Електроніка — 70% токсичних відходів на українських полігонах. Як з цим справляється Швеція і чому Україна — досі не може

ПАРТНЕРСЬКИЙ МАТЕРІАЛ

У кожного з нас вдома накопичуються електронні девайси, якими вже ніхто не користується. Старий смартфон, зламані навушники чи перегорілий електрочайник можуть роками займати місце в шафі, а їхня утилізація часто перетворюється на проблему, відкладену до кращих часів. Але що б ми могли зробити, якби мали чіткі європейські механізми? Ми розібралися, як система утилізації працює в Європі, які реалії маємо в Україні та що можна зробити зі старими девайсами вже зараз.

Шведський досвід: від смітника до ресурсу

У країнах Європи процес утилізації електроніки налагоджений роками. Наприклад, згідно з даними звіту «Swedish Waste Management», який підготувала національна асоціація муніципалітетів Швеції у 2022 році, в країні з 2001 року закріплений принцип відповідальності виробника за електричне обладнання. При цьому муніципалітети займаються безпосереднім збором старої техніки в населення, тоді як самі виробники беруть на себе всі витрати та організацію подальшого безпечного перероблення.

Логіка збору побудована так, щоб не створювати перешкод для споживача. З 2015 року великі магазини електроніки зобов’язані безкоштовно приймати будь-яку дрібну техніку розміром до 25 сантиметрів, і для цього людині навіть не обов’язково щось купувати. Для менших крамниць діє принцип «один до одного» – покупець може здати старий прилад під час придбання нового аналогічного товару.

Після того як гаджет потрапляє до пункту збору, його шлях продовжується у сертифікованих центрах попереднього оброблення. Там пристрої розбирають на деталі, сортують і в першу чергу вилучають усі токсичні чи небезпечні компоненти. Пластикові елементи зазвичай відправляють на підприємства для спалювання та генерації енергії, а метали транспортують на плавильні заводи для матеріального перероблення. Сучасні технології дозволяють видобувати з комп’ютерів і смартфонів золото та срібло, а відновлені залізо, алюміній та мідь перетворюються на сировину для нових виробів.

Щодо вартості такої системи, то середньостатистичне шведське домогосподарство платить за загальне управління всіма своїми відходами близько 6 крон (приблизно 28 гривень) на день. Проте саме збір та утилізація електроніки фінансується через системи відповідальності виробників, що робить здачу гаджетів абсолютно безкоштовною для громадян.

Масштаби цього процесу показові, адже лише протягом 2022 року у Швеції було зібрано 154 460 тонн електронних відходів без урахування ваги акумуляторів та батарейок. Ця цифра відповідає 14,7 кілограма на кожного мешканця країни та регулярно зростає. При цьому експерти «Avfall Sverige» підкреслюють важливість розуміння концепції так званого «невидимого сміття» – під час створення лише одного смартфона вагою 200 грамів генерується 86 кілограмів виробничих відходів. Саме тому перероблення та повернення матеріалів в економічний цикл є критично важливими.

Українські реалії: шлях на звалище

Через відсутність зручної та прозорої системи збору в Україні прилади, які викидають, найчастіше опиняються у звичайному контейнері, звідки, як і близько 94% усіх побутових відходів у нашій країні, безальтернативно прямують на сміттєві полігони. Як зазначав Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець в інтерв’ю для видання Delo.ua, в Україні станом на 2024 рік накопичилось 15,6 млрд тонн промислових та побутових відходів, а офіційні та несанкціоновані сміттєзвалища вже займають понад дев’ять тисяч гектарів території.

Важливо зазначити, що електронне сміття є вкрай небезпечним. Як наголошували ще у 2021 році фахівці українського підприємства «Центр управління відходами», посилаючись на дані Агентства з охорони довкілля США (EPA), хоча електроніка становить лише близько 2% від усього побутового сміття, на неї припадає аж 70% усіх токсичних відходів на полігонах. За даними ООН, щорічно на звалища потрапляє щонайменше 22 мільйони тонн матеріалів, що містять свинець, ртуть, кадмій і хром. Коли старий смартфон, батарейка чи зламаний чайник роками лежать просто неба, під впливом опадів та сонця вони починають розкладатися. У цей час важкі метали отруюють ґрунт і просочуються у підземні води, завдаючи непоправної шкоди екології на десятиліття вперед.

Приватні ініціативи: як бізнес створює альтернативу

Поки держава лише планує системні зміни, роль драйверів беруть на себе приватні ініціативи, що вже зараз пропонують дієві механізми збору електронних пристроїв для утилізації. Одним із найбільш розгалужених подібних прикладів є ресайкл-програма IQOS, яка налічує понад 120 точок по всій Україні.

Мережа працює за принципом відкритості: у спеціальні бокси в магазинах IQOS Space, партнерських мережах «Табакерка», «Сигарний дім Фортуна» та на АЗС «Socar» будь-який охочий може здати не лише фірмову продукцію, а й електронні сигарети, под-системи та системи нагрівання тютюну будь-яких інших виробників. Розташування центрів можна знайти на інтерактивній мапі на сайті бренду. Після цього компанія бере на себе повний цикл їхньої переробки та утилізації.

Спочатку пристрої, що зберегли функціональність, проходять професійну діагностику, дезінфекцію та оновлення прошивки, після чого повертаються в обіг як категорія «Refreshed». Це дозволяє значно подовжити життєвий цикл електроніки та зменшити попит на виробництво нових одиниць. Якщо ж девайс не підлягає ремонту, його розбирають на складові. Метали переплавляють для повторного використання, а літій-іонні акумулятори відправляють партнерам для безпечної нейтралізації та вилучення цінних компонентів, таких як літій, кобальт і нікель.

Навіть ті відходи, які технічно неможливо перетворити на нову сировину (наприклад, певні види пластику чи фільтри стіків), не потрапляють на звалища. Їх відправляють на сміттєспалювальні заводи та безпечно утилізують.

Живим втіленням філософії ресайклінгу став флагманський IQOS Space у Києві на Хрещатику, 17. Це простір, де перероблені матеріали були інтегровані безпосередньо в інтер’єр: шафи та сервісні столи створені на 100% з переробленого пластику, а плитка на підлозі на дві третини складається з вторинної сировини. На другому поверсі працює коворкінг із ресайклінг-cпотами, де можна здати на переробку свій пристрій чи стіки.

Відповідальність починається з малого

Аналіз шведського та українського досвіду доводить, що розв’язання проблеми е-сміття – це не лише питання великих інвестицій чи законів, а також зміна логістики та споживацьких звичок. Кожна «одноразка», викинута в загальний смітник, поглиблює екологічну загрозу, а вибір на користь відновленої техніки, використання багаторазових систем замість одноразових та звичка доносити відпрацьовані стіки чи батарейки до пунктів збору – це ті кроки, які доступні кожному вже сьогодні. А відповідальність бізнесу, що бере на себе витрати на логістику та переробку, у поєднанні зі свідомістю користувачів здатна змінити статистику ще до того, як запрацюють глобальні державні реформи.