Коли дедлайни женуть вперед: як виглядає простір, де народжується львівський Дитячий форум

Відчиняються двері на балкон, і прохолода офісного приміщення раптово змінюється на спеку червневого дня. Перед очима постає внутрішній дворик будинку – маленький простір, захований від міського шуму. Вітер колихає листя дерева, створюючи тихий природний звук, який на кілька секунд перекриває гамір Львова. Ольга Мовчан, директорка ГО «Форум видавців», зупиняється біля каштана. У неї спокійний і уважний погляд людини, яка звикла тримати в голові сотні справ одночасно. І саме це потрібно коли вже завтра має розпочатися дитячий книжковий форум, вперше за останні 6 років. В рамках форуму із гаслом “” Навколо світу за два дні, відбудеться 380 подій: зустрічі з письменниками, читацькі клуби, майстер-класи, книжкові квести, дискусії та STEM-активності.  

Тим часом Ольга показує на гілля, де між зеленим листям та колючими плодами видніється гніздо. Тут уже кілька місяців живе родина припутнів. Саме з цього балкона починається знайомство з простором, де народжується один із найбільших книжкових фестивалів країни. Щойно заходиш усередину, потрапляєш ніби в окремий світ, де кожен перехід між кімнатами — це зміна ритму.

Відлік до повернення Дитячого форуму

Усередині офісу кипить робота. Тут пахне кавою та прохолодою приміщення, а серед білих стін, підлоги й стелі виділяються яскраві червоні акценти меблів і деталей інтер’єру. На стінах – картини та плакати, серед яких один одразу привертає увагу. Темно-синій, червоний і жовтий кольори складаються в знайомий напис “Дитячий форум”.

Команда Книжкового форуму у Львові, фото: Дитячий книжковий форум

 “А ось там є написані дати. І ці дати, вони женуть нас вперед”, – погляд Ольги звернений в лівий нижній кут плакату.

Ці цифри – це не просто позначки у календарі. Після шестирічної перерви через пандемію та повномасштабну війну у Львові знову готуються провести “Дитячий форум. Фестиваль промоції читання”, подію, яка повертається до міста у новому форматі. Цьогоріч фестиваль має перетворитися на велику інтерактивну гру “Навколо світу за два дні”. Простір Львівського палацу мистецтв стане своєрідною моделлю світу, де діти зможуть подорожувати між тематичними зонами, виконувати завдання, відкривати нові локації та збирати власні відзнаки. У центрі цієї подорожі – книга. Не просто як предмет на полиці, а як спосіб відкривати інші країни, історії та уявні світи.

Люди, на яких тримається форум

За кілька кроків від балкона починається інша частина офісу. Тут кожен має свою ділянку роботи, свої завдання й свою маленьку частину майбутнього фестивалю. За столом сидить Анастасія. Її погляд зосереджений на екрані комп’ютера, пальці швидко рухаються клавіатурою. Вона працює над партнерствами. Напрямом, без якого існування великих культурних подій було б неможливим. 

Розглядаючи приміщення неодмінно першим, що приверне увагу стануть картини. Мій погляд прикутий до жовтого кольору на білому фоні. Дрібні чорні літери повідомляють: “зухвалий декаданс думок несамовитих”.

Команда Книжкового форуму у Львові, фото: Дитячий книжковий форум

“Коли я прийшла сюди вперше, мою увагу одразу привернула саме ця картина. Вона мені дуже відгукнулася”, – говорить Соломія, одна з організаторок.

Друга кімната максимально відрізняється від першої та третьої своїм спокоєм та особливим затишком через досить невелике приміщення. Тут працює Любов Євстахіївна – людина, яку в команді називають однією з головних опор. Вона відповідає за фінансовий напрям, але для колег її роль значно ширша. Коли навантаження стає надто великим, коли здається, що все одночасно виходить з-під контролю, пані Люба нагадує прості речі: що потрібно поїсти, відпочити, не забути про себе.

“Ми до неї ходимо не тільки по гроші, ми ще ходимо до неї по підтримку”, – сміється директорка ГО.

Десятиліття в чорних томах

Третя кімната просторіша, світліша, з таким же білим фоном, але вже трохи гамірна, адже тут постійно щось відбувається. Найперше в очі впадає невеликий червоний диванчик, на якому не зовсім акуратними стосами лежать книги. Тут працюють троє членкинь команди. Спершу знайомимось з Ангеліною. На ній яскравий жовтий одяг, який дивним чином збігається з образом, що їй дає Ольга. “Це наша бджілка”. 

Ангеліна відповідає за залучення учасників дитячого форуму. 

