Мовознавчі баляндраси в ELLE. Про близнюків не лиш серед людей

Кожен з нас чув про близнюків (або близнят). Та стовідсотково кожен і бачив. Наша природа-матінка вміє пожартувати: зробити двох чи й більше людей разюче схожими між собою. Менше нас знає, що є різні їхні види. Частина близнюків утворюється з однієї яйцеклітини (науковці називають їх однояйцевими (або монозиготними). Такі люди завжди мають ту саму стать, однаковий набір генів і схожість — «як дві краплі води». З двох різних яйцеклітин, запліднених різними сперматозоїдами, на світ зявляються двійнята (дизиготні). Вони можуть належати до різних статей або бути схожими не більше за звичайних брата й сестру. Рідкісним видом однояйцевих близнюків є сіамські, тіла яких залишаються зʼєднаними під час утробного розвитку.

Відомою є історія про близнюків Джима Льюїса та Джима Спрінгера, яку знають під назвою «Близнята Джеймси» (англ. Jim twins). Хлопчиків розлучили при народженні (1940 р., американський штат Огайо). У віці чотирьох тижнів їх усиновили різні родини. Однак: обом їхні названі батьки дали однакові імена; вони обидва стали помічниками шерифа, як хобі мали механіку та креслення; першими дружинами обох стали жінки на імʼя «Лінда», других дружин звали «Бетті». У кожного з близнят народився син, одного назвали «Джеймс Аллан», а іншого — «Джеймс Алан». Також обидва псували здоровʼя сигаретами тієї самої марки, пили те саме пиво, мали світло-блакитні автомобілі Chevrolet та засмагали на тому самому флоридському пляжі.

«Ха, — скаже мій розумний і вдумливий читач, — ця байка більше про особливості генетичного коду». І я (разом з генетиками), звичайно ж, погоджуся…

Оце так довго я запрягав, щоб поговорити вже про слова-близнюки, які є в багатьох мовах. Кожен з нас якщо не те щоб знає, то хоча б чував колись про таке поняття, як омоніми. Шкільних знань, на мій погляд, достатньо, щоб згадати, що омоніми мають однаковий звуковий // буквений склад, але розрізняються значенням. У частини з них (омофони й омографи) є особливості в плані звучання та написання. Згадані параметри стають на заваді правильному слововживанню. І це буває не тільки в межах однієї мови, а й під час контактування їх.

А тепер — безпосередньо «до наших баранів» (раптом не знали: цей фразеологізм використовують, щоб повернути розмову до головної теми після відходу від неї). У нас під мікроскопом — близнюки якби́ та я́к би. Спочатку поглянемо на їхнє написання. Воно залежить від значення: якби́ (акцентую: разом!) пишемо тоді, коли цей буквений комплекс функціонує як сполучник умови (в такому разі його можна замінити на «якщо» чи «коли б»): «Якби́ вмів, то зробив би». В ілюстративному реченні конструкція з я́кби сигналізує про умовну дію: «зробив би» за якої умови? — «якби вмів».

У ситуації з я́к би (наголошую: окремо!) маємо (даруйте термінологічну занудність) прислівник як з часткою би; ця конструкція вживається для запитання про спосіб дії: «Я́к би (як, у який спосіб) ви хотіли це зробити?» Цікаво, що частку би можна перенести або опустити.

В українській народній пісні ліричний герой жалкує: «Якби́ мені сивий кінь, я сідельце маю, Я поїхав за Дунай, там дівчину знаю». Немає в нього коня. Саме це є перешкодою для вдалого вояжу до (сподіваємося) хорошої дівчини. Отже, наявність коня — це умова, за якої може здійснитися мрія. Про неї сигналізує сполучник якби́. Ті ж проблеми з умовою й у іншій (застільній) пісні: «Якби́ мені зранку горілочки склянку». Коли ж ми дізнаємося про «страждання юного Вертера» (сиріч нинішнього студента, який прогуляв семестр, а тепер розуміє про невідворотність закономірної екзекуції на сесії: «Я́к би успішно скласти іспит?») , то зрозуміємо, що заручник розгульного способу життя хаотично шукає варіанти, щоб лишитися на плаву. І тут він, найімовірніше, запитує про можливі варіанти сприятливого для нього рішення в грецької богині Тю́хе, якій у давньоримській міфології відповідає добре нам знайома Фортуна. Обидві вони — покровительки щасливого випадку, удачі та мінливої долі й уособлюють успіх, багатство і сліпий жереб.

