Фагот: "Я в темних окулярах, тому що бачу наше майбутнє — і воно яскраве"

Про 37-річну історію гурту та зміну поколінь

14 червня почалася історія гурту «Танок на Майдані Конго». А ви пам'ятаєте ті часи і взагалі могли уявити, що гурт так довго творитиме?
— Я трошки пізніше підтягнувся — десь у 1995-му. А в 1996-му ми вже стали «Танком на Майданi Конго». Саме це ми зараз святкуємо як 30 концертних сезонів, бо там усе заплутано. 

А щодо самого початку — це до наших двох батьків-засновників гурту, Фоззі та Коті. Вони й досі грають разом. Тоді вони десь у таборі написали під гітару свою першу пісню, і вважається, що саме так започаткували власне музичне майбутнє. А от той «Танок на Майдані Конго», який є зараз (ми називаємо це нашими театральними сезонами), стартував якраз 1996 року. Тож можна сказати, що це наш ювілейний 30-й рік театральних сезонів.

Чи був для вас якийсь найнеочікуваніший момент, коли ви усвідомили, що діти тих людей, які росли на ваших піснях, теж слухають вашу музику?

Так і є. У декого з них уже навіть онуки з'явилися, тому що дуже давно живемо. Насправді це круто.

Зараз є дуже багато різних ресурсів, які допомагають просувати музику: тіктоки, соцмережі, стрімінгові платформи. Разом із тим це трішки скоротило увагу людей. Як ви — встигаєте ловити ці моменти й сучасні тенденції?

Ми намагаємося стежити за трендами. Але іноді виходить, що ми не тільки за ними стежимо, а ще й самі їх створюємо. Буває по-різному. Іноді ти щось піддивився або наші талановиті СММники щось радять, і ми з цим погоджуємося. Іноді спершу не розумієш, навіщо воно треба, а потім, коли продукт виходить в ефір і залітає, починаєш усвідомлювати, для чого це було зроблено. Зараз усе працює саме так, адже такі алгоритми й таке сьогодення. 30 років тому все було геть іншим, а сьогодні — ось так.

Фагот, фото: FM Галичина

Про меншовартість та трансформацію українців

За ці роки у нашій країні відбулося дуже багато всього: розпад Союзу, 90-ті, революції, повномасштабна війна. Що найбільше змінилося в українцях за цей час?

Мені здається, що люди почали себе ідентифікувати. Ідентичність стала проявлятися набагато яскравіше. З'явилося глибше усвідомлення — дедалі більша кількість людей починає це розуміти. Звісно, дуже важко боротися з меншовартістю всередині кожного, коли її насаджували впродовж століть. Але я бачу, що навіть це вже пропрацьовується: багато людей починають вірити в себе та любити себе саме як українців. Це дуже круто.

У який момент Ви відчули, що музика — це вже не тільки сцена, а й громадянська позиція?

Ми про це ніколи спеціально не думали, просто робили те, що вважали за потрібне. Але ми завжди зважали на політичну складову, тому що якщо ти не цікавишся політикою, політика завжди цікавитиметься тобою. 

Якщо вивчити хоч невеличкі шматочки української історії, то розумієш: якщо ти не придивляєшся до неї, вона до тебе точно придивиться. І потім буде Сандармох. Тому це треба було робити свідомо, і ми це робимо. Саме так з'явилася «Історія України за 5 хвилин» та багато іншого. З роками розумієш, що освітні процеси дуже важливі — це і є фундамент завтрашнього дня. Якщо цим не займатися, буде гірше.

Про закриття зборів, заробіток артистів та долю культури

Зараз що складніше: написати нову пісню чи закрити збір?

Усе важко і непросто. На початку було легше, коли був емоційний підйом і грошей у людей було більше. Зараз стає важче. Але ми все одно усвідомлюємо, що це обов'язково треба робити. Бо якщо не втримається нуль, то українська культура просто перестане існувати. Всіх нас знищать так, як уже декілька разів робили. Тому ми свідомо на це йдемо і свідомо цим займаємось. "Нуль" треба підтримувати кожному.

А як ставитеся до того, що попри все це є певні артисти, які за благодійні концерти просять гонорари?

Артистам теж треба жити. Створювати музику безплатно неможливо. У це все одно треба вкладати кошти: запис кожної пісні коштує грошей, студії коштують, інструменти коштують. Тому доводиться балансувати «поміж крапельками». І благодійністю займатися, збирати на хлопців, і думати про власне виживання — без цього ніяк.

Про Харків

Ви взагалі родом з Харкова. Зараз місто перебуває під постійними атаками. Як змінилося ваше відчуття дому?

Зараз дуже шкода Харків. Раніше він був бурхливим містом на перехресті торгівельних шляхів. Зараз набагато важче, місто опинилося у логістичному тупику. Але Харків потужний, він усе впорає. Я вірю в це.

Підготувала Юлія Гапонюк

Фото і відео: FM Галичина