15 адрес на Саксаганського, де мешкали творці української культури та державності

ПАРТНЕРСЬКИЙ МАТЕРІАЛ

Колишню Маріїнсько-Благовіщенську вулицю, нинішню вулицю Панаса Саксаганського, називали до революції Українською вулицею Києва, і то цілком обґрунтовано. На ній та прилеглих до неї провулках мешкали або відвідували розміщені тут редакції українських періодичних видань Михайло Драгоманов з родиною, Володимир Антонович, Симон Петлюра, Микола Порш, Євген Чикаленко, Михайло Старицький, Микола Лисенко та Леся Українка. Трьом останнім на цій вулиці відкрито музеї, що не так давно були об’єднані в заповідник «Українські корифеї».

До дня Києва разом з видавництво «Віхола» ми підготували матеріал за книжкою українського історика Ігоря Гирича «Саксаганського, Володимирська, Хрещатик. Де мешкали українські інтелектуали Києва початку XX століття» та пропонуємо прогулятись вулицею Саксаганського та відмітити адреси українських діячів.

Вулиця, про яку йдеться, почала забудовуватися в 1840‐х роках. До початку 1860‐х вона належала до вулиць 3‐го розряду, де дозволялося спорудження і дерев’яних будинків. Проте наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. стає однією з центральних вулиць. У ці часи й була здійснена та забудова, що переважно збереглася й у наш час.

Найбільше на цій вулиці мешкало саме діячів українського руху, за що і назвав її Українською у своїх спогадах Євген Чикаленко. Він наразі залишається непошанованим на цій вулиці. 

Чикаленко

Євген Харлампійович Чикаленко  — найвизначніший меценат української культури, український землевласник і сільськогосподарський підприємець, який любив Україну не лише до глибини душі, але й до глибини власної кишені, за свій рахунок покриваючи видатки численних національних культурних проєктів і передусім першої щоденної наддніпрянської газети «Рада» (1906–1914).  Євген Харлампійович дбав про молодь і про культурні кадри. Цей «нестандартний» підприємець доплачував гонорари В. Винниченку, аби вони дорівнювали гонорарам російських письменників і українці не втратили через фінансову скруту талановитого белетриста. Проживав він у будинку No 56.

Костомарова

У будинку No 26 на розі з теперішньою вул. В. Антоновича на початку ХХ ст. мешкала дружина історика М. Костомарова Аліна Крагельська (Костомарова). Відома романтична історія її одруження з Миколою Івановичем. Весілля мало відбутися в 1847 р., але перед самою цією подією Миколу Костомарова було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства. Його наречена вийшла заміж за іншого, і тільки через 20 років, коли вона стала вдовою, повінчалася з М. Костомаровим.

Грушевський-молодший

У будинку No 44 до побудови власної оселі мешкав Олександр Сергійович Грушевський, молодший брат Михайла Грушевського (жив у 1902–1903 рр.)

У цій же садибі мешкала відома родина Шульгиних — видатних українських діячів другої половини ХІХ — середини ХХ ст. У 1900–1909 рр. тут жив Яків Миколайович Шульгин  — «янгольський хлопець» Старої громади, один з її утримувачів — пожертвував 15 тис. руб. на її діяльність. Був визначним істориком, дійсним членом НТШ і активним співробітником «Киевской старины». Автор одного з найкращих творів про Коліївщину.

Окрім Шульгиних в цьому будинку в 1901 р. мешкав український публіцист, поет і видавець Сергій Олександрович Бердяєв. Закінчив Колегію Павла Ґалаґана. Друкувався як в українських періодичних виданнях («Буковина», «Діло», «Зоря», «ЛНВ», «Рада», «Шершень»). За соціал-демократичні погляди перебував під постійним поліцейським наглядом. Був активним діячем Київського літературно-артистичного товариства,де співпрацював з Лесею Українкою. Перекладав твори Івана Франка та Осипа Маковея.

У будинку No 48 перший рік розташовувалася редакція ілюстрованого щотижневика «Село» (1909–1911) — мабуть, найпопулярніша серед українського селянства газета, яка виходила накладом більшим за «Раду» — 4–4,5 тис. примірників.

У кожне число свою статтю давав Михайло Грушевський, який вів історичну рубрику й розміщував передові статті, статті про українських діячів минулого й сучасного, а також коротенькі замальовки про українські історичні міста та їхні святині. Усього в «Селі» було надруковано до 100 статей Михайла Сергійовича. 

Грушевський-старший

Грушевський під час свого навчання в університеті бував у гостях у свого дядька по материній лінії, викладача Кадетського корпусу З. Оппокова на Саксаганського, 74, а жив у будинку No 8. У будинку 111, у 1907–1908 рр. мешкали, переїхавши з Північного Кавказу, мати Грушевського Глафіра Захарівна та його сестра Ганна Шамрай (Грушевська).

