Іларіон Свєнціцький: рятівник давніх українських ікон і хранитель національної культури

Сьогодні, 7 квітня 2026 року, ми відзначаємо 150 років з дня його народження. З цієї нагоди "Еспресо.Захід" нагадає значення внеску Свєнціцького у збереження національної спадщини.

Життя й освіта Іларіона Свєнціцького 

Іларіон Свєнціцький народився 7 квітня 1876 року в Буську в родині вчителя, де цінували освіту й українську культуру. Його родина походила з Білорусі, і прізвище спочатку мало форму "Святицькі", але Іларіон українізував його, підкреслюючи свою національну ідентичність. Вже з дитинства виявляв захоплення наукою і книжками. 

Середню освіту він здобував в Українській академічній гімназії у Львові (1887–1895), після чого вступив на математично‑філософський факультет Львівського університету, який закінчив у 1899 році. Пізніше навчався у Віденському університеті, де здобув ступінь доктора філософії і поглибив знання зі славістики, історії української мови та літератури, історії книги та культури, що стало основою його подальшої наукової та музейної діяльності.

Експедиції та рятування пам’яток

фото: Вікіпедія

З початку ХХ століття Свєнціцький організовував польові експедиції на Лемківщину, Бойківщину та Гуцульщину. Метою цих поїздок було рятування стародавніх ікон, рукописів та стародруків, що перебували у приватних родинах або занепадали в місцевих церквах.

Відомим прикладом є ікона Богородиці XVI століття з Лемківщини, яка нині зберігається у колекції музею і є унікальним зразком західноукраїнського іконопису. Свєнціцький домовлявся з парафіянами, переконував їх передати цінні твори для публічного збереження, адже без його втручання багато з них могли бути втрачені.

Розбудова Національного музею у Львові

З 1905 року Свєнціцький очолив музей, створений за ініціативою Андрея Шептицького. Він упорядкував колекції, започаткував систематичну каталогацію експонатів і реставрацію старовинних книг та ікон. За його керівництва музей відкрив нові зали для виставок, розширив фондові кімнати та почав активно поповнювати колекції завдяки польовим експедиціям.

Свєнціцький також підтримував ідею створення музею просто неба: за його порадою до Львова перевезли дерев’яну церкву з села Кривка, що стало одним із перших кроків до формування сучасного скансену.  Під його керівництвом музей не лише збирав пам’ятки, а й розвивав наукову, реставраційну та видавничу діяльність. Свєнціцький організовував виставки українського мистецтва у Львові, Варшаві та Парижі, популяризуючи українську культуру за кордоном. Він також ініціював створення збірки модерного мистецтва, підтримуючи сучасних українських художників, таких як Олекса Новаківський, Михайло Бойчук та Олена Кульчицька.

Сам Свєнціцький писав: "Кращої робітні не було в світі, аніж та, де я працював у Національному музеї". Ці слова відображають його ставлення до музею як до живого простору науки, культури та національної пам’яті.

Наукова діяльність і спадщина

фото: photo-lviv.in.ua

Свєнціцький поєднував філологію, етнографію, історію книги та мистецтвознавство. Він детально досліджував українські рукописи, стародруки, ікони та народну культуру, створюючи систематизовану наукову базу для майбутніх поколінь. Його колекції та праці стали фундаментом для сучасного музейництва та гуманітарної науки в Україні. 

Свєнціцький залишив по собі не лише багаті музейні фонди, а й великий приклад відданості українській культурі. Його життя було сповнене боротьби за збереження національної спадщини в умовах воєн, окупацій і репресій. 

Сьогодні Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького та збережена колекція є живим пам’ятником його подвижницькій праці, а ім’я Іларіона Свєнціцького стало символом українського музейництва й науки.