Але, як каже Борис Тизенгаузен, «і це ще не все». Багато наших мовців, як це часто, на жаль, буває, думають, що сусідське — це завжди зразок. От і вмикають логіку на кшталт как бы = я́к би. (До речі, запозичене з німецької (через польську) слово «кшталт» означає «характер, вигляд, образ, форму або зразок чого-небудь»). Що ж до згаданої логіки, то тут не може бути все, як в армії сесесеру, — паралельно й перпендикулярно. Дорівнює тут може стояти тільки тоді, коли запитуємо про спосіб дії за певної умови:  «Как бы успешно сдать экзамен?». Тут, як і в нашій співзвучній конструкції, как — це питання про спосіб, а бы — про умову. Інший функціонал (набагато частіше застосовуваний) цієї російської конструкції такий: 1) передача сумніву, приблизності, умовної подоби (тобто коли повідомляють про не повну схожість між обʼєктами (речами або явищами), а лише уявну чи можливу за певних умов); 2) слово-паразит, активно використовуваний у розмовному мовленні.

Наші ж мовці, на жаль, «тулять» (сорі за «небогемне» слово) я́к би у значенні згаданого російського слова саме для передачі сумніву чи приблизності та як слово-паразит. І це не властива для нашої конструкції функція. Ще раз: я́к би — ми запитуємо про спосіб виконання дії. Коли ж є бажання висловити невпевненість у сказаному, припущення, сміливо вмикаємо фразові частки: ніби, нібито, наче, начебто, неначебто, мов, мовби. (Нагадаю, що частка — це «службова частина мови, яка надає словам чи реченням додаткових смислових, емоційних відтінків або служить для утворення граматичних форм»). Погляньмо на приклади: «Він ніби все зрозумів, але й далі перепитував»; «Ця інформація нібито перевірена, проте краще перестрахуватися»; «Я наче чув цей голос раніше»; «Справа начебто просувається, але дуже повільно»; «Обіцяли виконати роботу вчасно, а тепер мов і не знають нічого».

Схожі блукання, на жаль, часто демонструють наші мовці й щодо конструкції і так, коли так само надають невластивого їй значення. Тут також працює абсолютно хибна думка: якщо в російській так, то й у нас теж. Зрозуміло, не в кожного є бажання (а може — й потреба) добирати правильні слова та конструкції, для цього необхідні, на перший погляд, низка умов, однак повага до свого мовного образу — доволі непоганий запобіжник щодо цього.

Використовуючи і так (або ще гірше — на письмі «ітак»: «Ітак, ми розпочинаємо») аналогічно до російського итак («Итак, все остались довольны»), мовець демонструє дрімучу безграмотність, адже, щоб просигналізувати про підсумковість наступної інформації, в нашій мові вживають «отже», «таким чином» або «тож»: «Отже / Тож / Таким чином, ми розпочинаємо».

Не варто в цій функції використовувати прислівник відта́к («після чого-небудь; потім, далі»). Бачимо, що воно сигналізує про послідовність, а от, як стверджують фахівці, вставним воно не буває й ніколи не виділяється комами. Ось зразки його використання в Коцюбинського та Франка: «Ще з рік так походив, а відтак оженився»; «Зупинився перед самою печерою.., а відтак раптом пхнув колоду багнетом». А так у сучасників: «Спочатку він навчався в Чернівцях, а відтак переїхав до Києва» (у значенні «а потім»); «Ми обговорили план на зборах, відтак взялися до його виконання» (у значенні «після чого-небудь»); «Спочатку здійнявся сильний вітер, а відтак хлинула злива» (у значенні «далі»).

Однак повернімося до і так. Ця конструкція може вносити підсилювальне значення та вказувати на те, що дія або стан уже є доконаним фактом, який не потребує додаткових причин, умов чи доказів: «Він і так втомився».

У сталому парному фразеологізмі і так і сяк конструкція і так означає «варіанти дій» («різними способами») або «з усіх боків»: «Він приміряв новий піджак і так і сяк, але той йому ніяк не підходив».

Аналізована конструкція є також у складі усталеного вислову і так дальше, який правильніше вживати у формі і так далі або замінити невідмінюваним словом то́що («уживається в кінці переліку чого-небудь як вказівка на його неповноту, на можливість його продовження; і таке інше»). Це ж слово (тощо) варто використовувати замість скалькованого «і тому подібне». Перед словом тощо, яке вказує на гіпотетичне продовження переліку, кому ставити не потрібно. Також не варто вживати графічне скорочення і т. п. Органічно на його місці функціонують варіанти: і под., і т. ін., та ін., тощо.

Також рекомендуємо уникати нехарактерних для нашої мови одиниць більш ніж достатньо / задостатньо, натомість користуймося стилістично кращою конструкцією (і так) задосить.

Та все ж «ітак» (написане разом) у нас існувати може: у назві українського виробника гнучкої упаковки — ITAK. Ну, і вже гіпотетично: якби острів Ітака був не «в єдиному примірнику», у формі родового відмінка множини ми б мали форму Ітак. Але це вже зовсім інша історія… Щось закінчення розмови сьогодні в нас неоригінальне. Але один раз, мабуть, таки можна.

Більше тут: