ДЗЕРКАЛО СИЛИ

Анна Барінова — одна з небагатьох фахівчинь (а можливо, єдина в країні), які пройшли елітну міжнародну програму стажування з окулопластики у США. Нині вона — провідна офтальмохірургиня, за плечима якої 25 років кар’єри, сотні складних реконструктивних операцій і досвід, зібраний у найкращих клініках світу. Проте її історія не лише про медицину. Це розповідь про жінку, яка в розпал повномасштабної війни відмовилася від спокійного життя в Америці, щоб повернутися додому, самотужки відкрити клініку мрії та довести: українські лікарі здатні не просто конкурувати зі світовими зірками, а й перевершувати їх. Вона не боїться відвертих розмов про естетику без ілюзій, про виклики дитячої медицини та навіть про власне екстремальне хобі — стрибки з парашутом. Ми спитали Анну: як поєднати жорсткий перфекціонізм в операційній із роллю «доброї феї» для маленьких пацієнтів? Чому естетична хірургія — це передусім про відчуття стилю, а не лише про техніку, та зрештою — де знайти енергію для польоту, коли тебе оточують суцільні виклики?

ELLE BUSINESS Анно, ви навчалися у США, стажувалися в Іспанії, Туреччині та ще багатьох країнах Європи. Чи відрізняється підхід до пацієнта в різних країнах і які переваги ви бачите в українській медицині?

Анна Барінова Я б відзначила різницю не лише у ставленні лікаря до пацієнта, а й навпаки. У США я пройшла річне стажування International Fellowship з окулопластики — це робота з повіками та зоною навколо очей. В Україні такої окремої спеціалізації, на жаль, навіть не існує. Американський підхід вразив мене культурою взаємоповаги: там лікар щиро дякує пацієнту за довіру, а пацієнт ніколи не дозволить собі турбувати лікаря у вихідні чи вночі з нетермінових питань. У нас же пацієнти іноді вважають, що мають право на особистий час лікаря 24/7. З іншого боку, в державних клініках США хірурги менш ініціативні й діють суворо за протоколом. Часто вони фокусуються лише на функції: «Повіки підняли? Підняли. А те, що вони не зовсім симетричні — ми такого не обіцяли». Наші ж лікарі більше дбають про естетику та індивідуальний результат. У Європі, особливо у приватних клініках, лікарі теж більше імпровізують, тоді як у США переважно панує консервативний принцип The less, the better (що менше, то краще) через особливості страхової медицини. Разом із тим після стажування в американських клініках я привезла багато нових технік і сучасних естетичних підходів, тому вважаю отриманий там досвід безцінним.

ELLE BUSINESS Ви є власницею клініки, де можете впроваджувати власні правила. Яка її головна філософія?

А. Б. Філософія проста: я ніколи не запропоную пацієнту того, чого не зробила б собі. Оскільки я сама мала невдалий досвід естетичної блефаропластики, я дуже прискіпливо ставлюся до кожного випадку. Чесність і відкритість — понад усе. Я детально розбираю кожен етап, щоб у пацієнта не було ілюзій. Іноді мені кажуть: «Ви занадто детально все розповідаєте, це лякає». Я не прихильниця «хірургії одного дня», що дає короткочасний ефект. Краще обрати складнішу техніку, з довшим періодом відновлення, зате отримати стабільний, тривалий результат.

ELLE BUSINESS Як за ваші 25 років у професії змінилися канони краси та ваш особистий підхід до операцій?

А. Б. Доволі суттєво. Зараз я борюся за кожен міліметр і повністю прибрала з практики агресивні методики.  Моя мета — максимальна натуральність з довготривалим післяопераційним ефектом, яка неможлива без правильної волюмізації зони навколо повік. Я називаю цю техніку ліпоскульптуруванням. Перед операцією я витрачаю багато часу на розбір побажань, прошу пацієнтів показати їхні фото 10–15-річної давнини. Важливо почути людину: вона хоче повернути свою молодість чи змінити себе до невпізнаваності? Сьогодні мій підхід — це не просто обережність, а глибокий досвід. Я не сліпо копіюю західні техніки, а модифікую їх. Наприклад, авторські методики з Іспанії по нижній блефаропластиці я змінила під своє жіноче бачення — уявила себе в ролі пацієнта. Як би я хотіла собі. На мій погляд, це виглядає значно гармонічніше.

