Кияни роками просять про базові речі. Чи змінюється робота КМДА у відповідь на популярні петиції?

Електронні петиції — це один з найпростіших способів звернутись до влади та загалом побачити найактуальніші проблеми та запити містян.

Якщо петиція набирає розголосу та отримує необхідну кількість підписів, це свідчить про те, що для людей важливо вирішити ту чи іншу проблему. І це має стати пріоритетом для міської влади.

Наприклад, за останні два роки кияни неодноразово підтримували петиції про базову міську інфраструктуру, відкриті туалети в метро, безпечні платформи та місця для сидіння у підземці, якісний громадський транспорт, менше скошування трави та захист історичної забудови. Тож логічно, що це важливо та значимо для мешканців столиці. Проте частину цих, здавалось би дуже логічних, запитів місцева влада не підтримала. 

Ми проаналізували найпопулярніші петиції й відповіді КМДА, щоб зрозуміти, чи міська влада справді реагує на запити громади, чи має зрозумілі причини відмовляти у суспільному запиті чи дає лише формальні пояснення, чому зміни неможливі. Ми звертали увагу не лише на кількість голосів, а й на теми, які повторюються в різних зверненнях.

Після цього ми надіслали запити до КМДА, щоб з’ясувати, що місто робить із цими зверненнями, чи є плани реалізації, строки, бюджет, відповідальні департаменти або хоча б якісь рішення.

Що люди просять змінити у метро?

Дуже багато популярних петицій зачіпають тему київського метро. Більшість з них стосуються базових речей, які створюють комфорт та безпеку користувачів підземки. Наприклад, доступ до туалетів, місця для сидіння на платформах, безпечніші станції.

Туалети

Одна з петицій вимагала встановити безкоштовні громадські туалети на всіх станціях метро. Проте таких прохань було декілька. Потрібну кількість голосів ще у 2025 році отримала петиція про дозвіл відвідувати вбиральні у метро. Проте жодну з них не підтримали. У відповіді на одну з них Кличко повідомив, що коли проєктувалися та будувалися станції, громадські вбиральні не було передбачено, йшлося, що такі «архітектурно-планувальні та інженерно-технічні особливості». Крім цього, якщо відкрити туалети, це означатиме надання доступу до службових зон в умовах воєнного стану.

А у квітні 2026 року у мережі ширилась історія, в якій жінка розповідала, що вже не витримувала терпіти й звернулась до чергового на станції, проте у метро в туалет їй зайти не дозволи. Мовляв, то тільки для персоналу. 

У відповіді на запит нашої редакції КП «Київський метрополітен» пояснили теж саме, що відповідав Кличко: коли більшість станцій будували, державні будівельні норми не передбачали громадських санвузлів.

Проте обіцяють нові санвузли, з урахуванням доступності для людей з інвалідністю та маломобільних груп. Їх планують запроєктувати на станціях «Мостицька» та «Проспект Правди» / «Варшавська», тобто в межах майбутнього будівництва метро на Виноградар. Водночас облаштування безкоштовних туалетів на вже наявних станціях підприємство називає питанням поза своєю компетенцією.

Також у відповіді зазначають, що у звичайному режимі стороннім людям заборонено заходити до службових приміщень. Метрополітен посилається на правила технічної експлуатації та безпекові вимоги, особливо в умовах воєнного стану. Хоча у відповіді також йдеться про те, що під час повітряної тривоги санвузли на рівні платформ мають бути доступними для людей, які перебувають на станціях як в укритті, але лише у супроводі чергового персоналу. Чому під час тривоги користуватись туалетом можна, а в інших обставин — ні, ми так і не зрозуміли.

Лави для сидіння

Інша петиція пропонувала встановити лави для сидіння на платформах станцій метро. Для багатьох киян це питання стало особливо актуальним після початку повномасштабної війни, коли станції метро почали масово використовувати як укриття. Однак у відповіді метрополітену йдеться, що додаткові стаціонарні місця для сидіння можуть заважати евакуації та зменшувати простір на платформах і в середніх залах станцій. Водночас підприємство зазначає, що на станціях є тимчасові сидіння, надані волонтерськими організаціями. Щоб їх отримати, потрібно звернутися до чергового персоналу.

Захисні екрани

Також однією з популярних петицій був запит встановити захисні екрани на станціях метро, які мали б запобігати падінню людей або предметів на колії. Ця тема стала особливо гучною після серії інцидентів у 2024 році. Як писав «Хмарочос», за пів року в метро сталося сім випадків падіння пасажирів на колії. В одному з випадків на станції «Університет» хлопець 2004 року народження потрапив під вагон і втратив частину ноги. Після кількох таких інцидентів, що призводили до травмувань і навіть смерті, петиція з вимогою встановити захисні екрани на платформах набрала необхідні 6000 голосів. Проте й її не підтримали.

