Яке було уявлення про відьму в українській культурі або чому сильні жінки викликали страх

Відьма в українській культурі — це значно більше, ніж персонаж народних переказів чи страшних історій. Часто так називали жінок, які жили незалежно від чоловіків, володіли знаннями, лікували або просто не вписувалися в суспільні очікування. Саме тому образ відьми поєднував страх і захоплення, осуд і повагу. 

У повісті «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ`яненка ці суперечності проявляються особливо яскраво. За гумористичною історією про посуху, забобони та невдале сватання можна побачити напрочуд промовистий набір жіночих портретів.

Свобода, знання та містика

Підозра у відьомстві рідко падала на випадкових жінок. Найчастіше цим клеймом таврували тих, хто жив поза звичною в патріархальному суспільстві моделлю «доньки — дружини — матері». Це могли бути вдови, самотні та старі жінки, знахарки, повитухи, незалежні від чоловіка. Знання та навички, які мали такі жінки, також дозволяють побачити в «полюванні на відьом» закономірність: уміння лікувати, приймати пологи чи ворожити, як уміння, далекі від маскулінності, легко оберталися в очах громади на привід для підозри.

У повісті таку автономію втілює стара Явдоха Зубиха — її ніхто не може ні підкорити, ні навіть утопити, а на запропоновані гроші вона лише відмахується: мовляв, мені їх не треба, «у мене усе є, і, чого забажаю, усього достану». Парадоксально, та чи не єдина по-справжньому вільна людина в усьому Конотопі — саме та, кого громада оголошує нечистю.

«Конотопська відьма» у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка

Народні сюжети та ставлення до жіночої сили

Народна культура культивувала подвійне ставлення до жіночої сили — страх, що співіснує з визнанням. Ворожці Химці мешканці Конотопа вірять більше, ніж реальним доказам:

«Кого й до ратуші приведуть, піймавши на бакші з огірками або у коморі з салом, та коли Химка скаже, що не він вкрав, то було зараз і пустять та приньмаються за того, на кого Химка скаже, хоч його тогді і у селі не було».

Водночас та сама громада, що користується її «даром», готова кинути іншу таку жінку до ставка: обряд у книзі передбачає зв’язування та утоплення для визначення винних. Сила, знання та незалежність сприймаються не як цінність, а як доказ провини в погодних аномаліях.

«Конотопська відьма» у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка

Показова й доля Олени — розумної господині, яка сама порядкує і в полі, і вдома, бо без неї «ніхто нічого не тямить зробити». Та для Забрьохи вона цікава передусім як вигідна партія: наречену він оцінює радше за худобою й посагом, ніж за вдачею.

«Конотопська відьма» у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка

Сучасне відьомство

Сучасна читачка навряд чи злякається конотопської відьми — радше впізнає в ній знайому фігуру: жінку, яку громада щосили намагається зламати, але не може. У сцені випробування водою Явдоха не тоне, а спливає й відверто кепкує з натовпу: 

«...як рибонька поверх води, так і лежить, і збовтається зв`язаними руками та ногами, вихиля черевом і попереком і приговорює: "Купочки-купусі, купочки-купоньки!" … Підтягнуть, гепнуть її скільки сили у воду – так не порина та й не порина, та ще й глузує над усіма».

Механізм «звинувачення у відьомстві» змінив форму, та зберіг суть: замість магії сучасну жінку можуть засудити за «надмірні амбіції» чи «складність». Попри впізнаваність тем повісті, Квітка-Основ’яненко не пише феміністичного маніфесту — він залишається людиною свого часу й радше сміється з недолугості чоловіків, ніж свідомо захищає жінок. Але саме тому книга цінна: вона дає історичний матеріал, який можна перечитати по-новому, і нагадує, що образ жінки в українській культурі змінювався поволі — від об’єкта страху до повноправної героїні.

«Конотопська відьма» у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка

«Конотопська відьма» — це не лише дотепна класика про забобони й людську недолугість. Це ще й нагода побачити, як в українській культурі формувалося ставлення до жінок, які виходили за межі звичних ролей. Відьма, яку громада називає загрозою, виявляється чи не найвільнішою людиною довкола.

«Конотопська відьма» у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка