«Сербен» біля храму

Бойовий і оборонний танець «Сербен» виконується лише в селі Чортовець, що входить у Городенківську громаду Івано-Франківської області. Його танцюють тільки чоловіки; жінки в цей час співають давні гаївки і спостерігають за дійством.

Місцеві про «Сербен» дізнаються з молоком матері і без нього не уявляють Великдень. Цей танець виконують біля храму у великодні понеділок, вівторок та на Провідну неділю.

Із 2024 року танець входить до переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Що символізує танок та як у селі Чортовець зберігають традицію ритуального дійства – в репортажі Укрінформу.

ДІВЧАТАМ У ЦЕЙ ТАНЕЦЬ НЕ МОЖНА ЙТИ

«Відколи себе пам’ятаю, відтоді й про сербен знаю. Ось бачите меморіальну дошку, яку ми зробили у 2023 році, то третій чоловік у танці – мій тато Іван», – розповідає жителька села Чортовець Ореста Гринюк і показує пам’ятний знак на будівлі місцевого храму Пресвятої Трійці УГКЦ (мурована пам’ятка архітектури, зведена у 1790 році, – авт.).

Жінка розповідає, що за легендою неподалік цього місця на горі височів замок. Коли нападали татари, біля замку запалювали смолоскипи та наповнювали рови водою. Люди ховались у підземеллях. Одного разу татари, прорвавши оборону замку, знайшли тут величезні скарби і взялися їх ділити. Жадібність їх захопила настільки, що вони не помітили, як у замок зайшли місцеві парубки і взяли їх у кільце. Ворогів знищили, а на знак перемоги місцеві чоловіки взялися за руки і почали танцювати. Щоправда, каже пані Ореста, є ще інші перекази та дослідження, які пояснюють походження сербену. Але ця легенда місцевим найближча.

«Цей танець має войовничий характер. Його виконують лише чоловіки, плече-у-плече, ніби захищають тих, хто тут живе. Дівчатам у цей танець не можна йти. Але ми співаємо в цей день свої співанки та гаївки», – каже Ореста Гринюк і наспівує «Білоданчика» – безкінечну співанку про дівчину, яка «вмила личко, розчесала русу косу, вбралася в білу сорочечку, взулася у черевичечки і пішла собі шукати посестриченьки».

«Ой ти біло-біло-данчику, поплинь собі по Дунайчику», – заспівує Ореста.

Каже, цю пісню співала ще її мама.

«Тепер я її співаю. І чим більше це відбувається, тим більше вона притягується до серця, бо це – наше коріння, з якого ми черпаємо свою силу», – каже Ореста Гринюк і повертається до жіночого гурту, який збирається біля храму.

КРОК НАЗАД І ДВА – ВПЕРЕД

Традиційно сербен на Великодні свята танцюють біля двох храмів, а потім усі разом виконують завершальний. Це відбувається на Провідну неділю, наступну після Великодня.

«Цього року ввечері на Провідну неділю люди будуть іти із храму Святого Миколая ПЦУ до церкви УГКЦ Пресвятої Трійці селом, а це понад 2 км, і всі будуть тут ставати у коло. А наступного року сербен ми завершимо вже у храмі Святого Миколая», – уточнює директорка Будинку культури села Чортовець Іванна Калин.

Вона каже, що під час дійства дівчата співають більше 10 гаївок, які не змінюються століттями.

«У своїх гаївках ми співаємо про Великдень, про дівчат, жіночу долю, про те, як чоловік плаче через жінку, але «як чоловік її буде сварити, то вона буде старенька, а як не буде сварити, то вона не буде журитись і буде молоденька…», – підхоплює художній керівник Будинку культури села Чортовець Оксана Головецька.

Вона показує зошит, у якому старанно виписані весняні співанки, і запевняє, що жодних репетицій перед виконанням танцю в селі не проводять. Дівчата змалку співають весняні гаївки, а хлопці вивчають танцювальні рухи одразу біля храму, коли танцюють їхні батьки та дідусі.

«Сербен» – це бойовий і оборонний танець. Рахують під час танцю так – один крок назад і два вперед, один назад і два вперед», – пояснює Оксана Головецька.

ПОДІБНИЙ ДО ГРЕЦЬКОГО ТАНЦЮ, АЛЕ ТАМ ЧОЛОВІКИ НЕ СПІВАЮТЬ

Михайло Шелефонтюк нині ретельно готувався до сербену. Він прихопив покутський топірець, який дуже подібний до гуцульського, та одягнув святковий стрій – вишиванку, пояс-черес, високі чоботи та капелюх. Каже, раніше виміняв його у Коломиї на книжку про своє село і тепер має для танцю майже столітній раритет.

«Одразу здається, що наш «Сербен» подібний до грецького танцю «Сиртакі», який теж виконують чоловіки, але вони там не співають. А ми співаємо. Ми собі складаємо рими, змінюємо їх. Тепер от маємо про війну: «Ой маскалю ти дурненький, нащо б’єш нам Україну-мамцю? Ми думали ти сестра, а ти курва ще є та. Доки Путін буде жити, ми вас … будем бити», – декларує Михайло Шелефонтюк чоловічі співанки, написані для цьогорічного дійства.

Поки ми розмовляємо, все більше чоловіків та юнаків підходять до храму Пресвятої Трійці. Його настоятель отець Віталій каже, що теж не стоятиме осторонь, коли вони підуть у сербен. Пригадує, вперше побачив це дійство 10 років тому, коли приїхав на парафію. Каже, одразу був дуже здивований чоловічою єдністю та згуртованістю.

