Який шлях пройшов київський е-квиток за 9 років? Згадуємо історію

У КМДА повідомили, що 30 червня електронному квитку в Києві виповнилося дев’ять років. Проєкт стартував у 2017 році й сьогодні виріс у повноцінну цифрову екосистему.

Вона забезпечує понад 330 мільйонів поїздок на рік, а загалом за весь час кияни та гості міста скористалися нею більше ніж два мільярди разів.

Київ першим серед українських міст повністю прибрав паперові талони з громадського транспорту. Наразі пасажири вільно обирають будь-який сучасний спосіб оплати: від фізичних транспортних і банківських карток до смартфонів та QR-кодів.

Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський зазначив, що цей стратегічний крок щодня економить час сотням тисяч містян. Столичний сервіс працює комплексно — поєднує оплату, трекінг транспорту та паркування. Завдяки цьому у 2024 році Київ здобув престижну нагороду на конкурсі Transport Ticketing Global у Лондоні.

Екосистема розвивається далі. У 2025 році розробники додали зручні віджети, які миттєво генерують QR-квитки на екрані смартфона. Також команда впровадила цифрові пільгові картки для Захисників і Захисниць України, пенсіонерів та людей з інвалідністю, що зробило міський транспорт ще доступнішим.

Проте за цими цифрами стоїть непроста історія. Видання «Хмарочос» проаналізувало весь шлях впровадження е-квитка, щоб згадати, з якими проблемами система стикалася на етапі запуску та які недоліки пасажири фіксують і досі.

Власне з самого початку проєкт супроводжувався проблемами. Ще 11 років тому існував і інший проєкт моделі е-квитка, який деякі експерти вважали вигіднішим. Одразу після того, як Верховна Рада на початку 2016 року дозволила містам запускати безготівковий проїзд, до Києва звернулася іноземна компанія Korea Smart Card Company. Корейці вже успішно оцифрували транспорт у Сеулі, Сінгапурі, Абу-Дабі та Куала-Лумпурі. Вони запропонували столиці повністю власним коштом розробити техніко-економічне обґрунтування та запустити пілотний проєкт. Проте київська влада відмовилася від безкоштовної допомоги й вирішила робити все самостійно.

Уже наступного року «Київпастранс» оголосив тендер на закупівлю техніки, та умови конкурсу виявилися настільки специфічними та деталізованими, що під них ідеально підійшов лише один конкретний учасник, естонська компанія «Ріданго». Її обладнання місто зрештою і придбало.

Власне Київ заплатив майже півмільярда гривень, щоб запусти є-квиток. В 2020 році про це повідомив директор Департаменту інформаційно-комунікаційних технологій Юрій Назаров. Він казав, що місто ще зекономило і називав наступні цифри: ніби 365 мільйонів пішли на самі валідатори, софт і термінали для контролерів, ще 60 мільйонів на програмні комплекси, і близько 15 мільйонів на переобладнання метро та швидкісного трамвая.

По-перше тоді не було звітності про понад 60 мільйонів, а по друге голова ГО «Рада з урбаністики Києва» Віталій Селик проаналізував абсолютно всі тематичні тендери міста і заявив, що насправді з 2016 року мерія витратила на е-квиток аж 800 мільйонів гривень.

Паралельно з бюджетом постійно зміщувалися й дедлайни, так само що виникала купа технічних проблем. Додамо, що останні каси, які дозволяли придбати квитки закрились лише цією весною і фактично цифровізація метрополітену зайняла чотири роки. За цей час навіть створювали петицію, щоб їх не закривали, адже з терміналами поповнення карти постійно виникали проблеми.

Одним з головних недоліків кампанії по є-квитку є цифровізація маршруток. Адже КМДА зобов’язала всіх приватних київських перевізників на міських маршрутах встановити та підключити в автобусах валідатори для е-квитка ще у 2020 році, але цього так і не сталося.

Власне, хоча очевидно, що в Києві впровадження є-квитка зайняло понад десять років, в Україні є міста де це процес ще триває, як от наприклад Полтава чи Одеса.

Коментарі:

*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті