Драматургія ветеранів – правда, зафіксована по гарячих слідах

Фестиваль перших пʼєс – це масштабна подія, якою завершується третій навчальний курс Театру Ветеранів, створеного ТРО Медіа. У програмі – прем’єрні сценічні читання текстів, які створили ветерани й ветеранки російсько-української війни.

На освітньому курсі майбутніх драматургів знайомлять з основами професії. Фінальний момент – презентація ескізу вистави за написаною пʼєсою. Драматург-початківець відчуває всю повноту відповідальності – обирає режисера читання й разом із ним набирає акторську команду, бере участь у репетиціях та впливає на результат.

ТІ, ХТО НАС ПІДТРИМУЄ, БАЧАТЬ: МИ ВІРИМО В ТЕ, ЩО РОБИМО

Третій Фестиваль перших пʼєс тривав у Києві із 17 по 26 липня. Цього року він установив власний рекорд – і за кількістю фестивальних днів (вісім), і за кількістю подій (майже тридцять), у попередні роки (започаткований у 2024 році) він мав коротші терміни й більш лаконічну програму. Як бачимо, є резонанс, розголос, цікавість, але основне – це сталість.

«Ті, хто нас підтримує, бачать: ми віримо в те, що робимо. Зараз все тримається на ентузіазмі й бажанні конкретних людей щось робити на межі власних можливостей, і це робиться не для годиться, а тому що ми справді вважаємо, що це важливо», – наголосив у коментарі Укрінформу співзасновник Театру Ветеранів, художній керівник освітнього курсу, військовослужбовець Максим Курочкін.

Проєкт реалізується за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні Netherlands Embassy in Ukraine. Фестиваль відбувається завдяки співпраці з Goethe-Institut Ukraine та фінансуванню в межах Фонду стійкості.

ЗДЕБІЛЬШОГО ВЕТЕРАНИ ПИШУТЬ ПРО НАЙБЛИЖЧЕ І НАЙБОЛЮЧІШЕ ДЛЯ НИХ – ДОСВІД, ЗДОБУТИЙ НА ВІЙНІ

Двадцять вісім подій фестивалю були розділені на кілька груп: перша група – читання за пʼєсами випускників цьогорічного освітнього курсу. Друга група – п’єси випускників-драматургів попередніх років. Третя – п’єси військових, які наразі перебувають на службі, й не змогли долучитися до навчального процесу, але мали бажання і написали п’єси. Також було презентовано п’єси першого освітнього набору у Львові, яким опікувалась ветеранка Аліна Сарнацька.

Важливо, що до фестивалю долучилися й досвідчені автори: першою подією Фестивалю став показ вистави «Лимони» за пʼєсою ветерана Максима Девізорова, яку він поставив як режисер та був задіяний у ній як актор. Нову п’єсу «Tengo frio» («Мені холодно») презетував і відомий автор-ветеран Валерій Пузік, у ній він майже фотографічно фіксує обставини одного виходу з позиції, дії побратимів, їхні думки та переживання.

Перед написанням текстів наставники не ставлять драматургам-початківцям жодних вимог за жанрами та тематикою майбутніх пʼєс, вони можуть вільно писати про що завгодно, однак здебільшого пишуть про найближче й найболючіше для них – досвід, здобутий на війні.

«Ми в жодному разі не обмежуємо драматургів у тематиці, виходимо з того, що не існує «правильного» способу написати п’єсу, але нам, звісно, цікаво, щоб вони максимально задіяли власний досвід. Тому зазвичай вони пишуть про те, що пережили: травматичні моменти боїв, втрати, ключові рішення, момент вибору йти до війська. Ми зацікавлені в драматургії в цілому, щоб ветерани ставали драматургами й писали. Тому це можуть бути і комедії, і драми, і абсурд, і тексти з фантастичними елементами, і абсолютно документальні п’єси», – розповідає Максим Курочкін.

Театр Ветеранів свідомо відходить від поширеної думки, що до появи літературних, драматургічних, художніх (а не документальних) творів про війну необхідна часова відстань у десятки років. Люди невідворотно повертатимуться до цієї теми знову і знову, але важливо зафіксувати її по-живому, по гарячих слідах, щоб ніхто цю страшну правду не зміг перебрехати.

«Коли ветеран зараз напише щось неправдиве, йому відразу про це скажуть! Це ж дивляться свідки тих самих подій – побратими і люди, які живуть водночас із ними. Тобто ніхто вже не зможе сказати, що цього не було, чи було не так, розумієте? От цей момент визначальний для нас. Я не думаю, що так багато у світі літератур і театрів працювали над цим, фіксували по гарячих слідах отакі речі», – наголошує Максим Курочкін.

МИ МРІЄМО, ЩОБ ВИСТАВИ ЗА ПʼЄСАМИ ВЕТЕРАНІВ З’ЯВЛЯЛИСЯ В БАГАТЬОХ ТЕАТРАХ КИЄВА ТА УКРАЇНИ

Театр Ветеранів уже має власну історію та відчутний на театральних радарах, і звернутися до режисерів по співпрацю не є великою проблемою, однак, натхненникам фестивалю цікаво ввімкнути «мисливський інстинкт» у самих режисерах. А саме: оголошується відкритий набір, куди режисери подають заявки (цього року було близько 50 заявок на 28 подій фестивалю). Далі режисерам, які зацікавилися, розсилають тексти й вони звертаються до конкретного драматурга з пропозиціями. Ба більше, у драматурга є можливість вибрати з кількох режисерів, що ним одночасно зацікавилися. Існує практика, що якщо концепції двох режисерів дуже цікаві, то одна пʼєса може отримати і дві різні режисерські версії. Зокрема, цього разу текст Олени Шацевої «Діяти за обставинами» режисерували дві режисерки – Олена Щурська і Наталія Торжевська, кожна по-своєму, поставили проникливу історію трьох жінок у місті, яке найближчим часом має опинитися під окупацією. Зазвичай фестивалі так не діють, але Театр Ветеранів працює саме на драматурга.