ELLE BUSINESS Під час війни ви мали можливість залишитися в США, але вирішили повернутися. Наскільки важким був цей вибір?

А. Б. Рішення було надскладним. Моєму синові дуже сподобалося в Америці, і багато хто залишався заради дітей, але я обрала свій професійний шлях. Щоб досягти там того рівня, який я маю в Україні, мені знадобилося б 4–5 років роботи без відпусток та особистого життя. Крім того, на мене щодня чекали пацієнти, які писали: «Ми прооперувалися невдало, чекаємо лише на вас, щоб виправити». До війни я була у стані вигорання: операції тричі на тиждень до першої ночі, черги на рік вперед. Війна стала шансом на перезавантаження. Я вдосконалила англійську на Мальті, потім потрапила на омріяну інтернатуру в США. Це була можливість, яка в мирний час навряд би трапилася. Але я проаналізувала все і зрозуміла: моє місце тут, де я маю визнання та свою аудиторію.

ELLE BUSINESS Відкрити власний бізнес з нуля під час війни, повернутися з благополучної Америки в обстрілюване місто з блекаутами — це величезний ризик. Що стало головним поштовхом і з якими особистими викликами ви зіткнулися на цьому шляху?

А. Б. Поштовхом стало усвідомлення: ми не «країна третього світу» в медицині, наш рівень часто вищий за американський. Я зрозуміла, що хочу запропонувати для своїх пацієнтів сервіс, якого не забезпечить жодна інша клініка. Попри «синдром відкладеного життя», який панує навколо, я вирішила здійснити мрію саме зараз. Раптом щось втрачу — то збудую все заново. Цей шлях став для мене серйозним особистим іспитом. Під час ремонту стосунки з чоловіком почали погіршуватися, а вже після відкриття клініки ми розлучилися. Тож увесь тягар перших місяців роботи закладу впав на мої плечі. Водночас відсутність підтримки «за спиною» стала потужним стимулом. Обставини «всупереч» іноді підштовхують сильніше, ніж сприятливі умови. Так я сформувала і свою команду. Я жорстка, чітка та справжній трудоголік. Мене іноді називають «стервою», бо я не марную час на плітки й вимагаю повної самовіддачі. Мій темп витримують лише найкращі — ті, хто розуміє мене без слів. Це і є ціна безкомпромісної якості.

ELLE BUSINESS Цього року ви плануєте також відкрити практику в Дубаї. Які очікування від цього нового етапу?

А. Б. Відчуваю, що життя вже не буде таким, як раніше. Хоча я мріяла менше працювати, амбіції знову ведуть уперед. Дубай — це новий ринок і нові правила. Я хочу показати світу рівень української окулопластики. Попри тривогу через відсутність моєї звичної команди поруч, я вже бачу величезний попит: щойно ми оголосили про прийом, запис на перші дні був майже миттєво закритий. Це велика відповідальність — працювати на дві країни, але я готова до цього виклику.

ELLE BUSINESS У чому для вас полягає секрет молодості?

А. Б. Це рух без зупинок. У мене практично немає вільного часу, я навіть не пам’ятаю, коли востаннє дозволяла собі денний сон. Найголовніше — мати цілі та енергію для їх досягнення. Коли людині немає про що мріяти, вона починає в’янути. Доки ти плануєш і сподіваєшся, ти живеш.

ELLE BUSINESS Порівнюючи медичні школи, чи вважаєте ви українську медицину у вашій сфері конкурентоспроможною на світовому рівні?

А. Б. Нам точно є чим здивувати світ. Пластична хірургія та офтальмологія в Україні на дуже високому рівні. Наприклад, те, як у нас оперують дитячу катаракту, значно прогресивніше, ніж я бачила в тих же Штатах. Проте в окулопластиці у нас була прогалина, бо таку школу в Україні просто не створювали. Свої знання я збирала по всьому світу ще з 2010 року і постійно модифікувала техніки. Мій перфекціонізм не давав мені спокою: я хотіла бачити не просто функціональний, а естетично бездоганний результат. Офтальмологія загалом у нас сильна (глаукома, катаракта, лазерна корекція), а от в окулопластиці ми ще тільки ростемо. До нас навіть приїжджають місії з Америки та Європи, щоб закрити потреби саме в цій галузі.

