"Король-місяць". Дивне життя і загадкова смерть Людвіга II

Тож багато хто з гостей із щирим подивом дізнається, що їхнє будівництво, ініціатором якого став, мабуть, найвідоміший з баварських королів — Людвіг II, зовсім не викликало ентузіазму в його підданих. Радше роздратування. Проте хіба це єдиний випадок в історії, коли сучасники відверто не розуміють захоплень очільника своєї держави та вважають їх щонайменше дивними, але потім із задоволенням користуються "плодами рук його"?

Нічна прогулянка короля Людвіга II на санях

А Людвіг і справді дивував. Його батько, король Максиміліан, намагався виховувати дітей у спартанському дусі, проте принц виріс людиною м’якою. Захоплювався музикою, поезією та мистецтвом. Ніби ховаючись з їхньою допомогою від світу. 

Людвіг II

У справжнього красеня з атлетичною статурою одна за одною закохувалися жінки, але сам він жіночого товариства уникав. Так і не одружився, єдині заручини розірвав сам, коханок не мав, принаймні про них нічого невідомо, – натомість чутки про гомосексуальність Людвіга вирували мало не все його життя.

Щире захоплення принца середньовічними героями – реальними та легендарними – насправді було суто естетичним. Він і не думав "повторювати їх у реальному житті" - на поле бою чи до державних справ Людвіга не тягнуло від слова "зовсім". І це при тому, що вже у вісімнадцять років – одразу після смерті батька він став королем. А Баварія в цей час залишалася цілком самостійною державою і "розгорнутися" насправді було де.

Читайте також: Народжений у печерах. Справжня й удавана історія "короля сирів"

У шістнадцять Людвіг побачив постановку вагнерівського "Лоенгріна" і зрозумів – жити варто саме для цього. Тож після сходження на престол він розшукав композитора і запросив його до Баварії. Власний будинок, матеріальне утримання, умови для творчості – заради Вагнера король, здавалося, був готовий на все. От тільки піддані почуттів монарха поділяли, а парламент та родичі Людвіга були просто налякані. 

Людвіг II слухає Вагнера

Зрештою король капітулював (людиною він все ж був м’якою), Вагнер поїхав до Швейцарії, а Людвіг після цього просто зненавидів власну столицю та політику взагалі. Шампанському він надавав все помітнішу перевагу перед спілкуванням з міністрами, які змушені були буквально розшукувати володаря, якщо треба було підписати якійсь важливі державні папери. 

Вдень монарх взагалі переважно спав, натомість вночі майже не стуляв очей – саме цим часом пояснюють його прізвисько "місячний король". Або ж "король-місяць". 

За іншою версією, таким чином "віддзеркалювали" його захоплення французьким тезкою — Людовіком XIV. Того називали "королем-сонцем". 

Проте, на відміну від кумира, воювати Людвіг принципово не хотів. І робив це переважно під тиском. Був, скажімо, проти того, щоб битися з Пруссією в союзі з Австрією. Але вмовили. В результаті союзники зазнали поразки, яка для Баварії стала справжньою катастрофою. Проте король цього ніби й не помітив.

Війна проти Франції – вже в союзі з Пруссією – Людвігу не подобалася ще більше. Попри те, навіть, що на відміну від попередньої, вона була переможною. Формально. Бо за її підсумками Баварія остаточно втратила незалежність і увійшла до складу новоствореної Німецької імперії. 

Власне, й саму імперію проголосили не деінде, а у Версальському палаці, зведеному тим самим Людовіком XIV. Це був своєрідний акт приниження переможених французів. 

Але в Людвіга не було причин зловтішатися і на церемонію він не з’явився. Лист із закликом оголосити імператором прусського короля підписати його вмовив (вкотре!) особисто Отто Бісмарк. 

Читайте також:Філософія корупції. Урядовий "експеримент" Френсіса Бекона

З втратою Баварією самостійності Людвіг нарешті зміг зосередитися на тому, про що, видається, мріяв усе життя, і завдяки чому насправді про нього і зараз пам’ятають у світі. Будівництвом замків. Не паперових, реальних. І що показово — з трьох найвідоміших принаймні двоє стали баварськими "реінкарнаціями"… Версаля. А третій, Нойшванштайн, став грандіозною декорацією до вагнерівських опер.

За життя Людвіга, щоправда, повністю завершити будівництво встигли лише в Ліндергофі. Для цієї резиденції, між іншим, замовили спеціальне біле фортепіано з позолотою – саме для Вагнера. Але композитор, зрештою, так і не приїхав.

Ліндергоф

Демонстративна розкіш Ліндергофа вражає і сучасних туристів. Годі й казати, яке враження вона справляла на сучасників. І яке обурення викликала в депутатів баварського парламенту. Адже будували замки й за державний кошт. І борги Баварії зростали просто шаленими темпами.

Про те, що з марнотратством Людвіга "треба щось робити", говорили й раніше. Але тепер контури майбутньої політичної комбінації стали максимально конкретними. 

Зрікатися трону з власної ініціативи король відмовлявся категорично – це було, видно, єдине питання, в якому він вмовлянням не піддавався. А позбавити володаря влади без його згоди конституція (а Баварія була конституційною монархією) дозволяла лише в разі визнання його недієздатним. За це й вхопилися – зрештою, фантазії та дивацтва Людвіга було загальновідомі.

Документ, що "встановлював" діагноз (заочно!) підписали чотири лікарі на чолі з Бернхардом фон Гудденом. Король обурювався і до останнього намагався не пускати ескулапів до себе. Але марно. 

Можливо, що Людвіг змирився із долею. Принаймні так згодом пояснювали його рішення прогулятися берегом Штарнберзького озера вдвох із тим самим психіатром, який напередодні визнав божевільним. 

Замок Берг на березі Штарнберзького озера

З прогулянки не повернулися обидва. За офіційною версією – потонули. Нібито король вирішив звести рахунки з життям, а лікар намагався його зупинити й сам потрапив під гарячу руку. Щоправда, у свідоцтві про смерть фон Гуддена медичних обґрунтувань причин його загибелі немає. 

Читайте також: "Війна троянд", якої не було?

Подейкували, що монарх міг потрапити у пастку – бо сподівався втекти (є деякі свідчення про те, що втечу й справді готували), і його смерть стала єдиним способом цього не допустити. "Його вбили!" нібито вигукнула, дізнавшись про смерть короля, кузина Людвіга – австрійська імператриця Єлизавета.

Цікаво, що спадкоємцем загиблого володаря став його рідний брат Оттон – визнаний божевільним цілком офіційно. І зійти на трон, між іншим, цей висновок йому не завадив. Хіба що регентом залишився Леопольд – дядько Людвіга й Оттона, якого багато хто вважає автором усієї комбінації з усунення "місячного короля".

Сучасна Баварія в спадок від Людвіга отримала не лише замки й палаци. Продовження отримали й чимало інших проєктів, які він започаткував. Навіть трати "короля-місяця" сьогодні не здаються такими вже марними. Втім, сам Людвіг за час, що минув, теж став чимось на кшталт баварського "бренду". І завдяки своєму непересічному життю. І завдяки загадковій смерті.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.