PinchukArtCentre представив український проєкт Still Joy на Венеційському бієнале 2026

У межах паралельної програми 61-ї Венеційської бієнале PinchukArtCentre представив у Венеції виставковий проєкт Still Joy («Тиха тривка радість»). Експозиція триватиме у Palazzo Contarini Polignac з 9 травня до 1 серпня 2026 року.

Still Joy об’єднує провідних українських та міжнародних митців і мисткинь, які досліджують поняття радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності. Відправною точкою й емоційним ядром проєкту стали свідчення, почуті та збережені Глібом Стрижком — морським піхотинцем і ветераном, який повернувся з російського полону. Ці історії трансформуються у скульптурні елементи, через які фрагменти реальності знаходять своє місце в просторі виставки.

Кураторами Still Joy стали Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк. Раніше ми вже говорили з Бйорном Гельдхофом про те, як «солодка архітектура» та спогади солдатів допомагають світові по-новому відчути Україну. А сьогодні пропонуємо поглянути, який вигляд Still Joy має на Венеційському бієнале.

Валентина Ростовікова / PRYZM photography

Експозиція розпочинається відеоінсталяцією українського дуету Яреми Малащука та Романа Хімея, що фіксує сцени рейв-вечірок у Києві. 

Roman Khimei & Yarema Malashchuk, Open World, 2025. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Далі — ідилічний пейзаж Катерини Алійник, де дрібна фауна вібрує у м’якому сяйві місяця, та відеоесе Пьотра Армяновського, яке поєднує реалії війни зі снами, що їх бачило українське місто Маріуполь. 

Kateryna Aliinyk, Night in Heaven, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Поверх завершується масштабною інсталяцією Сімоне Пост, створеною спеціально для цього простору. Художниця переосмислює інтер’єр палаццо як солодку тимчасову архітектуру зі справжніх цукерок, запрошуючи глядачів у мить дитячої радості. 

Simone Post, She Knew She_It_They Would Melt, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Далі виставка слідує за окремими історіями — про втрачені спільноти та любов, що знаходить нові форми. Лауреатки премії Future Generation Art Prize Ашфіка Рахман та Жанна Кадирова у своїх роботах осмислюють досвід вимушеного переміщення.

Мерехтлива інсталяція Рахман, створена з індуїстських храмових дзвіночків, підвішених на золотих шовкових нитках, вступає у діалог із рослинами, врятованими з розбомблених українських будівель. Саме вони стали основою інсталяції Кадирової — простору з лайтбоксів і живих рослин, які проходять шлях «біженців», відновлюються та отримують піклування. 

Ashfika Rahman, Than Para — No Land Without Us, 2025–ongoing. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Zhanna Kadyrova, Refugees, 2023. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

У відеоінсталяції Ґабріель Ґолая радість постає глибоко особистим досвідом: іноді вона надає сили, а іноді — сповнена смутку. У новому циклі тривалого проєкту українські військові та цивільні з ЛГБТКІА+ спільноти діляться власними свідченнями. 

Gabrielle Goliath, Personal Accounts (a quiet rush), 2025. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio 

Радість як спогад і любов присутня й у 39-хвилинному плівковому фільмі Тасіти Дін «Якби я була в Адлоні» (2025), героями якого стали український художник Борис Михайлов та його дружина, співавторка і муза Віта Михайлова. 

Tacita Dean, Sakura (Totsube II), 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Поруч розташована інсталяція Джанет Кардіфф і Джорджа Б’юреса Міллера «Розмови з моєю матір’ю» (2023), де телефони стають ниткою, що пов’язує нас із тими, кого вже немає поруч. 

Janet Cardiff & George Bures Miller, Conversations with My Mother, 2023. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Далі виставка переходить до тем ландшафту й тіла. Роботи Дін, Кахідзе, Урбано, Сая, Ґандера, Шар’єра та Кадана по-своєму досліджують, як людська присутність залишає сліди та шрами. 

У цьому ж виставковому просторі працює тату-салон Кахідзе, де художниця дозволяє відвідувачам буквально залишити на собі слід виставки та спогад про радість назавжди. 

Alevtina Kakhidze, Joy, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World / Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

Експозиція завершується монументальним малюнком Нікіти Кадана із зображенням історичної сцени «тихого рейву», де людські тіла перетворюються на ландшафт, що балансує між народженням і втратою.  

Nikita Kadan, After All, 2026. Still Joy — From Ukraine Into The World_Biennale Arte 2026. PinchukArtCentre. © Photo OKNO Studio

У своїй багатошаровості Still Joy стає чутливим відгуком на сучасність. Її коріння — в Україні, але її голос звучить значно ширше за національні межі. Крихка, але стійка радість — триває.  

Валентина Ростовікова / PRYZM photography