«Наш головний хедлайнер — люди, вбрані за дрескодом»: Альона Гудкова — про «Вирій-2026», міжнародних артистів і весілля просто неба

«Вирій. Простонеба» повертається до Києва вже 8–9 серпня, щоб знову перетворити фестиваль на місце, де українські традиції зустрічаються з електронною музикою та сучасним мистецтвом. Цього року команда готує нові імерсивні формати, запрошує міжнародних артистів і вперше проведе офіційні церемонії одруження просто під відкритим небом. Але найбільша особливість «Вирію», переконана його авторка та артдиректорка Альона Гудкова, — це люди, які щороку створюють атмосферу фестивалю, та дарують відчуття спільноти та свободи.

В інтерв`ю ми поговорили про перемовини із закордонними музикантами, натхнення українською культурою та про те, чому сьогодні «Вирій» став значно більшим, ніж просто музичний фестиваль. 

Альоно, ви є авторкою ідеї фестивалю, а цього року перейняли на себе ще й обов`язки артдиректорки «Вирію». Що для вас означає ця роль? Як трансформувалася ваша відповідальність і які нові можливості для реалізації задумів вона відкрила?

Для мене ця роль означає мій особистий level up. Я дуже довго працювала, можна сказати, в тіні власних проєктів. Тобто я завжди задавала напрямок — візуальний, концептуальний. Але так склалися обставини, що цього року в певний момент, досить неочікувано, я прийняла рішення взяти на себе керування концепцією.

Чому level up? Тому що, коли є спільна відповідальність за результат, це трохи легше, ніж коли ти є фінальною точкою прийняття рішення. Тоді вже не можна ні на кого перекласти якісь негаразди чи помилки. Я і так відповідальна людина, але тут цієї відповідальності ще більше. Мабуть, мені довелося перебороти певний страх, щоб заявити про це своїй команді й залученим командам, витрачати на це більше часу й ресурсу, більше покопирсатися у своїх фантазіях, глибше дослідити тему.

Загалом для мене Вирій — це проєкт, який я тільки починаю досліджувати. І зміна моєї робочої ролі в ньому якраз дає мені можливість дослідити його зсередини й глибше.

Мені здається, що знання цього проєкту на рівні його ДНК — не лише створення і запуску, а й утримання, продовження стилю та керування ним — дасть мені дуже добре розуміння проєкту в майбутньому. Зокрема, у роботі з іншими залученими спеціалістами, артдиректорами й художниками, а також дасть більше взаєморозуміння.

Які нові ідеї, формати чи акценти чекають на гостей фестивалю цього року? Чим цьогорічний «Вирій» відрізнятиметься від попереднього?

Загалом я думаю, що Вирій ще знаходиться на тій стадії, коли йому не треба надто сильно змінюватися. Ще дуже мало людей із ним знайомі, та й ми самі тільки починаємо його для себе розкривати.

Тема українськості, української культури, традицій, розваг і свят настільки глибока, що нам ще пірнати й пірнати. Тому нового формату або кардинально нових ідей не буде. Це продовження Вирію.

Вирій — це потойбічний світ, у якому ми можемо бути різними. Загалом це і є основна тема події та всього, що на ній відбувається.

Я бачу, що люди почали готуватися набагато раніше, ніж минулого року. Усім уже зрозумілі, так би мовити, правила гри, зрозуміла історія з дрескодом і загальний акцент. Хтось дуже добре підмітив, що наш головний хедлайнер — це люди, які приходять у дрескоді, розкривають себе у цьому Вирії, вигадують собі якесь альтер его, своїх героїв, якими вони хочуть бути ці два дні. Ось це і є головний акцент події.

Цього року Вирій відрізнятиметься тим, що в нас частково змінилася команда. У нас інший художник із костюмів — Назар Дідик. Він створив костюми для абсолютно всіх героїв.

У нас буде більше потойбічних істот і птахів, які працюватимуть із гостями, продовжуватимуть цей імерсивний досвід і комунікацію. Актори також виходитимуть до людей. Мені здається, що досвід, який ми пропонуємо, класно переживати не лише перевдягаючись в український стрій або в образ вигаданого потойбічного героя, своєї іншої особистості, яку хочеться показати, а й через взаємодію з акторами. По суті, вони живуть у цьому Вирії разом із гостями протягом двох днів. Тому ми трохи збільшили кількість акторів, які взаємодіятимуть із людьми.

