальні умови війни — довгі нічні атаки, потребу у воді, вентиляції та мінімальному комфорті.

Мільярди на укриття: що змінилося.

Після перших місяців повномасштабної війни тема укриттів стала звучати значно гучніше.

Київ почав масштабну інвентаризацію підвальних приміщень, ремонти найпростіших укриттів та будівництво нових захисних споруд при школах і дитсадках.

За даними Департаменту муніципальної безпеки, лише у 2025 році на поточний і капітальний ремонт 413 найпростіших укриттів та інших захисних споруд місто витратило понад 1,2 мільярда гривень.

Ще 752 мільйони гривень спрямували на ремонт 247 укриттів у закладах освіти — школах і дитсадках.

Окремою статтею витрат стало будівництво нових укриттів.

На ці проєкти у 2025 році передбачили 2,8 мільярда гривень, і спочатку планувалося завершити 24 об’єкти.

Згодом міська влада знизила очікування до семи укриттів до кінця року.

У результаті, за офіційними даними, у 2025 році в Києві завершили будівництво лише одного нового укриття в закладах освіти.

Ми писали про це тут.

Подібна ситуація склалася і з мобільними укриттями.

У жовтні 2025 року Київрада виділила 483 мільйони гривень на закупівлю та встановлення 500 модульних укриттів у різних районах міста.

Районні адміністрації визначили понад сотню місць, де вони мали з’явитися в першу чергу.

Однак станом на початок 2026 року в столиці встановлено лише одне мобільне укриття, і навіть воно з’явилося не за кошти міського бюджету, а завдяки приватній компанії.

У міській адміністрації пояснюють повільний темп робіт різними причинами: складними процедурами будівництва, тривалими тендерами, а також тим, що районні адміністрації не завжди встигають реалізувати заплановані проєкти.

Водночас у КМДА наголошують, що загалом у столиці функціонує понад 4,3 тисячі об’єктів цивільного захисту, а з початку повномасштабного вторгнення відремонтовано майже 2,5 тисячі з них.

Що планують робити з укриттями у 2026 році.

Міська влада в столиці продовжує розширювати програми ремонту укриттів.

За даними Департаменту муніципальної безпеки, у 2026 році районні адміністрації визначили 142 адреси, де заплановано капітальний ремонт найпростіших укриттів, переважно підвалів житлових будинків.

Ми писали про плани на 2026 рік тут.

Ще 20 об’єктів включені до переліку потенційних ремонтів.

Їх планують відновити, якщо на це буде передбачено додаткове фінансування.

Найбільше таких об’єктів розташовано у густонаселених районах міста, зокрема у Дарницькому, Солом’янському та Святошинському.

Також місто планує зводити й мобільні укриття.

Після ухвалення нового державного стандарту, що визначає вимоги до таких споруд, Київ почав планувати їхнє встановлення у місцях, де бракує стаціонарних сховищ.

Районні адміністрації вже визначили 109 локацій, де мобільні укриття мають з’явитися у першу чергу.

Йдеться передусім про місця з великим потоком людей, зокрема зупинки громадського транспорту, парки, площі або райони з щільною житловою забудовою.

Втім, досвід попередніх років показує, що між планами та їхнім виконанням у Києві часто виникає значний розрив.

Як укриття насправді мають працювати?.

Система цивільного захисту в Україні передбачає кілька типів укриттів.

Найнадійнішими є спеціально побудовані сховища та протирадіаційні укриття — це капітальні споруди, розраховані на тривале перебування людей під час обстрілів або інших надзвичайних ситуацій.

Однак у великих містах, зокрема в Києві, таких об’єктів відносно небагато.

Тому основою системи захисту цивільного населення стали так звані найпростіші укриття — підвали житлових будинків, цокольні поверхи, підземні паркінги, переходи та інші приміщення, які можна швидко пристосувати для перебування людей під час повітряної тривоги.

Саме вони складають переважну більшість укриттів у столиці.

Навіть для найпростішого укриття існують базові вимоги.

У приміщенні мають бути освітлення, вентиляція, місця для сидіння, запас води, аптечка та вогнегасники.

Також укриття повинно бути розчищене від сміття, мати вільний доступ і бути придатним для перебування людей хоча б протягом кількох годин.

За правилами, під час повітряної тривоги захисні споруди цивільного захисту мають бути відкритими, щоб будь-яка людина могла туди потрапити.

Відповідальність за їх утримання та доступ покладається на балансоутримувачів — комунальні підприємства, навчальні заклади, керуючі компанії або власників будівель.

На практиці ж ситуація складніша.

Частина укриттів розташована на території шкіл, лікарень чи підприємств.

У таких випадках доступ до них може бути обмежений, наприклад під час навчального процесу або через вимоги безпеки.

Крім того, укриття в житлових будинках часто перебувають на балансі керуючих компаній або ОСББ, і їхній стан залежить від того, чи мають мешканці ресурси і бажання їх утримувати.

Враховуючи досвід Олексія, навіть ті укриття, які все ж таки утримують мешканці будинків, можуть з часом закриватись, адже на це потрібні ресурси, а місто їх не компенсує і ніяк не допомагає вирішувати проблеми, зокрема з безхатьками та залежними людьми, які приходять в такі укриття.

Ще одна проблема полягає в тому, що далеко не кожен підвал може бути повноцінним укриттям.

Багато приміщень мають аварійні комунікації, відсутню вентиляцію або просто не розраховані на тривале перебування великої кількості людей.

Саме тому навіть офіційно позначені укриття іноді придатні лише для короткого перебування під час небезпеки.

Що потрібно змінити?.

За чотири роки повномасштабної війни Київ пройшов шлях від зачинених і неіснуючих на практиці укриттів до тисяч формально доступних об’єктів, на які витрачені мільярди гривень.

Проте на практиці частині киян доводиться самостійно дбати про своє укриття, користуватись приватними сховищами, або ховатись в непридатних підвалах.

Нині місто звітує про понад 4,3 тисячі укриттів і тисячі відремонтованих приміщень, водночас частина з них досі не відповідає базовим умовам перебування, тому люди просто залишаються вдома навіть під час тривалих атак на місто.

Тож система цивільного захисту начебто розгорнута, але вона не працює на 100%, не гарантує доступу, не забезпечує належних умов і не викликає довіри.

Вирішення цієї проблеми лежить не лише в нових ремонтах чи збільшенні фінансування, а в зміні підходу.

Необхідне очищення мап від неіснуючих укриттів і створення механізму постійного контролю доступності, закріплення відповідальності за конкретними балансоутримувачами разом із фінансуванням не лише ремонтів, а й щоденного утримання, впровадження мінімальних стандартів перебування (вентиляція, чистота, місця для відпочинку), а також реальне розгортання мережі укриттів у кроковій доступності, включно з новим будівництвом і мобільними рішеннями там, де їх бракує.

Запис Що відбувається з укриттями Києва на п’ятий рік повномасштабної війни? спершу з'явиться на Хмарочос.