«Тату, це мій перший лист до тебе за 36 років», — відверте зізнання Олени Медвінської у День батька

Привіт, тату!

Це мій перший лист до тебе за 36 років. Завтра в Україні та в багатьох країнах світу відзначають День батька, і цей лист — мій подарунок тобі та, можливо, відчайдушна спроба змінити минуле. Минуле, в якому ти майже 20 років тому писав мені листи від руки з Криму й надсилав їх на адресу ректорату мого університету в Києві. Це була єдина спроба достукатися до мене, і ти нею скористався. Але щоразу, коли мене викликали до ректорату й повідомляли про черговий лист від тебе, я просила викинути його, не відкриваючи. Я жодного разу не торкалася твоїх листів. Я дуже шкодую про це сьогодні, думаючи про те, скільки любові, теплих слів, підтримки відкинула — з такою легкістю, не замислюючись ні на секунду. 

З того моменту, як ти перестав писати мені листи, минуло майже 5 років. Я вже навчалася в магістратурі й приїхала на Новий рік до родини подруги з мого університету. Ми підіймали келих за рік, що минає, як раптом я несподівано для самої себе вимовила: «Як би я хотіла привітати тата». На що мама моєї подруги сказала: «У коридорі телефон, у чому проблема, йди й привітай». І я набрала твій номер, який дивним чином пам’ятала, хоча не розмовляла з тобою з 12 років, коли поклялася собі, що більше тебе не буде в моєму житті. Почувши твій голос, у мене перехопило подих, а через горло й очі рвалися ридання. Я плакала кілька хвилин, а ти мовчки чекав — і раптом я усвідомила, як сильно мені все життя бракувало мого тата.

Усе дитинство я боялася тебе, ненавиділа за те, що ти приходив посеред ночі дуже п’яним і влаштовував сварки з мамою, голосно кричав і ображав її. Ми зачиняли двері до кімнати й тримали їх, щоб ти не зайшов. Але я старалася, бо була впевнена: якщо ти зайдеш — станеться щось жахливе. Тоді я не знала, що все, що відбувається, — це гра вас двох. Тебе й мами. Але вона не моя, і ніколи моєю не була. Просто в якийсь момент я, як дитина, яка потребувала захисту мами, сам вирішив стати на її захист. І тим самим визначив тата ворогом, від якого треба захищати та маму, і саму себе. Причому ти ніколи, ніколи не ображав мене. Зовсім навпаки — ти казав, що я стану знаменитою, завжди казав, що я особлива, купив мені відеомагнітофон і приносив касети з найновішими мультфільмами.

Тоді я не знала, що сама колись обрала тебе своїм батьком — моїй душі був потрібен саме ти, і той самий досвід, який я могла отримати тільки з тобою.

Один із моїх духовних наставників каже: «Досить легко подякувати батькам за те, що вони вам дали. Спробуйте дійти до того, щоб щиро подякувати їм за те, що вони вам НЕ дали».

Я лише на шляху до цього почуття, але вже зараз я абсолютно чітко усвідомлюю: найголовніший подарунок, який тільки ти міг для мене зробити — ти вже зробив. Ти став причиною мого появи на світ, і ти назавжди є всередині мене. Рівно половина твоєї ДНК стала моїм тілом, твоя сила — також і моєю силою, і нічого більш грандіозного ти б не зміг для мене зробити, навіть якби ти був ідеальним татом у розумінні суспільства та колективної совісті.

Ти наполовину мій творець — нарівні з мамою. І я назавжди пов’язана з тобою невидимим Wi-Fi, який дає мені можливість звертатися до сили твого роду й отримувати безмежну підтримку. Хтось вважатиме це дурницею або навіть легким божевіллям, але факт залишається фактом: з того самого часу, як я усвідомила, що ти просто найкращий тато для мене лише завдяки тому, що подарував мені можливість прийти в це життя і зіграти в цю незвичайну гру — повністю змінилися мої стосунки з грошима. Гроші стали мене не просто помічати, а бачити по-справжньому й приходити легко. А я перестала боятися їх витрачати, як робила багато років поспіль, просто вчепившись у них мертвою хваткою і при цьому неминуче втрачаючи їх. 

А також сьогодні я точно знаю: те, чого тато НЕ дав мені — турботу, підтримку, особливу батьківську любов просто так, без приводів — стало моєю силою. Я завжди знала, що можу розраховувати лише на себе. Стати помітною в місті, яке не звертає уваги на більшість — хіба це не ще один подарунок, який підніс мені ти, сам про це не здогадуючись?

І тому знайти своє місце у величезному мегаполісі, куди я приїхала, не знаючи нікого, — хіба це не перемога, яка стала можливою завдяки моїй внутрішній опорі? 

Багато в чому я виростила цю опору саме тому, що опори на батька у мене не було. Зате ця опора формувалася роками і не залежить ані від людей, ані від обставин. Адже вона всередині мене — завжди й назавжди. 

Мені абсолютно байдуже, що більшість із вас, прочитавши це, вважатимуть мене не з цього світу або трохи божевільною. Мені, чесно кажучи, абсолютно байдуже. Бо це лист до мого тата — найкращого для мене тата на світі. Я безмежно вдячна, я безмежно щаслива бути твоєю донькою, твоєю назавжди половиною. Разом зі мною ти ніколи не зникнеш — і через тисячі й тисячі років частина твого ДНК буде в дітях моїх дітей, і так до нескінченності. Яку грандіозну магію життя ти подарував мені, тату!