Також трохи змінився формат виступу Freedom Ballet. Це буде, скажімо так, окрема інсталяція.

Я точно можу сказати, що тепер ми більше знаємо про те, як усе це працює. Підготовка цього року йде плавно, із великим задоволенням для всіх учасників команди. Нам дуже легко працювати разом, у класному вайбі й поки що, слава Богу, без конфліктів.

Але що саме змінилося насправді, ми побачимо вже після Вирію, тому що зараз можемо тільки прогнозувати.

Як ви разом із командою формували музичну програму? Які критерії стали визначальними під час вибору артистів? 

У плані музики ми позиціонуємо Вирій як подію з електронним ухилом і непопсовою музикою. Якщо говорити про лайв-сцену, це популярна й зрозуміла музика, але деякі артисти досить нішеві. Є й ті, хто просто потрапляє в серце й викликає ностальгію.

Аудиторія Вирію доволі доросла, і це точно не лише музика, яку створюють зовсім нові артисти. Це музика, завдяки якій можна щось згадати й знову прожити те, що ти вже колись проживав. Вона дещо альтернативна, іноді навіть дика.

Вирій уже другий рік поспіль відзначається тим, що на його сцені добре відомі артисти експериментують зі своїми форматами. Нам хочеться подарувати людям непересічний музичний досвід. Ми не заповнюємо лайнап просто відомими артистами, а намагаємося підібрати їх так, щоб музична програма поступово розвивалася й набирала обертів.

Для нас це більше про експерименти. Відомі артисти, які приходять до нас, кажуть, що їм подобається те, що ми їх не брифуємо й не проговорюємо, що саме хотіли б почути, а даємо можливість для творчості.

Загалом увесь Вирій – це акт вільної творчості, я це так називаю. Ми мало втручаємося в роботу професіоналів і даємо їм можливість творити, виконувати те, що вони, можливо, не виконували на інших сценах. Тому Вирій — це, як на мене, і якісний, і унікальний лайнап.

Електронна музика — це також один із наших основних стовпів. Уся наша команда любить електронну сцену й якісну електронну музику. У нас вона більш зрозуміла, не важка — музика, під яку легко замріятися.

Як артдиректорка я також впливаю на лайнап. Усіх артистів, які в нас виступають, я затверджую особисто. У нас є менеджерка з роботи з артистами Віола, яка допомагає формувати лайнап і безпосередньо домовляється з артистами після того, як ми все проговорили.

Також ми працюємо з засновником концертного агентства H2D Сергієм Малецьким та Ігорем Смайловим. Вони допомагають нам формувати електронний лайнап і проводять усі перемовини з іноземними артистами. Минулого року перемовини з Бенджаміном, а цього року — ще з низкою іноземних артистів і діджеїв проводили саме вони.

Цьогоріч на фестивалі знову виступатимуть міжнародні артисти. Розкажіть про них. Наскільки сьогодні складно переконати іноземних музикантів приїхати до України під час війни і що, на вашу думку, стає для них вирішальним я аргументом?

Я не знаю, чи цього року нам набагато складніше домовлятися з міжнародними артистами. Просто минулого року нам відверто пощастило домовитися з Бенджаміном Клементайном, тому що загалом ці перемовини йдуть украй важко.

Зазвичай рішення про приїзд приймає не лише сам артист, адже за ним стоїть багато людей. Це можуть бути промоутери, які не радять скасовувати концерти чи вечірки в розпал літнього сезону. Щоб дістатися до України, потрібно витратити щонайменше два дні. У високий сезон це означає скасування, наприклад, п’ятничного або суботнього концерту, щоб виступити в Україні в суботу чи неділю.

Часто на рішення впливають сім’ї та близькі, які кажуть, що не хочуть відпускати артиста, тому що їм страшно. Багато артистів просто ввічливо відмовляють, пояснюючи, що не виходить через графік. Вони дуже підтримують Україну й хотіли б виступити, але, чесно скажу, це найскладніша частина підготовки Вирію цього року. Щоб почути таку кількість відмов і продовжувати, потрібно бути дуже впевненими людьми.

