Що варто знати про фільм української режисерки To Die To Live, премʼєра якого відбудеться на кінофестивалі у Карлових Варах

6 липня документальний фільм TO DIE TO LIVE вперше покажуть на 60-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах. Режисерка Юлія Гонтарук спільно з великою командою документалістів та документалісток створювали картину протягом 12 років. Напередодні світової премʼєри розповідаємо, чому ця картина варта уваги, хто стоїть за її створенням та що означає цей показ для української команди. 

Кадр з фільму TO DIE TO LIVE 

Про що TO DIE TO LIVE

«Це чутливий і багатогранний фільм про те, як людина намагається примиритися зі смертю і наскільки непереборним, зрештою, є прагнення до життя. Це життєствердне кіно і мій шлях розміром в 12 років», — розповідає режисерка Юлія Гонтарук.

Стрічка стежить за долями трьох добровольців. У 2014 році вони пішли на фронт, коли російська агресія лише починалася. Повернувшись до цивільного життя, герої стикаються з новим викликом: як віднайти себе у світі, що нібито не змінився, коли частина твоєї душі залишилася на війні? Та щойно їм удається побудувати крихкий мир і налагодити побут, розпочинається повномасштабне вторгнення 2022 року. Війна знову кличе їх до бою. TO DIE TO LIVE охоплює 12 років боротьби.

Кадр з фільму TO DIE TO LIVE 

Що відомо про режисерку 

Сьогодні Юлія Гонтарук є однією з найвідданіших та найпроникливіших документалісток свого покоління. Вона — співзасновниця творчого об`єднання «Вавилон`13». Фільмувала події Революції Гідності, а вже у 2014-му вирушила на Схід, де й розпочала роботу над майбутньою стрічкою. У її доробку — картина «Десять секунд» (2016) про обстріл Маріуполя, а також цикл короткого метра «Фортеця Маріуполь» про захисників «Азовсталі», який отримав премію «Золота дзиґа» і став одним із перших кіносвідчень тих подій. 

Юлія Гонтарук

Хто ще працював над фільмом 

Проєкт створено у копродукції України, Латвії та Словаччини. До продюсерської команди увійшли Юлія Гонтарук, Іванна Хіцінська («Королеви радості»), Олександра Братищенко («Крихка пам’ять»), Улдіс Цекулсі (The Jump), Катаріна Крначова та Ігор Савиченко («Коли падають дерева»). 

«Для мене ця історія дуже особиста. Мій батько був одним із тих, хто ще наприкінці 1980-х виходив на мітинги Народного руху України. Мама завжди була поруч і підтримувала його. Тому змалку я росла з розумінням, що незалежність — це не подарунок історії. Це щоденна боротьба, яка завжди має свою ціну. Саме тому для мене було важливо спродюсувати цей фільм. Наші герої стрічки не народилися героями. Вони просто не змогли вчинити інакше. Ще у 2014 році вони зрозуміли, що росія веде війну не лише за території. Вона веде війну проти самого права України існувати як незалежної держави, мати власну мову, культуру, пам’ять і майбутнє», — підкреслює продюсерка Іванна Хіцінська.

Іванна Хіцінська

Візуальну мову картини створювали оператори Денис Страшний («Казка про коника») та Юрій Грузінов («Перша сотня»). 

«Для мене цей фільм про той момент, коли ти ще можеш відмахнутися від правди, але вже відчуваєш, що вона наздожене. Я не почав знімати війну у 2014 році — я вже був там раніше. Знімав Майдан, Небесну сотню. Тож, коли почалась війна і ми знімали вже в окопах, я не був новачком з камерою, який щойно все зрозумів. Я вже бачив, чим це закінчується. На Майдані оператор Слава Пілунський сказав мені уявити російські танки в Києві. Я тоді відмахнувся — це звучало як щось з іншої реальності. Але десь всередині я вже розумів, що він має рацію. Саме в той момент я мав для себе чіткий дедлайн: поки можу тримати камеру — знімаю. Тому ми продовжували і продовжуємо це робити усі 12 років», — поділився кінооператор та військовослужбовець Юрій Грузінов. 

Юрій Грузінов

Над монтажем працювали Роман Любий («Залізні метелики»), Уґіс Олте («Подвійні прибульці»), Микола Базаркін («Тиха повінь»), Ірина Стеценко («Рози. Фільм-кабаре»), Павло Зеленов та Петро Цимбал («Моя бабуся з Марсу»). Музику до стрічки написали Антон Байбаков («Українські шерифи»), Міро Тот («Слуги») та Антон Дегтярьов («Медовий місяць»), а за звук відповідали Андрій Рогачов («День Незалежності») та Андрій Нідзельський («Історія зимового саду»).

Що означає прем`єра у Карлових Варах

Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах — найбільший у Чехії та найважливіший для Центральної та Східної Європи. Це престижний кіноогляд класу А, що ставить його в один ряд із фестивалями в Каннах, Берліні та Венеції.

«Світова прем`єра в Карлових Варах — це насамперед можливість представити міжнародній аудиторії історію, яка народилася разом із сучасною Україною і росла протягом дванадцяти років війни. Ми сподіваємося, що фільм стане не лише приводом для розмови про український досвід, а й допоможе глибше зрозуміти людей, які вже понад десятиліття вчаться жити, любити й будувати майбутнє попри війну. Для всієї команди це також важливий знак того, що українські історії продовжують знаходити своє місце на найбільших міжнародних фестивалях», — розповіла продюсерка Олександра Братищенко.

Олександра Братищенко

В Україні стрічку також покажуть у 2026 році, але точна дата прем’єри поки невідома.