Я все ще хочу спонукати людей до дослідження власної родинної історії, - дослідниця Уляна Явна

Таку думку висловила дослідниця, колекціонерка Уляна Явна ведучій проєкту "Європейці" Оксані Височанській на Еспресо. 

"Мені здається, що тут зійшлось кілька факторів (що українці почали більше цікавитися своєю історією і культурою, - ред.). Для початку - підросло покоління, для якого важлива ностальгія і певні маркери пошуку себе. Це зокрема моє покоління міленіалів. Окрім того, з'явилися великі можливості для дослідження, завдяки розвитку цифрових технологій, інтернету. Відповідно, ці ідеї ширяться, ростуть. Я не знаю, чи люди бояться це втратити, бо вони дуже часто цього і не мали, тобто вони це тільки набувають. Вони це десь набувають, бо це просто існує в інфопросторі. З'явилася критична маса людей, котрі можуть розказати і поширити цю ідею далі. Але мені здається, що це тенденція не тільки в Україні, вона притаманна зараз для європейської цивілізації загалом і для покоління, про яке я говорю", - зазначила вона.

Читайте також:Я, як Індіана Джонс, мені треба шукати, - дослідниця Уляна Явна про вишиванки і родинні історії

Уляна Явна наголосила, що все ще хоче спонукати людей до дослідження власної, персональної родинної історії.

"Моя родина одна з тих, незалежно від Радянського Союзу, котра зберігала традицію. Я розумію зі старих фотографій, з розповідей, що ця традиція постійно трансформувалась. Вона ніколи не була на 100% сталою, зберігали якісь елементи, якусь пам'ять. Тому що дуже часто ця традиція - це є ностальгія за дитинством. Тобто ми десь відтворюємо те, що робили мама, тато, бабця, дідо, і нам здається, що це те, що було вічно. Тому що для багатьох людей, так само як для дітей, їм здається, що динозаври ходили тоді, коли народились їхні батьки. Час в людей не є лінійним, він часто збитий в якісь фантазії про час. Думаю, що ми зараз непогано рухаємося, непогано все відбувається. Я все ще хочу спонукати людей до дослідження власної, персональної родинної історії, тому що коли ти знаєш свою родину, тобі ці всі речі стають ближчими, більш зрозумілі - чому вони робили так, а не інакше. Наприклад, я навіть не знаю, чи хтось готував 12 страв. Чесно кажучи, ніхто на цьому не зосереджувався, не було цієї книжної історії, котру нам десь в школі розказували за Скуратівським чи за ким. Все було живе, сповнене життям, викликами часу, викликами середовища", - розповіла дослідниця.