Усі українські культурні діячі, які продовжують проводити події, вечірки й привозити артистів, для мене герої. Вони не здаються й роблять усе, щоб іноземні артисти все-таки приїжджали до України.

Цього року в нас три іноземні артисти, усі вони гратимуть на електронній сцені. Я дуже вдячна нашим партнерам Ігорю Смайлову та Сергію Малецькому за те, що вони ведуть ці практично цілодобові перемовини. Але, на жаль, не всі наші зусилля дають результат.

Для мене найскладніше саме те, що за інших обставин, без повномасштабної війни, яка зараз триває в Україні, з тими зусиллями, які ми докладаємо до перемовин, ми вже мали б просто зірковий, космічно зірковий лайнап. Але, на жаль, так не складається.

Водночас ми не здаємося. Цього року я особисто написала листа артисту, якого мрію привезти в Україну, й отримала дуже теплу відповідь. На жаль, цього року нам не вдасться це зробити, але я вірю в силу його підтримки й у те, що він хоче нас підтримати. Цей артист обов’язково потрапить на Вирій рано чи пізно.

Моя віра у Вирій та Україну настільки велика, що одразу після цьогорічної події ми почнемо перемовини щодо наступної.

Також дуже багато артистів висловлюють підтримку Україні. Із перемовин, які ми провели, мені стало зрозуміло, що гроші не завжди вирішують питання їхнього приїзду. Багато артистів готові підтримувати нас практично безкоштовно, але на заваді стає логістика та їхні шоу в Європі, заплановані за рік чи півтора.

Тому є дві головні причини, чому артисти не приїжджають. Перша й найголовніша — логістика. Друга — страх. Причому часто це страх не самого артиста, який емоційно більше схильний підтримати Україну, а його команди, родини та людей, які працюють поруч.

Окрім музики, фестиваль стане майданчиком для офіційної реєстрації шлюбу. Як народилася ця ідея, чому для вас було важливо інтегрувати такий формат і з якими викликами ви зіткнулися під час реалізації? 

Ми вже давно робимо на Куражі fast marriage і часто повторюємо цю активність. Вона завжди користувалася популярністю, тому що, коли ти опиняєшся у вирі якоїсь події, де тобі добре, комфортно, затишно й безпечно, і перебуваєш поруч із коханою людиною, кимось, хто тобі подобається, або навіть просто другом, іноді хочеться пережити такі яскраві емоції. Навіть якщо цей шлюб нетривалий, це все одно певний ритуал підтвердження стосунків, любові чи дружби.

Цього року ми звернулися до Дії та Мін’юсту, щоб вони дали нам можливість провести офіційні церемонії. Чому? Я як людина, яка давно робить івенти, не пам’ятаю події, яка готувалася б так само з погляду декорацій. Це дуже велика частина нашого бюджету, і всі люди безмежно красиві.

Минулого року до нас приходило дуже багато пар після свого весілля. Тобто вони планували весілля під Вирій і після розпису приходили до нас святкувати — ошатні й красиві.

Я подумала, що, якщо люди справді настільки символічно ставляться до такої події, як шлюб, а Вирій об’єднує українців спільною мовою, українським вайбом і поверненням до традицій, то чому б не дати їм можливість зробити цей крок просто на події? У театрі відтворюються українські традиції та українські весілля. Тож чому б не дати охочим можливість прийти до нас і одружитися серед красивих декорацій та цих прекрасних артистів?

Мені здається, що це буде як колись, коли люди згадували визначні події з молодості й розповідали, що саме там вони розписалися. Можливо, колись хтось так само розповідатиме про це своїм дітям чи онукам. Мені здалося, що це дуже класна ідея.

Ми залучили фантастичного партнера — GUZEMA. Ми знаємо, що простір виглядатиме неймовірно красиво. Це будуть декорації для розпису, які не кожна родина може собі дозволити на власному весіллі. Як і гості, які будуть дуже ошатними. І, як я вже казала, дрескод — це наш головний хедлайнер.

