Про Булгакова. Нам не треба "кенсилити" російських класиків, нам потрібно зняти їх з п'єдесталів

Обидва пункти Булгакова стосуються. Про його щиру ненависть до української мови та Української незалежної держави останнім часом часто згадували. Рідше згадують, що він водночас був совєтським письменником, писав різну базгранину на замовлення партії. Наприклад, п'єсу про молоді роки Сталіна. 

Хоча посмертну славу Булгакову принесли заборонені та антисовєтські за духом "Собаче серце" і "Майстер і Маргарита". Їх почали друкувати з середини 80-х, на хвилі горбачовської "пєрєстройки". Саме тоді роман "Майстер і Маргарита", в якомусь журнальному напівлегальному варіанті, вперше потрапив до моїх рук. Мені було, певно, років десять-одинадцять. Я дотепер пам'ятаю магію цих гоголівсько-фаустівських замальовок, веселий гротеск перестрілки кота Бегемота з чекістами.. Я любив цю книгу, я дотепер пам'ятаю цитати з неї. І буду пам'ятати — цього вже не зміниш. І власне тому я добре розумію, чому багато моїх знайомих з проукраїнськими поглядами виступили проти демонтажу пам'ятника Булгакову. 

Але вони помиляються. 

По-перше, в тому, що Булгаков має якийсь стосунок до України. Не натягуймо цю сову на український глобус, вона від цього репає і розсипається імперським триколором. 

По-друге, в тому, що сьогодні можна вважати "Майстра і Маргариту" нейтральною "світовою класикою". Днями на путінському форумі в Петербурзі два божевільні маніяки Дугін і Малофєєв агітували росіян застосувати якнайшвидше ядерну зброю. Вдарити по Україні і, за потреби, по наших європейських союзниках. Свої міркування вони підкріпили цитатою Сатани — з роману "Майстер і Маргарита". Чи вам справді хочеться після цього цитувати цей твір? 

Читайте також: Киянин з імперськими поглядами: хто такий Михайло Булгаков і чому в Києві знесли його пам'ятник. Пояснюємо

По-третє. Ми вважаємо Булгакова світовою величиною, але, можливо, це просто ефект нашої ностальгії? Чогось, що знаємо з дитинства? BBC включила роман "Майстер і Маргарита" до 100 історій, які сформували наш світ. Мій — точно. Але в цьому списку Булгаков на 68-му місці. 

Четвертий пункт випливає з третього. Можна скільки завгодно казати, що не обов'язково вибирати: або, умовно, Булгаков, або Орвелл. Може бути і перше, і друге. Але в нашому короткому людському житті реальність така — якщо ви ставите когось на п'єдестал, то іншому вже не буде на ньому місця. Припустимо, якби я був упорядником шкільного підручника з літератури в Україні, яка не воює з Росією, то, однак, мусив би обирати, кого втиснути в рамки освітньої програми. Булгаков? Чи Борис Віан, Семюел Беккет, Пабло Неруда, Чарльз Буковскі, Жак Превер, Гюнтер Грасс... 

Резюмуючи: нам не треба "кенсилити" російських класиків, нам потрібно зняти їх з п'єдесталів. На наших вулицях, в наших мізках, в наших серцях. Вони не "наші", вони займають перші місця, які для них не призначалися. І тільки забравши їх звідти, ми зможемо піднести на звільнені п'єдестали тих, хто справді цього заслуговує. Маємо це зробити навіть не для себе. Заради наших дітей, задля їхнього майбутнього.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.