“Коли ми говоримо про 380 подій, ми розуміємо, що 300 з них – це Ангеліна подзвонила, домовилася, організувала, знайшла слова й енергію, щоб підтримати учасників”, – з гордістю у голосі зазначає Ольга Мовчан.

Далі ми знайомимося з пані Катериною Шевченко. Вона бере участь у розвитку Форуму ще від 1994 року. 

Команда Книжкового форуму у Львові, фото: Дитячий книжковий форум

Ольга Мовчан лагідно торкається плеча жінки, й додає: 

“Перший багатотомник про Стуса, який вийшов, це пані Катя редагувала разом із товариством "Просвіта". Для мене особисто це дуже приємно, і я їй завжди дякую за Стуса”. 

Поряд на стелажі стоїть ряд чорних томів. Золотисті літери на корінцях виблискують у світлі: “Василь Стус”.

“І все це – без комп’ютерів”, – додає пані Катерина. “Це фактично було перше видання Стуса, таке, наскільки можна сказати в незалежній Україні. Спочатку мало бути 6 томів, а потім з'явилась інша інформація, і вийшло цілих 6 томів в дев’яти книгах. Те що ми робили – це було 5 років, а ще до того всі під орудою незабутньої Михайлини Коцюбинської теж робили велику роботу”.

Більше, ніж просто робота

Аня, організаторка, яка працює над програмою, зазначає, що Дитячий форум для команди – це набагато більше, ніж просто робота. Це справа, у яку вони вкладають власну душу та час. 

“Всі люди, які творять форум – це люди, які закохані в свою працю. І це не тільки робота, це якась життєва місія: зробити дітей щасливими та успішними”, – з впевненістю додає організаторка. 

Зрештою, саме ця мета стає для них тим внутрішнім стержнем, який не дає опустити руки. Повертати дітям відчуття нормального життя, коли навколо стільки викликів, – це не просто організаційна рутина. Це їхній спосіб захистити дитинство і довести, що навіть у найважчі часи простір для радості та розвитку є необхідністю, а не розкішшю.

Команда Книжкового форуму у Львові, фото: Дитячий книжковий форум

З кухні чути, як дзвенить посуд, брязкає ложка об чашку. Незабаром повітрям шириться солодкий запах кави. 

Працівниці команди організаторів діляться, на їхню думку, найцікавішими подіями.

Однією з них є цьогорічна новинка фестивалю: простір сенсорного читання. Місце, де дітям в спеціальній формі будуть читати книгу так, щоб вони могли розслабитись. 

Цього року також багато часу у підготовці було витрачено на окремий важливий напрям – інклюзивність. 

“Попередні роки, до вимушеної паузи, ми насправді піднімали дітей на кріслах колісних на руках. Були такі події, які нам доводилось спускати нижче, аби їм було зручніше. Наша справа – це робити нове, робити краще та адаптовуватися”. 

Поруч із розмовами про книги залишається ще одна важлива складова. Йдеться про безпеку. 

Під час розмови телефон Ані кілька разів подає сигнал. Вона лише на секунду відволікається від, вимикає звук та продовжує пояснювати, як організатори готуються до можливих повітряних тривог: 

“Ми робимо окремий інформаційний простір, де пояснюємо наш порядок дій у випадку надзвичайних ситуацій, ракетної небезпеки. Коли починається повітряна тривога, захід негайно припиняє свою роботу, ми просимо людей покинути територію Палацу мистецтв та пройти до найближчого укриття”.

Гніздо як символ нашого “заземлення”

Згодом розмова знову повертається до мешканців каштана. Для команди це стало маленькою офісною історією, яка живе паралельно з підготовкою до фестивалю. Іноді ці розмови переходять у жарти. 

Коли розмова завершується, погляд знову повертається до вікна.

припутень, фото: Анна Юхименко

За вікном припутень спокійно сидить на гілці. Йому не важливо, скільки часу знадобилося на будівництво гнізда. Головне, що воно є. А десь у стінах офісу команда продовжує готуватися до моменту, коли двері дитячого фестивалю знову відчиняться.

“Молодий припутень пролетів сюди та намагався збудувати гніздо. Була гілочка, яка постійно падала, він весь час пробував її примостити, але не дуже виходило. Проте потім разом зі своєю коханою вони таки зробили гніздо”, – розповідає Ольга.

Колись гніздо починалося з невпевненості. Молодий птах намагався зібрати гілочки докупи, але вони падали, конструкція здавалася недосконалою. Проте він не залишив спроб. Разом із своєю парою вони збудували гніздо, яке зрештою витримало.

Можливо, у цій історії є щось схоже з самим Дитячим форумом. Після шестирічної паузи команда знову вчиться повертати його до життя – збирати людей, відновлювати партнерства, шукати нові формати й заново будувати простір.

Репортаж Анни Юхименко