У відповіді КМДА йдеться, що таке питання можуть опрацьовувати під час проєктування та будівництва нових ліній і станцій, але лише за умови змін до державних будівельних норм і якщо є достатнє фінансування. Для вже наявних станцій конкретного плану або строків у відповіді немає. Метрополітен також зазначає, що чинні ДБН не передбачають обов’язкового встановлення таких огороджувальних систем на платформах.

Тому замість фізичних бар’єрів у метро тестують інформаційні наліпки. У лютому 2025 року їх розмістили на станції «Академмістечко». Напис на наліпці просить пасажирів відійти від краю платформи.

Що люди просять змінити у догляді за зеленими зонами?

Ще одна група запитів стосується зелених зон. Наприклад, кияни просили припини суцільне знищення зелених насаджень.

«Зелені насадження є основним інструментом терморегуляції у місті та запобігають рознесенню ґрунту по тротуарах. Окрім того, їх відсутність робить місцевість естетично непривабливою та псує імідж житлових районів. На додачу, кожен рік на ці дії витрачається більше ніж 18 000 000 гривень» — зазначає автор петиції, яка ще у 2024 році отримала необхідну кількість голосів, проте не була підтримана владою.

Ця петиція абсолютно виправдана, адже ще сім років тому вчені довели, що люди, які живуть у більш озеленених районах, менше ризикують померти передчасно. Крім того, скошення трави підвищує температуру повітря, зменшує біорізноманіття, провокує сухість, та навіть впливає на кількість птахів у місті.

«Київзеленбуд» у відповідь на наш запит пояснює, що районні КП УЗН утримують парки, сквери, зелені зони бульварів, проспектів, вулиць і транспортних розв’язок. За їх словами, косіння трави проводять відповідно до правил благоустрою, коли трав’яний покрив досягає 15 сантиметрів, його мають скошувати, залишаючи висоту 5–8 сантиметрів.

Хоча одночасно намагаються досліджувати й інші підходи. З 2023 року в Києві почали визначати експериментальні ділянки, де не косять траву протягом вегетаційного періоду, а також висаджують декоративні луки. У 2026 році натуральний ріст трави планують залишити на 88 локаціях загальною площею понад 172 гектари. Ще на 25 локаціях площею близько 1,4 гектара мають використати суміші трав декоративних луків.

Проте це дуже точкові рішення. У «Київзеленбуді» зазначають, що натуральний ріст трав застосовуватимуть переважно не в активних зонах відпочинку, а в буферних зонах парків і лісопарків, на схилах, транспортних розв’язках, розподільчих смугах і ділянках уздовж автомобільних доріг. Тобто йдеться про контрольовані експерименти на окремих територіях, а не про системну зміну підходу до всіх міських газонів. 

«Київзеленбуд» аргументує загрозу повної відмови від косіння тим, що високий травостій може сприяти поширенню кліщів, підвищувати пожежну небезпеку влітку, ускладнювати прибирання, а також сприяти поширенню карантинних та алергенних рослин, зокрема амброзії. Тому вони міркують про збалансований підхід, який має враховувати і біорізноманіття, і санітарний стан, і безпеку мешканців. 

Що люди просять змінити у громадському транспорті?

Ще один повторюваний запит містян стосується якості громадського транспорту, насамперед маршруток. Люди скаржаться на їх жахливий стан. Насправді це питання не лише комфорту, а й безпеки. І хоча деякі петиції набирали потрібну кількість голосів, місто їх також не підтримало.

У відповіді Комунальної служби перевезень зазначають, що з 2022 року фахівці провели понад 700 перевірок перевізників. За їхніми результатами склали 216 актів про порушення умов договорів, надіслали 170 попереджень про усунення порушень і розірвали 46 договорів, у випадках, коли перевізники ці порушення не усували. Близько 30% актів стосувалися неналежного стану рухомого складу.

Окремо в службі наголошують, що технічний стан транспорту на маршрутах має перевірятися двічі на рік на офіційних станціях діагностики. Крім того, перед виїздом на лінію всі транспортні засоби повинні проходити щоденний технічний і санітарний огляд. Якщо автобус не відповідає вимогам, його не мають допускати до руху. Попри це проблема досі актуальна. Крім того, якщо за кілька років місто склало понад дві сотні актів, а майже третина з них стосувалася стану рухомого складу.

У відповідь на запит нашого видання, також вказують, що нині місто прописує нові вимоги до перевізників. Серед додаткових умов конкурсу в Києві зокрема автобуси з двигунами не нижче стандарту Євро-5, виготовлені не раніше 2016 року, із загальною пасажиромісткістю не менше 50 місць, щонайменше двома автоматичними входами/виходами, кондиціонерами та електронними інформаційними табло. 