Грінченко

У будинку No 67 жив журналіст і громадсько-політичний діяч Костянтин Прокопович Василенко, рідний брат історика Василя Доманицького й українського діяча Миколи Василенка. Костянтин Прокопович був головою Київського обласного комітету РСДРП (меншовиків) та представником Тимчасового уряду в Києві. У цьому ж будинку в 1907–1909 рр. мешкав знаний редактор «Словаря української мови» Борис Дмитрович Грінченко.

Кониський

У будинку No 80 два останніх роки життя провів один зі «стовпів» Київської громади Олександр Якович Кониський (1836–1900). У цей період якраз друкувалася у Львові в НТШ головна для нього книга «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя».. Саме він був головним ініціатором відкомандирування М. Грушевського до Львова на кафедру української історії Львівського університету. Він був ідейним натхненником самостійництва в діяльності Київської громади і Загальноукраїнської безпартійної організації. 

Ніковський

У будинках  82 та 56, жив по переїзді з Одеси до Києва визначний публіцист і мовник Андрій Ніковський — головний редактор газети «Рада» та «Нова Рада», чільний діяч Української партії соціалістів-федералістів. За Директорії — міністр закордонних справ. У 1920‐х працював у ВУАН. Проходив по процесу СВУ як один з головних звинувачуваних.

Романович-Славатинський

У власному будинку No 85 жив багатолітній професор Київського університету історик права О. Романович-Славатинський, дослідник історії дворянського стану в Росії, автор праці про історика-правника, засновника концепції АЮЗР і родоначальника київської історико-правничої школи Миколу Іванишева. 

Болсуновський

У будинку No 90 мешкав знаний нумізмат і геральдист, автор тлумачень герба «тризуб» Карл Болсуновський.

Старицька-Черняхівська

Підряд, один за одним, розташовуються будинки корифеїв української літератури і музики. У будинку No 93 мешкали в 1898–1904 рр. письменник Михайло Старицький — автор знаменитої трилогії про Богдана Хмельницького; його донька Марія Старицька, акторка і режисерка; Людмила Старицька-Черняхівська, письменниця, драматург, літературний критик і громадська діячка, та чоловік останньої — лікар, член Старої громади Олександр Черняхівський. 

Лисенко

У будинку 95-Б, у глибині садиби, у 1894–1912 рр. жив з родиною композитор Микола Віталійович Лисенко. З ним проживав і його син, музикознавець Остап Лисенко. Під час навчання у приватній гімназії В. Науменка у М. Лисенка мешкав і майбутній поет Максим Тадейович Рильський. 

Косач

У 1899–1910 рр. у будинку 97, дворянина М. Хитрово, мешкала родина Косачів: юрист, член Старої громади Петро Антонович Косач, його дружина Ольга Петрівна Косач (Драгоманова) (Олена Пчілка) — письменниця, видавчиня, фольклористка та їхня донька, видатна поетеса Леся Українка (Косач-Квітка). 

«Киїська старина»

Розміщувалися тоді на цій вулиці й багато редакції найбільших українських періодичних видань. У будинку No 60 у 1901–1903 рр. перед переїздом у Троїцький народний дім функіонувала редакція «Киевской старины». 

«Наша кооперація»

У будинку No 83 була редакція найсоліднішого перед революцією кооперативного журналу «Наша кооперація» (1913–1914), друкованого органу правління Товариства українських кооперативів — головної фінансової сили українського руху перед революцією і в часи її тривання в 1917–1921 рр. Журнал виходив за редакцією Пилипа Немоловського. Ідейним натхненником був Микола Михайлович Стасюк, який також мешкав у цьому будинку. Визначний кооперативний діяч, один з теоретиків української кооперації, економіст, історик кооперативного і громадського руху, Стасюк друкував статті на господарчі теми в «Записках УНТ» і ЛНВ. Він був одним з лідерів УПСР і Центральної Ради.

«Шляхи»

У будинку No 113, у 1917–1919 рр. розміщувалася редакція місячника літератури, мистецтва і громадського життя «Шляхи». Редактором-видавцем був Федір Коломийченко. Засновані «Шляхи» були ще в Москві Микитою Шаповалом і Олександром Мицюком для продовження напряму журналу «Українська хата». У часописі співпрацювали як письменники, так і науковці та митці (Х. Алчевська, М. Біляшівський, М. Вороний, О. Грушевський, М. Жук, Д. Загул, О. Кобилянська, А. Кримський, І. Липа, Ю. Меженко, П. Стебницький, П. Тичина, С. Шелухин).