«Танці завжди мені давалися дуже складно, але в сербені я відчув підтримку, тому й навчився. Раніше це було більш масово. Нині багато односельчан нас захищають і завдяки їм ми маємо можливість проводити такі заходи. Але підтягуються молоді, діти, і це тішить», – додає отець Віталій.

Своїх онуків до храму приводить 65-річний Василь Васильович.

«Я, може, ще який рік поживу, а Ілля точно продовжить нашу традицію і буде її тримати», – запевняє Василь Васильович.

Каже, Іллі шість років і він нині танцюватиме за себе і за батька Юрка, який тепер служить у ЗСУ.

Вони стають до фотографії, а нас знайомлять із Іваном Дмитровичем, якого в місцевому Будинку культури лагідно називають «наш дідусь».

«Я танцюю сербен уже 50 років. Сам навчився. Хто цього хоче, той махом вчиться… Нині прошу Бога, аби ще рік дочекатися і знову стати у коло», – говорить Іван Дмитрович.

Йому 82 і це – найстарший учасник ритуального танцю, який виконають у великодній понеділок.

ТАНЕЦЬ ПРО ВОЇНІВ І ПЕРЕМОГУ

У цей день староста села Чортовець Михайло Олійник уже вдруге стане у сербен. Зізнається, коли вранці після молитви вийшов із храму ПЦУ, ще думав втриматись, але зустрів військового Василя, який приїхав додому у відпустку, і змінив своє рішення.

«Я бачив, як у нього горіли очі, коли почався сербен. То як не піти у танець? Коли я тримав його за руку, то відчував, що наші воїни і ветерани, які повертаються, цього потребують… Я танцюю сербен, як і усі наші чоловіки – з дитинства. Тут немає ніякої науки. Ми отримуємо це з народження, а коли стаємо на ноги, то одразу йдемо у сербен», – наголошує Михайло Олійник.

За його словами, раніше у селі проживали біля 7 тисяч людей. Нині цей показник зменшився майже удвічі. Через війну багато сімей виїхали за кордон, та й народжуваність у селі теж упала. Виробництва тут немає, люди, переважно, займаються вирощуванням та реалізацією овочів.

Через фронт пройшли майже 60 мешканців села, ще 36 воїнів залишаються у строю. В селі, каже староста, чекають на повернення кожного.

«Сербен теж сьогодні буду танцювати. Щоправда, не у вишиванці. Відколи війна, я її не одягаю. Якось не можу одягти святкове, коли згадую про хлопців, які ще фронті… Для мене цей танець, радше, про воїнів, про нашу справедливу перемогу, на яку всі чекаємо», – говорить волонтер Василь.

На початку повномасштабної він служив у ЗСУ кілька місяців. Звільнили через стан здоров’я. Після лікування Василь почав волонтерити. Торік їздив на схід дев’ять разів. Опікується військовими 4-ої танкової бригади ЗСУ, але встигає ще й 10-ій гірсько-штурмовій возити допомогу. Там, зауважив, теж служать хлопці з села Чортовець.

ТАНОК, ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ

«Сербен ніколи не переривався. Навіть у часи, коли тут церква була закритою і радянська влада перетворила її на музей, люди танцювали біля іншого храму. У нас річка Сага ніби ділить село навпіл, є дві церкви, але на свята люди зустрічаються і разом танцюють. Танець є живою спадщиною, що передається з покоління в покоління», – наголошує староста Михайло Олійник.

За його словами, зараз сербен крокує світом і об’єднує людей.

«Його вже танцюють у Чехії та в Парижі, де живуть вихідці з нашого села. Тепер прикладаємо багато зусиль, аби танцювали ще й у Варшаві. Наша мета – аби його внесли до спадщини ЮНЕСКО», – говорить Михайло Олійник.

Для цього місцеві пишуть книги про традиції села та шукають меценатів, які б допомогли їх видати. Так люди стараються популяризувати танець та розвивати громаду.

«Сербен об’єднує нас. За кордоном він допомагає збирати кошти для наших військових. Лише торік ми зібрали більше 4 млн грн на підтримку ЗСУ», – зауважив Михайло Олійник.

Нині він чекає, що на Провідну неділю додому зможуть приїхати ще більше військових і дійство стане ще більш багатолюдним.

«Сербен – це солідарність чоловіків, зв’язок між поколіннями, сила і неймовірна енергетика. Коли ти танцюєш, чоловіча енергія наче наповнює тебе», – зізнається староста і йде до чоловічого гурту.

Тим часом 77-річний Іван Іванович починає вести танець. Чоловіки, взявшись за руки, йдуть із ритмічними рухами навколо церкви.

«Ой на горі, на вершечку
Молотили хлопці гречку
Ані гречки, ні полови
А в дівчини чорні брови.

Що я бідний буду діяв
Що я жита не посіяв
Гречка ми ся не вродила
Доля ж моя нещаслива», – виспівують чоловіки.

Вони тричі обходять церкву. Далі беруть у коло жінок, які співають гаївки, і всі разом завершують дійство словами «Христос Воскрес!» та «Слава Україні!» Люди обіймаються та вітають одне одного із Великоднем.

P.S. У 2024 році 225 хлопців та чоловіків у селі Чортовець станцювали ритуально-обрядовий чоловічий танець «Сербен» і встановили рекорд України.

Довідково. Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України існує з 2012 року. Станом на сьогодні до нього внесені вже понад 120 традицій, обрядів, ремесел, святкувань та практик.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ – село Чортовець

Фото авторки та Юрія Рильчку
відео авторки