Війна не лише проти Зеленського: як Кароль Навроцький об'єднав Україну і що буде далі

20 червня безумовно увійде в історію україно-польських відносин.

Після тритижневої паузи президент Польщі Кароль Навроцький вирішив реалізувати свою погрозу та позбавити українського колегу Володимира Зеленського ордена Білого Орла, додатково поглибивши і без того серйозну кризу у відносинах двох країн.

Не менш важливою стала реакція українських політиків: від ордену Білого Орла відмовилися всі живі українські кавалери цієї нагороди; кілька власників інших польських нагород також оголосили про їх повернення Польщі.

Відповідь з Києва символічно підвела риску під старим форматом відносин двох країн, де Польща була адвокатом України.

Ця реакція не здатна зупинити хвилю антиукраїнської риторики, що вже несеться Польщею.

Але для Києва було важливо показати, що він не готовий йти на поступки і відмовлятися від сторінок власної історії навіть за настільки категоричної вимоги з Варшави.

А ще це – сигнал про прагнення нового типу відносин із Польщею.

Відносин, що базуються на рівності та взаємній повазі.

Хоча до моменту, коли вони стануть можливими – ще довгий шлях.

Залишати не можна позбавити.

Рішення Кароля Навроцького було оприлюднено увечері п’ятниці.

В Україні такий таймінг часто обирають для непопулярних рішень, коли хочуть уникнути посиленого інтересу ЗМІ.

Але це – зовсім інша історія.

Рішення про позбавлення Володимира Зеленського найвищої нагороди Польщі через присвоєння Окремому центру спеціальних операцій "Північ" Сил спеціальних операцій ЗСУ почесного найменування "імені Героїв УПА" точно не є непопулярним серед поляків.

Згідно із даними опитування United Surveys, проведеного для Wirtualna Polska, цей крок Навроцького підтримує 51,2% поляків, тоді як проти нього – лише 35,5%.

А головне, цей крок має тотальну – на рівні 87% – підтримку виборців ультраправої опозиції, тобто партій "Конфедерація" та "Конфедерація Корони Польської", на яких часто орієнтується чинний президент Польщі.

Навіть представникам цих політичних сил довелося підтримати президента, хоч той і є до певної міри їхнім електоральним конкурентом.

"Президент Кароль Навроцький нарешті забрав у Зеленського Орден Білого Орла! Браво, пане Президенте! Шкода, що це сталося так пізно", – прокоментував це рішення один із лідерів "Конфедерації" Славомір Менцен.

І все ж таки це рішення далося Каролю Навроцькому дуже не просто.

За даних польських ЗМІ, попри тотальну гостру риторику на адресу Зеленського, що лунала із президентського палацу, Навроцькому рекомендували не поспішати із відкликанням ордену.

Проти цього рішення грала історія.

За сотні років існування цієї найвищої польської нагороди її позбавили лише одного політика – насамперед за те, що він протестував проти військового перевороту у країні (до того ж згодом нагороду йому повернули).

Натоміть орден не було відкликано у низки безсумнівно одіозних політичних діячів, починаючи із італійського диктатора Беніто Муссоліні, завершуючи ексканцлера Німеччини та нинішнім агентом впливу РФ Герхардом Шрьодером.

За таких обставин позбавлення нагороди у президента країни, яка веде війну із РФ, виглядало занадто ризиковим кроком.

Тож, у канцелярії рекомендували Навроцькому ще трохи почекати – якщо не відкликання Зеленським почеcного найменування (а у Варшаві дійсно на це сподівалися, причини пояснимо нижче), то якихось інших дій з українського боку, які би посилили аргументацію Навроцького.

Втім, додаткових аргументів польський президент так і не отримав.

Натомість затяжна пауза стала погано сприйматися на ультраправому фланзі, де чекали від Навроцького більш рішучих дій.

Зрештою, це тиск змусив Кароля Навроцького прийняти остаточне рішення.

До того ж для Навроцького воно є елементом передусім не зовнішньополітичної, а й внутрішньополітичної боротьби.

Гра у "крайнього".

Рішення президента Польщі вдарило не стільки по Володимиру Зеленському, скільки по прем’єр-міністру Польщі Дональду Туску.

Адже епопея із "покаранням" Володимира Зеленського сама по собі була спрямована насамперед на польського виборця і була частиною підготовкою до парламентських виборів 2027 року.

По-перше, саме голова уряду має контрасигнувати рішення про позбавлення Володимира Зеленського ордену.

Відмова зробити це поставила би Дональда Туска під гостру критику, в тому числі – серед своїх виборців, адже позбавлення ордену підтримає близько половини виборців партії Туска.

Але й згода Туска погодити рішення Навроцького – була би так само небезпечною для нього.

І не лише через те, що інша половина його виборців вважала би це хибним крком.