Тому ми просто вирішили запропонувати цю ідею, хоча спочатку не знали, що з цього вийде. Ми дуже швидко домовилися з Дією та Мін’юстом. Вони підтримали нашу ідею, їм вона теж сподобалася. Ми швидко, системно й чітко все проговорили та створили форму реєстрації для пар, які хочуть одружитися.

У нас також залишиться fast marriage, коли можна буде символічно одружитися неофіційно. Але 12 пар одружаться офіційно, і я сподіваюся, що для них це буде незабутньо.

Під час минулорічного фестивалю ви створили документальний фільм. Ви згадували, що через високу вартість виробництва проєкт міг не відбутися. Що стало переломним моментом, який переконав вас довести справу до кінця?

Вирішальним став момент усвідомлення того, що, якщо в мене не вийде, якщо в нас не вийде, ми принаймні вже знаємо, що буде, якщо Вирію не буде. Будуть витрати, втрати часу, грошей і всього іншого. Але ми не знаємо, чи вдасться Вирій. І, можливо, нам вдасться.

Треба було просто в якийсь момент стиснути зуби й дійти до кінця. Я розуміла, що до того, щоб Вирій стався, уже докладено стільки зусиль, що просто не можна здатися й підвести тих 100 людей, які протягом чотирьох місяців готували подію.

Тому ми стиснули зуби, зібрали всі наші наявні ресурси з усіх куточків, де тільки могли, і зробили це. Ми точно знали, що там, де в нас не вийшло, ми вже були. А там, де в нас вийшло, ми ще не були, бо просто не знали, що там. Якби ми не довели справу до кінця, то так ніколи й не дізналися б.

Тому вирішальною стала цікавість. Я завжди кажу, що, коли ти займаєшся своєю справою, якою для мене однозначно є події, настає момент, коли цікавість перемагає страх. Думаю, це був саме той момент.

Чи плануєте ви документувати «Вирій» цього разу? Якщо так, то яку історію вам хочеться розповісти тепер?

Ми хочемо дозняти трохи Вирію цього року й домонтувати цей матеріал у кіно, яке вже показували на Dress Code Market. А потім випустити його, щоб люди знали, як усе відбувається, що ми переживали й із чим стикнулися.

Мені здається, що це дуже надихаюча історія в будь-якому разі — не лише для тих, хто робить івенти, чи для гостей, яким буде цікаво це подивитися, а й загалом для підприємців. Адже іноді здається, що все пропало, а потім виявляється, що нічого не пропало.

Тому ми продовжимо документувати й покажемо, як відбувається другий Вирій і що змінилося з минулого року. Це буде невелика частина нового матеріалу. Власне, десь на початку жовтня ми випустимо це кіно.

Часто після масштабних подій у пам`яті часто залишається не конкретний виступ, а загальне відчуття. Який емоційний досвід ви прагнете подарувати людям? 

Я прагну подарувати людям почуття свободи, продовження життя, відчуття того, що хоча б два дні їх нічого не турбує, і почуття безумовного щастя. Можливо, це звучить занадто глобально, але я чула від людей, що саме це вони й відчували. І що нам вдалося створити це завдяки перевтіленню людей у різні образи й тому, як багато вони готувалися.

Зараз, під час обстрілів, люди, наприклад, пишуть у Threads, що, поки вони перебувають в укритті, можна обмінятися луками на Вирій і показати, хто в чому йде. Або купують квитки на Вирій і публікують це в Instagram, тому що очікування Вирію їх тримає, стає для них якимось стабільним планом. Вони малюють скетчі своїх строїв, викладають їх у сторіс і відмічають нас. Те, що вони проживають разом із нами такі складні моменти, дуже мене надихає.

Чесно кажучи, мені досі важко присвоїти собі те, що нам вдалося викликати в людей таку гігантську емоцію, якою вони ділилися після Вирію. Це почуття приналежності, свободи й того, що все буде добре. Якоїсь надії та віри в те, що все це пройде.

З одного боку, це велика відповідальність. З іншого — ми робили все по совісті, тому в нас і вийшло. Мабуть, це було неминуче, бо ми й самі прагнемо цих почуттів. Ми завжди намагаємося дати гостям те, що самі хочемо відчути всередині команди. Це стосується всіх наших проєктів. Усе, що ми робимо для гостей, відповідає нашим власним цінностям, бажанням і тому, як ми живемо.