ПʼЄСИ ВЕТЕРАНІВ РОЗЛІТАЮТЬСЯ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ, А ОСЕРЕДКИ ТЕАТРУ ВЕТЕРАНІВ ВЖЕ Є У ЧЕРНІГОВІ ТА ЛЬВОВІ

Цьогоріч відкриття Фестивалю та його фінальна частина відбулися в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Чи може це означати, що вистава котрогось із ветеранів-драматургів скоро зʼявиться на цій сцені?

Військовослужбовці ТРО Медіа не виключають такої можливості, але говорити про це поки зарано. Театр Ветеранів мріє, щоб вистави за пʼєсами ветеранів з’являлися на багатьох театральних майданчиках Києва та України. І вони справді поступово зʼявляються. Зокрема, випускниця першого освітнього курсу для ветеранів Аліна Сарнацька відразу під час Першого Фестивалю перших пʼєс отримала лист про намір поставити виставу за її п’єсою «Баланс» від Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові. І це сталося! Також за цю пʼєсу Аліну визнано «Найкращою драматургинею року» ІІ Київського рейтингу Укрінформу «Театральний інфобум». Відтоді вона написала ще девʼять п’єс, і на цьому фестивалі глядачі побачили ескіз її вистави «Маленькі таємниці Вікторії» в режисурі Вікторії Білан. У 2026 році драматургиня набрала та втілила в життя перший львівський освітній курс Театру Ветеранів, результати якого були тут представлені (Мар’яна Чорномиргін «Поплач, або звари борщу», Андрій Тераз «Випадок у торакальному відділенні», Дмитро Ільїн «Переживака», Марта Шийко «Жінка з холодильником»).

За пʼєсою «Вийти за межу» Наталі Зарицької (презентованою на Другому фестивалі) поставлена вистава, з якою Театр Ветеранів їздив на свої перші гастролі за кордоном – до Чехії. За п’єсою випускника-драматурга Сергія Іванова «На підвал!» була поставлена вистава в Херсонському театрі імені Миколи Куліша та на сцені в Миколаєві. А виставу за пʼєсою «П’єса 22, або Шлях героя” Володимира Туки, ставили Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Куліша та Національна оперета України. Він також не зупинився на першому успіху й на Третьому фестивалі, за його пʼєсою показали виставу «Апельсин» у режисурі Катерини Вишні Вишневої.

Тобто, тексти драматургів-випускників розлітаються по всій Україні, а регіональні осередки Театру Ветеранів уже зʼявилися в Чернігові та Львові.

ВАЖЛИВО, ЩОБ ЯКОМОГА БІЛЬШЕ АКТОРІВ БРАЛИ УЧАСТЬ У ЧИТКАХ ТА ПІДТРИМУВАЛИ ТВОРЧІСТЬ ВЕТЕРАНІВ

Що стосується задіяних у фестивальних подіях акторів, то на рівні філософії, натхненникам проєкту важливо, щоб їх було якомога більше, щоб вони активно долучалися і підтримували цей рух.

«Наш Фестиваль прагне бути відкритим майданчиком для акторів, щоб якомога більше людей зустрілося з творчістю ветеранів, щоб навколо читань створювалися нові акторсько-режисерські колективи. Протягом року до нас звертаються військовослужбовці та ветерани, які не планують писати, але хочуть спробувати себе в акторстві, чи повернутися до акторської професії після поранення. Для них це стає елементом реабілітації, відновлення у професії. Наприклад, після дуже важких поранень та контузії актор Андрій Валенський узяв участь у читаннях п’єси Геннадія Удовенкова «Весна». Повертаючись до тематики, тут можна додати, що перша п’єса Удовенка була про його важке поранення в бою, а от «Весна» – вже про його дитинство, про момент, що врятував його, коли знайшлася людина, яка почала давати книги хлопчику з проблемної сім’ї», – розповів Максим Курочкін.

За його словами, у планах Театру Ветеранів започаткувати та видати серію видання збірок п’єс ветеранів, адже за три фестивалі їх уже назбиралося досить багато.

«Нас цікавить, щоб Фестиваль був самопідживлюваною системою, і незалежно від того, хто б це робив, він робив це етично, екологічно, правильно і з користю для ветеранів і для суспільства. Ми зацікавлені, щоб ветерани-драматурги – випускники освітніх курсів Театру Ветеранів продовжували писати п’єси, набували досвіду взаємодії з людьми та викликами театру. Це не замінить багаторічної практики, але підготує до основних типових ситуацій. Наш пріоритет – не шоу, а користь для автора та творчої команди», –  резюмував Максим Курочкін.

Насправді цей унікальний Фестиваль – це не просто двадцять вісім цікавих пʼєс – дебютів від ветеранів та військових, це двадцять вісім доль, у які вплетені сотні, тисячі й мільони збережених життів, за які вони воювали. Це новітня історія України, гірка, але правдива. Це гумор крізь сльози, це надія, попри морок, це людяність у нелюдських умовах, це сила людського духу й любові. Зрештою, це важливий досвід авторів, завдяки якому життя триває. І якщо на початку їм потрібен маленький аванс глядацької довіри, то згодом вони повернуть його на театральні сцени України талановитими, впевненими, гарними текстами, яким ми аплодуватимемо стоячи. 

Любов Базів.Київ

Фото надані ТРО Медіа