Все не те, чим здається: інтерв'ю з художницею Поліною Мороз

Художниця Поліна Мороз вивчає природу людей — у медитативних роботах і абстрактних обʼєктах, створених на межі реальності та сну. З нею зустрівся Веня Брикалін.

"Усі мої серії побудовані на дослідженні людської психології. Якби я не займалася мистецтвом, то вивчала б антропологію. Мене дуже цікавить людина і її стани", — розповідає Поліна Мороз. Її абстрактній графіці з чіткими, майже хірургічними лініями та тремтливим акварелям найбільше пасує визначення "замріяні". Художниця часто зображає квіти, що перетворюються на динамічні плями складних кольорів, та розмиті буденні предмети, які набувають тотемного вигляду: "У нас усіх є бажання трансценденції — я досягаю її через свою практику".

Поліна Мороз народилась і виросла в родині архітекторів у Києві. За бажанням батьків навчалася архітектури в художній академії, працювала моделлю в агенції Faces. Ми познайомилися на початку 2010-х — тоді ніхто всерйоз не вживав термін it-girl, але серед творчої молоді, що мігрувала між стихійними пікніками на Пейзажній алеї та вечірками в нічному клубі "Хліб" на Подолі, Поліна з копицею синьо-чорного волосся й фірмовою червоною помадою на вустах була саме нею. Потім був переїзд до Швеції, навчання в магістратурі, далі — Нью-Йорк, праця в і мрія працювати в архітектурному бюро Herzog & de Meuron.

Найцікавіше, що в нас є, — досліджувати, хто ми такі, що ми робимо, як живемо

Майбутнього чоловіка й батька своєї дитини Жоакіма Буазіза Поліна зустріла на мангеттенській вечірці — їх познайомила спільна подруга, українська фотографка Таня Постернак. "То було кохання з першого погляду — ми більше ніколи не розлучалися", — згадує Мороз. Через проблеми з її робочою візою вони вирішили повернутися до Європи. Жоакім — електронний музикант, композитор і диджей (у 2024 році він виступав у Паризькій філармонії з перформансом за мотивами твору In C американського мінімаліста Террі Райлі — Поліна оформила обкладинку до вінілового релізу цього запису). Нова домівка означала нове життя: у Парижі Мороз звернулася до предметного дизайну й присвятила себе давній мрії — мистецтву.

Обидва високі, з тонкими рисами обличчя та делікатною манерою спілкування, Мороз і Боазіз схожі як брат і сестра. У квітні 2023 року вони разом проводили перформанс в артцентрі La Tour Orion, де розташоване робоче ательє художниці. Монструозну бетонну будівлю в східному передмісті Парижа тоді активно готували до капітальної реновації: за задумом кураторок Габрієль Балагері та Матильди Баді колектив розквартированих тут митців представив груповий проєкт-дослідження місця.

У цій роботі Жоакім виконував аудіосет, складений зі звуків будівлі: дзвону замка, який зачиняє двері майстерні Поліни, та механічного голосу, що коментує життєдіяльність публічного ліфта. У незвичному для себе образі сексапільної офісної службовиці (забране волосся, вузька спідниця-олівець, тонка оправа в стилі класичних колекцій Prada 1990-х) Поліна зачитувала зміст знайдених у локальних архівах документів. Французькою, звісно. В офіційних паперах хтось із місцевих вимагав від влади не зрізати розташоване поблизу дерево — у виконанні Поліни та в обробці ASMR цей номенклатурний опус звучав як сексуальний щоденник. Питаю, що з цього перформансу мала винести публіка. "Я не хочу давати інструкцій глядачеві, — каже художниця. — У цьому й полягає краса мистецтва — викликати в людини нову емоцію, враження. Навіть якщо робота не подобається, вона провокує запитання "чому". Найцікавіше, що в нас є, — досліджувати, хто ми такі, що ми робимо, як живемо. Перформанс — один зі способів спрямувати людину на цей пошук".

Попри професійну карʼєру в моделінгу (вона працювала в Нью-Йорку та Парижі, була музою дизайнерів Артема Климчука, Лілії Пустовіт та Руслана Панчука), Поліна незвично приватна, навіть соромʼязлива. Здається, будь-якої миті вона може втекти від співрозмовника — розчинитися в повітрі, як один із примарних обʼєктів у її роботах.

Під час знімання Vogue Ukraine у світлій квартирі пари в одинадцятому арондисмані ми фотографуємо білосніжний, вкритий гіпсом "рослинний" світильник Pollen, виконаний Поліною на замовлення цюріхського готелю Teufelhof. Неподалік розташований монументальний робочий стіл Carioca, дві ніжки якого ніби сформовані з розплавленого пластиліну. У холі висить дзеркало "Одеса": кругла рама оформлена у вічному колообігу макрокрапель. На підлозі вітальні — один із найпопулярніших обʼєктів Мороз: лампа Maremata з оксидованої бронзи, що нагадує квітку стреліції. "Це утилітарні речі й водночас вони є скульптурами, елементами абстрактної форми, з якими не до кінця зрозуміло, на що саме ти дивишся", — коментує їхня авторка.

"Моя творчість — про любов до кольору й вивільнення краси. Є моменти, коли я бачу щось дивовижно гарне, і хочеться поділитися з іншими моїм баченням". Торік Поліна Мороз стала мамою. Дочку, що народилась у листопаді в Парижі, назвали Белла Любов — на честь бабусь художниці: "Материнство відкриває абсолютно новий вимір любові й почуттів, яких я раніше ніколи не відчувала. Воно відсікає все зайве — часу стає менше і всі сумніви зникають, натомість зʼявляється відчуття могутності, що можливо все — треба лише працювати". Насамкінець нашої зустрічі питаю Поліну, який колір її улюблений. "Ніжно-блакитний — як очі моєї доньки".

Фото: Cole Fawcett

Стиль, текст: Venya Brykalin

Зачіски та макіяж: Yulia Zalesskaya

Асистент фотографа: Alexandre Yague

Асистент стиліста: Maksym Fadeev