Цього року я теж дуже хотіла б, щоб люди знову були щасливими, попри все. Я знаю, що багато людей повертаються заради Вирію з відпусток. Приїжджають і військові з фронту, приїжджають пари. Для мене велика честь і велике натхнення працювати в такий складний час не лише для цивільних, а й для військових, які знаходять час для такого дитячого, безумовного відчуття щастя.

У чому, на ваш погляд, секрет успіху «Вирію»?

Я думаю, що про секрет успіху Вирію ще зарано говорити. Один раз створити, як я кажу, феномен простіше, ніж його утримати. Тому про успіх я б говорила хоча б після трьох-чотирьох подій.

Але якщо казати про успіх першого Вирію, то, по-перше, це сама ідея, її новизна, формат і наша подача. Я впевнена, що важливу роль відіграє те, як ми подаємо візуальну частину, як працюємо з контентом, як ставимося до естетики самої події, декорацій і лайнапу, у якому немає випадкових імен.

Також важливі комунікації всередині команди. Уся наша команда працює дуже злагоджено, і всі команди, які до нас долучаються, відчувають себе частиною однієї великої команди. Мені здається, що секрет саме в цьому.

Я б сказала, що секрет успіху Вирію також у меті, яку ми перед собою ставили, — створити для людей естетичний розмай. Багато людей сприймають реальність через візуальне, через картинки. І, звісно, те, що 90% гостей прийшли в дрескоді, зіграло шалену роль. З одного боку, це дуже прикрасило подію, а з іншого — розслабило людей, тому що всі зрозуміли, що ми граємо за одними правилами.

Я абсолютно точно можу сказати, що рідко у своєму житті відчувала на події таку однодумність людей. Думаю, можливо, секрет саме в цій однодумності.

«Вирій» формує навколо себе спільноту. А чи є люди, які сформували вас? Хто навчив вас дивитися на культуру саме так, як ви дивитеся сьогодні? 

Я завжди кажу, що моїм першим учителем був Картина Неклева. Я починала кар’єру івент-менеджерки в агентстві S*EVENT, яке й досі працює під його керівництвом. Він мій великий учитель у тому, що стосується стандартів роботи, якості й естетики.

Мені дуже пощастило з його руки попрацювати з командою креативної концепції Supperclub з Амстердама. Вони також заклали в мене багато понять, начебто простих, але я часто до них повертаюся і думаю, що, уже тоді, 20 років тому, коли я з ними працювала, вони мали рацію. Це правила й поняття, які досі залишаються актуальними для мене та моєї команди.

Я виросла в Італії, і завдяки моїй прекрасній мамі мені вдалося ще тоді розширити свій кругозір, побачити красу природи, різних натуральних кольорів і багато чого іншого.

Я не можу похвалитися, що в дитинстві багато подорожувала Україною, але велику частину юності провела на Казантипі. Саме там я слухала електронну музику, почала нею захоплюватися, відчувати її та розуміти, як вона працює.

Я дуже часто мрію під електронну музику. Саме з нею в мене пов’язані стани мрійництва, фантазії, уявлення про те, як усе може відбуватися, і вся ця естетична частина.

Загалом мене завжди цікавила естетика. Я люблю життя й вважаю себе гедоністкою. Я люблю красиве. У мене дуже багато книжок про різні фестивалі й готелі. Мені дуже подобається, коли естетика зустрічається із сервісом і це породжує досвід. Я дуже люблю красивий досвід.

Я люблю жити красиве життя і красиво проживати його за будь-яких обставин. Завжди обираю сценарій, який іноді трохи нагадує кіно. Не люблю страждати, люблю насолоджуватися життям. Мені здається, що саме цей мій підхід усе й формує.

А питання, чому я взагалі почала займатися івентами, причому такими масштабними й стильними, стосується вже не лише естетики та моїх цінностей. Це питання до певних завдань, які я, можливо, свідомо чи несвідомо ставила перед собою ще в дитинстві.

Які твори мистецтва — музика, кіно, література — мали найбільший вплив на ваше сприйняття прекрасного?