Бо, по-друге, рішення президента (а тим більше у разі його контрасигнації прем'єром) ставить під загрозу проведення Конференції з питань відновлення України 25-26 червня у Гданську.

Польська влада провела масштабну роботу з підготовки цієї конференції, і відмова Володимира Зеленського від участі у ні поставила би під удар уряд Польщі.

А провал багатомісячної роботи уряду Туска став би додатковим подарунком для польських правих і особисто для президента Навроцького.

А ця загроза є високою – зважаючи на те, що минулого тижня у президента України попередньо підтверджували готовість приїхати до Гданську, але після оприлюднення рішення Навроцького сигнали з Києва стали зовсім не такими однозначними.

І це може бути ще однією причиною, чому рішення про "покарання" Зеленського було оголошено лише зараз – за декілька днів до початку конференції.

Втім, відповідь Зеленського допомогла Туску у цій непростій ситуації.

Не чекаючи, що рішення Навроцького набере силу, Володимир Зеленський демонстративно відправив високу нагороду до Польщі.

"Це символ найвищої довіри Речі Посполитої.

Він означає особливий зв’язок із Польською державою та особливу вдячність народу.

Такий символ вимагає не лише заслуг, але й поваги до цінностей, які становлять фундамент нашої спільноти.

Отже, якщо вважається, що цей особливий символ може залишатись у Катерини Другої, Беніто Муссоліні та Герхарда Шредера, то ми в Україні не будемо із цим сперечатись", – прокоментував він своє рішення.

Тим самим президент України не лише вивів з-під удару Дональда Туска, у якого тепер зникла політична потреба контрасигнувати рішення Навроцького (а в цій історії політичне має вище значення, ніж юридичне).

Одночасно цей крок поставив у незручне положення президента Польщі.

Рішення Навроцького відібрати у Зеленського орден викликало відкрите схвалення у Москві – і це сам по собі фактор ризику для політика, що позиціонує себе як антиросійський.

Щоб мінімізувати цей ризик, Каролю Навроцькому радили зробити відволікаючий маневр – позбавивши ордена Білого Орла у найбільш одіозних кавалерів цієї нагороди.

Наприклад, у "друга Путіна" Герхарда Шрьодера.

Проте тепер, після "підказки" з боку Володимира Зеленського, такий крок буде виглядати як гра за українським сценарієм – варіант, який несе додаткові політичні ризики для президента Польщі.

Відповідь України.

"Не для того Україна прийняла бій від Росії, яка обгрунтовувала своє вторгнення історичними претензіями, щоб сьогодні вже інші країни диктували нам нашу історію та визначали, кого нам шанувати",– із такими словами другий президент України та ще один кавалер ордену Білого орла Леонід Кучма пояснив своє рішення відмовитися від польського ордену.

Згодом аналогічний крок зробили третій президент України Віктор Ющенко, а ще згодом – пятий президент Петро Порошенко.

Це означає, що всі живі кавалери найвищого польського ордену в один день повернули до Варшави свої нагороди.

Одночасно про відмову від польських нагород заявили й інші українські топ-посадовці: голова ОПУ Кирило Буданов, його заступник Ігор Жовква, голова МЗС Андрій Сибіга, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк, посол України у Польщі Василь Боднар.

Така однозначна позиція дуже різних українських політиків може свідчити про ключову зміну у відносинах з Варшавою.

А ще він надсилає до Польщі сигнал про важливу зміну всередині України.

Річ у тім, що польський тиск на Україну в історичних питаннях базується як на підтримці цих кроків польськими виборцями, так і на впевненості, що історія важить для українців набагато менше, аніж для поляків.

Але з останнього у Варшаві воліють робити хибний висновок: що українці нібито готові до поступок саме в ідеологічних питаннях.

Настільки широкий опір та контрреакція в Україні надсилає сигнал, що розраховувати на успіх такого тиску немає сенсу.

Проте, тут важливо, щоби Україна не впала в ажіотаж, аналогічний польському.

Попереду ще 11 липня, день коли Польща відзначає день пам’яті жертв Волинської трагедії.

Вже немає сумнівів, що до цього дня польська "правиця" відзначиться іншими відверто антиукраїнськими ініціативами, ігнорувати які буде непросто.

А першим випробуванням має стати Конференція з відновлення, що вже незабаром пройде у Гданську – рідному місті як президента Навроцького, так і прем’єра Туска.

Саме ця конференція, на яку планує відвідати президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та керівники з низки європейських країн, має показати готовність Києва бути "дорослим у кімнаті".

Українська влада має продемонструвати польському бізнесу та політикам свою готовність до співпраці.

Проте ця співпраця вимагає поваги і не терпить шантажу.

Автор: Юрій Панченко,.

співзасновник "Європейської правди".