ELLE BUSINESS Майбутнє окулопластики — це більше технології чи «ручна робота» хірурга?

А. Б. Базових технік підняття повік небагато, але кожен хірург робить це по-різному. Це творча робота. Важливо не просто виконати функціонал (підняти повіки), а зберегти риси й гармонію обличчя. В деяких країнах у рамках страхової медицини пріоритет — це функціональний результат. Іноді операція технічно виконана правильно, але без тонкої естетичної обробки, внаслідок чого рубці можуть виглядати так, ніби пацієнт зазнав серйозної травми. Для мене ж важливо, щоб результат був естетичним. Жіночий погляд у хірургії більш прискіпливий: чоловіки-хірурги часто менш вибагливі, а я намагаюся підійти до кожного міліметра з жіночою скрупульозністю.

ELLE BUSINESS До вас часто звертаються, щоб виправити чужі помилки. Наскільки реально «врятувати» обличчя після невдалої пластики?

А. Б. Виправлень дуже багато. Щодня на консультації приходять пацієнти, в яких після операції змінився вираз обличчя: очі стали неестетично натягнутими, з’явилися впадини чи асиметрія. Я дуже трепетно до цього ставлюся, бо сама пройшла через подібний біль. Повіки після надмірної блефаропластики — це завжди робота з обмеженими ресурсами. Якщо тканини були видалені надто агресивно, повернути їх у первинний стан неможливо — хірургія не вміє «відмотувати назад». Але це не означає, що ситуація безнадійна. Ми можемо відновлювати об’єми, перебудовувати контури, покращувати функцію повіки та значно пом’якшувати загальний вигляд. Водночас важливо чесно говорити: результат вторинної корекції — це завжди компроміс, і він рідко буває настільки ідеальним, як якісно виконана первинна операція. Звісно, ніхто не застрахований від ускладнень — наприклад, раптової кровотечі ввечері після операції через банальне чхання. Але в руках досвідченого хірурга, який має відчуття такту, з можливістю чути тканини, ризики мінімальні.

ELLE BUSINESS Окрім естетики ваша клініка займається дитячою хірургією. Як ви знаходите підхід до малечі?

А. Б. Мені з дітьми працювати навіть легше, ніж із дорослими. Мабуть, це через розвинену емпатію. Діти відчувають, що я ніколи їх не ображу. У нас у клініці немає «білих халатів», зате є акваріум із рибками та шоколадки. Я для них — добра фея: я роблю саму операцію, і вони мене в цей момент не бачать, а от процедури зняття швів, перевʼязки виконують мої співробітники. Я ж з дітками тільки спілкуюся, дивлюся результати та сміюся. Діти — це чиста енергія, вони стимулюють і надихають. Коли ти змінюєш життя дитини на краще, це дає неймовірні сили.

ELLE BUSINESS Чи виникало у вас колись бажання покинути хірургію через вигорання?

А. Б. Момент вигорання був перед війною. Але коли я рік не оперувала, перебуваючи в США, так скучила за роботою, що після повернення готова була дарувати квіти кожному пацієнту. Тепер, щоб не «згоріти», я кожні два місяці беру невелику паузу. Займаюся спортом, подорожую. До речі, я серйозно захопилася парашутним спортом. Хоча все життя боялася висоти, минулого літа на навчаннях стрибнула п’ять разів! Перший раз — це шок, другий — «відключка», а на п’ятий уже чисте задоволення. Мій інструктор навіть дозволив мені самій відкрити парашут. Це неймовірний спектр емоцій і найкращий спосіб боротьби зі стресом.

ELLE BUSINESS Як би ви сформулювали місію свого життя одним реченням?

А. Б. Сильна жінка народжується там, де страх перестає керувати рішеннями.

photo Michael Fedorak | style Olha Dmytrenko 
| make-up & hair Alona Kundryk  | light Denis Belikov, Dmitro Povolotsky | producing Anastasiia Felik