5 фільмів з Іваном Миколайчуком, які стали класикою українського кіно

Обличчя і душа українського поетичного кіно — саме так критики називали Івана Миколайчука, а Сергій Параджанов стверджував, що не знав «більш національного народного генія». У творчій спадщині митця — не лише десятки яскравих акторських ролей, а й сценарії та режисерські роботи.

Майже кожен проєкт за його участі ставав культурною подією й вражав глядачів. Серед них — найкращі зразки українського поетичного кіно, біографічна стрічка про Тараса Шевченка та екранізації творів видатних українських письменників. У співпраці з найталановитішими митцями свого часу Миколайчук створював фільми, які й сьогодні не втрачають своєї сили та актуальності.

15 червня виповнюється 85 років від дня народження Івана Миколайчука. З цієї нагоди згадуємо п`ять знакових фільмів, у яких найяскравіше розкрився його талант.

«Тіні забутих предків», 1964 рік

Кар’єра Івана Миколайчука (тоді — студента другого курсу Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого) почалася з фільму, який Гарвардський університет згодом додасть до списку обов’язкових для перегляду тим, хто претендує на вищий ступінь у кінознавстві.

Саме з «Тіні забутих предків» для багатьох починається знайомство з українським поетичним кіно. Стрічка Сергія Параджанова, створена за мотивами повісті Михайла Коцюбинського, розповідає трагічну історію кохання гуцулів Івана та Марічки. Карпатські пейзажі, народні обряди, музика Мирослава Скорика та новаторська операторська робота Юрія Іллєнка створюють кіномову, яка й сьогодні вражає своєю сміливістю та красою.

«Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор», — згадує знайомство з Іваном режисер Сергій Параджанов.

«Камінний хрест», 1968 рік

«Камінний хрест» Леоніда Осики, створений за мотивами новели Василя Стефаника, розповідає про болісне прощання селянина Івана Дідуха з рідною землею перед еміграцією до Канади. Історія особистої втрати тут перетворюється на роздуми про дім, пам`ять, гідність і ціну вимушеного від`їзду — теми, які й сьогодні звучать напрочуд актуально.

Особливої сили стрічці додає команда її творців: режисер Леонід Осика, сценарист Іван Драч, композитор Володимир Губа та Іван Миколайчук, який виконав одну з ключових ролей. Не дивно, що «Камінний хрест» отримав п’яте місце у переліку 100 найкращих фільмів у історії українського кіно.

«Білий птах з чорною ознакою», 1970 рік

«Білий птах з чорною ознакою» — одна з найвідоміших стрічок українського поетичного кіно, у якій особиста драма нерозривно переплітається з драмою цілої країни. Події розгортаються на Буковині в роки Другої світової війни, коли історичні потрясіння розділяють родину Дзвонарів і змушують братів опинитися по різні боки конфлікту. Сценарій фільму Юрій Іллєнко написав у співавторстві з Іваном Миколайчуком, який також виконав у стрічці одну з головних ролей.

«Білий птах з чорною ознакою» став важливою спробою осмислити складні сторінки української історії через долі звичайних людей.  

«Вавилон XX», 1979 рік

«Вавилон XX» став найамбітнішою авторською роботою Івана Миколайчука та яскравим доказом багатогранності його таланту. У цій стрічці він виступив одразу в кількох ролях — режисера, сценариста, актора й автора музичного оформлення. Створений за мотивами роману Василя Земляка «Лебедина зграя», фільм переносить глядача в українське село часів колективізації, де великі історичні зміни переплітаються з людськими драмами.

Водночас «Вавилон XX» — це значно більше, ніж історична картина. Сповнена метафор, гумору, фольклорних мотивів і філософських роздумів, стрічка пропонує погляд на українське суспільство, його цінності та суперечності.  

«Така пізня, така тепла осінь», 1981 рік

У цій стрічці Іван знову поєднав ролі режисера, сценариста й актора, створивши проникливу історію про пам’ять, втрату та пошук дому. В основі сюжету — доля буковинця Руснака, який свого часу емігрував до Канади, але через багато років повертається на батьківщину, щоб знову відчути зв’язок із землею, яку ніколи не зміг забути.

«Така пізня, така тепла осінь» порушує теми, що залишаються близькими й сьогодні: еміграція, туга за рідним краєм, пошук власної ідентичності та питання, чи можливо повернутися додому після довгої розлуки.

«Їм не подобалося все: любов до своєї землі, те, що героїня приїжджає з Канади, закохується та залишається в Україні. Вони лякалися філософії у фільмі. Вони розуміли, що Іван — геній, і знали, який він має вплив на глядачів, тому боялися його. Але Миколайчук завжди робив саме те, що хотів та відчував. Тому всі його ролі у фільмах щирі й талановиті», — згадує роботу над кінокартиною акторка Галина Сулима для ELLE.UA.