Я вже трохи торкнулася цієї теми. Я багато часу провела на виступах електронної музики, і загалом мене захоплює сама історія створення подій і різних емоційних досвідів – театральних, музичних, візуальних. Малювання картини, ліплення – усе, що стосується творчості, коли людина щось створює руками, думками або режисує певні події.

Наприклад, Олена Коляденко — це людина, за роботою якої я можу постійно спостерігати. Мене надихає її манера спілкування, подачі та вирішення питань. Можна сказати, що найбільше джерело натхнення для мене – це людський мозок. Мене передусім надихають люди.

Я обожнюю естетику Соррентіно — можу просто дивитися й насолоджуватися. Мені дуже подобаються фотокниги Taschen, я можу довго їх розглядати. У мене багато книжок із фотографіями Енні Лейбовіц, Гельмута Ньютона, Енді Воргола. Я дуже люблю ходити в музеї. Загалом для мене це все про споглядання.

Коли мене просять назвати конкретні імена, мені складно відповісти. Я можу побачити якусь картинку й не так сильно заглиблюватися в те, хто її створив, як просто дивитися, надивлятися на колір, форму й композицію. Наприклад, я обожнюю Яйої Кусаму й загалом таких дивних людей, які бачать світ по-своєму. Я приймаю їхню форму бачення світу — іноді вона мені відгукується, іноді ні, але мені цікаво спостерігати, наскільки ми різні.

Мені здається, що краса — у гнучкості. Коли ти просто бачиш красиве навколо себе, любиш квіти, коли тобі не байдуже, яка в тебе тарілка, це вже формує певний погляд на життя. І далі, уже із цієї точки, ти робиш свої вибори.

Якщо говорити про кіно, то це, звісно, Паоло Соррентіно, Рідлі Скотт, Квентін Тарантіно, Гай Річі. Насправді режисерів, які мені подобаються, дуже багато.

Якщо казати про музику, то це однозначно Мадонна, Майкл Джексон і Прінс. Зараз я більше слухаю електронну музику, але в моїх плейлистах також є Вітні Г’юстон. Я справді обожнюю джаз, особливо джаз 1950–1970-х років. Це музика, яка дуже сильно мене надихає.

Як я вже казала, мені загалом близька італійська естетика. Я, до речі, не дуже люблю Dolce & Gabbana, але багато дивилася їхніх інтерв’ю та роботу з лукбуками. Нещодавно знайшла італійською мовою інтерв’ю Моніки Беллуччі, у якому вона розглядає альбом зі своїми ретроспективними фотографіями. Я дивилася на те, яка вона красива, статична, як вона розмовляє. Так само дуже люблю фільм Джузеппе Торнаторе «Малена».

Я часто підписуюся на акаунти про стару Італію або повільне італійське життя. Можу просто споглядати й дивитися. Можливо, і моє власне життя для мене є дуже надихаючим — естетика мого будинку, книжок, бібліотеки, квітів на терасі, мого саду. Для мене все це дуже важливо.

Я справді не можу насолоджуватися їжею або відпочинком удома, коли там брудно. Люблю сидіти й дивитися на свою бібліотеку або кераміку, яку розставила на полицях, просто насолоджуватися нею, взяти й почитати книжку. Мені подобається таке dolce far niente поза роботою.

Щодо літератури — я не так багато читаю, але книжка, яка, наскільки я пам’ятаю, найбільше на мене вплинула, — це «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайлда. Я дуже люблю Оскара Вайлда, мені подобаються його твори. Якщо казати саме про художню літературу, мабуть, ця книжка справила на мене найбільше враження.

Він уже тоді писав про те, чим зараз хворіє наше суспільство, — про лицемірство, різницю між тим, що ти показуєш, і тим, ким є насправді. Це справило на мене сильне враження. Я зрозуміла, що хочу по-справжньому проживати своє життя.

Наостанок: якщо уявити, що для «Вирію» не існує жодних бюджетних, безпекових чи логістичних обмежень, як би виглядав фестиваль вашої мрії? 

Якби я могла уявити, що немає жодних обмежень, Вирій виглядав би так само, тільки на полях, просто неба — так, як він і був задуманий із самого початку. І я впевнена, що це не за горами.