Але є нюанс. Якщо на конкурс не приходять перевізники з автобусами, які повністю відповідають умовам, закон дозволяє проводити конкурс серед тих, хто має транспорт, що відповідає вимогам безпеки, але не відповідає всім параметрам комфортності чи класу. У такому випадку перевізник може подати інвестиційні зобов’язання щодо оновлення парку впродовж п’яти років.

Тобто формально якість перевезень контролюється, проте насправді на маршрутах досі багато автобусів у жахливому стані, з дірками, непрацюючими дверима, без кондиціонеру, з пошкодженими сидіннями та іншими поширеними проблемами. 

Що люди просять змінити у захисті історичної забудови?

Ще один запит, який регулярно з’являється в петиціях та й загалом соціальних мережах та публічних обговореннях стосується захисту історичної забудови Києва. Йдеться не лише про пам’ятки національного чи місцевого значення, а й про будівлі, які формують історичне середовище міста, впізнаванні, але все одно підпадають під ризик знесення, забудови, або занедбаного стану.

У відповіді Департаменту охорони культурної спадщини КМДА зазначають, що в умовах воєнного стану пріоритети роботи змінилися, наразі основний ресурс спрямовують на фіксацію пошкоджень об’єктів через російські атаки, влаштування захисних конструкцій і першочергові протиаварійні роботи на найбільш вразливих пам’ятках.

Водночас у департаменті повідомляють, що наразі навантаження на інспекторів зростає через більшу кількість звернень громадян і потребу постійно моніторити технічний стан об’єктів культурної спадщини під час війни. Також у відповіді нам повідомили, що у 2025 році збільшили штат інспекторів, а протягом 2026 року Департамент уже видав 153 приписи щодо усунення порушень пам’яткоохоронного законодавства. За останній рік фахівці провели 315 виїзних обстежень об’єктів культурної спадщини, а матеріали щодо можливих правопорушень передавали до поліції та прокуратури. 

Окремо Департамент повідомляє про роботу над захистом цінної історичної забудови. На рівні КМДА створили робочу групу для розробки додаткових механізмів захисту, а експертна група при департаменті опрацювала перелік значних історичних будівель Києва. До нього увійшли понад 600 будівель, які мають художню або історичну цінність і формують традиційний характер міського середовища.

За повідомленням Департаменту, також посилили відповідальность за руйнування спадщини. У відповіді йдеться, що КМДА разом із Департаментом і народними депутатами напрацювали зміни до закону «Про охорону культурної спадщини», які передбачають збільшення штрафів до 1,7–3 мільйонів гривень. Також департамент підтримує ідею кримінальної відповідальності за знищення об’єктів культурної спадщини. 

Та попри ці дії у Києві є десятки об’єктів, які знищуються та руйнуються.

Висновок

Кияни не просять в петиціях до Київради та КМДА чогось надзвичайного. Йдеться не про зайвий комфорт чи якісь абстрактні покращення, тим більше не про щось, що не на часі. Кияни просять про базові речі, які напряму впливають на щоденне життя, можливість скористатися туалетом у метро, сісти на станції під час тривоги, безпечніше чекати поїзд, їхати в нормальному громадському транспорті, бачити більше природної зелені й не втрачати історичні будівлі.

У відповідях КМДА ці проблеми здебільшого не заперечують. Міські служби визнають, що запити існують, пояснюють технічні, нормативні або безпекові обмеження, іноді говорять про пілотні рішення чи майбутні плани. Проте визнавати проблему – не означає її вирішувати.

Найпомітніше це видно на прикладі метро. Туалети на наявних станціях залишаються недоступними, замість лав пропонують тимчасові сидіння, які ще треба попросити у чергових, а захисні екрани відкладають до змін у нормах, нового будівництва та окремого фінансування. Тобто містяни говорять про безпеку й доступність тут і зараз, а у відповідь отримують пояснення, чому швидкого рішення немає.

В інших сферах реакція міста виглядає активнішою. У зелених зонах з’являються ділянки без викошування та декоративні луки. У громадському транспорті проводять перевірки перевізників, складають акти й розривають договори з порушниками. У сфері охорони спадщини видають приписи, проводять обстеження та формують перелік цінних історичних будівель. Та попри це проблеми досі актуальні та невирішені. 

Насправді успішні петиції — це такий собі індикатор міських пріоритетів. Вони показують, де кияни вже давно бачать проблему, чого очікують від влади та що потрібно для вищої якості життя у столиці. 

Тому головне питання не лише в тому, чи місто чує петиції. Питання в тому, чи готове воно перетворювати ці запити на реальні рішення та чи можуть загалом вирішити ці проблеми. Складається враження, що ми вчергове впираємось в загальне управління містом. Такі питання повинні не вирішуватись, коли про них вже кричать. Вони повинні обговорюватись на рівні влади, вносить у стратегічний розвиток міста, а не мати вигляд таких собі гасінь пожеж, коли їх вже не можна ігнорувати. 

Публікація створена «в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.

За зміст цієї публікації відповідає виключно Хмарочос. Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.