Від Russia Today до Юлії Мендель. Новий виклик для Франції у боротьбі з пропагандою Кремля

У травні 2017 року у Версалі, під час спільної пресконференції президентів Путіна і Макрона, до новообраного французького лідера звернулася Ксенія Федорова, керівниця RT France.

Вона запитала Емманюеля Макрона, чому журналістів Russia Today і Sputnik не допустили до його президентської кампанії.

Макрон не погодився із самою суттю її запитання – тобто з тим, що вона вжила слово "журналісти" стосовно працівників російських мовників.

Він заявив, що завжди підтримував зразкові відносини з іноземними медійниками, "за умови, що вони є журналістами".

Натомість RT і Sputnik, продовжив президент, діють як органи державного впливу та пропаганди.

Федорова тоді наполягала, що це звинувачення загрожує свободі преси.

Ця перепалка тоді привернула увагу багатьох ЗМІ по всьому світу.

Тоді у ЄС мало хто з політиків брав на себе сміливість визнати, що російські державні медіа є не інструментами журналістики, а гібридною зброєю Кремля.

За дев’ять років відтоді ім’я Ксенії Федорової знову в центрі уваги медіа, і не лише французьких.

3-го серпня вона програла суд щодо своєї депортації і заборони в’їзду до Франції.

А дискусія про межу між журналістикою і держпропагандою звучить знову майже без змін.

Але йдеться вже не про RT.

29 липня 2026 року уряд Франції звинуватив Федорову у веденні кампаній з дезінформації, спрямованих Росією, та у загрозі фундаментальним інтересам країни.

Їй заборонили перебувати у Франції, а за два дні заморозили її активи.

А тепер про головне.

Федорова є авторкою CNews, Europe 1 та JDNews – великих французьких медіа, що належать Венсану Боллоре.

Ці медіа не мають російського державного логотипа.

Це французькі бренди з історією.

І це відображає новий виклик, що постає перед європейськими державами.

Тепер вже не Кремль, а Canal+ і Lagardère, тобто роботодавці Федорової, заявляють про напад на свободу слова та плюралізм.

Свого часу RT France вдалося прибрати з ефіру.

Набагато складніше протидіяти російським наративам, коли їх легітимізують і захищають французькі медіа.

А це – саме така історія.

Поява на тих самих майданчиках Юлії Мендель, колишньої речниці Зеленського, яка системно поширює наративи, що збігаються з російськими, стала додатковою ілюстрацією цієї проблеми.

Як закривали Russia Today.

У травні 2017-го, коли відбувся той самий діалог Федорової та Макрона за присутності Путіна, RT France (тобто французький підрозділ Russia Today) ще не запустив свій телеканал.

Тоді це було одним з аргументів керівниці цього мовника – вона наполягала, що оцінювати RT France треба за його майбутньою роботою, а не за фактом російського фінансування.

RT France розпочав мовлення лише у грудні 2017 року.

Цьому передували місяці критики з боку французьких політиків, журналістів і регуляторів – але канал отримав ліцензію.

Коментарі Макрона у Версалі були політичною оцінкою, а не юридичною забороною.

До того ж RT не позиціонував себе як офіційний голос російської держави, а стверджував, що є просто альтернативою до медійного мейнстриму.

Федорова обіцяла давати голос тим, кому інші приділяли замало уваги.

Це зробило RT привабливим для аудиторії.

Мовнику, який відкрито захищав би кожне рішення Кремля, було б складно завоювати увагу глядача.

Натомість RT зосередився не на Росії, а на Заході.

На провалах, суперечностях і невдоволенні, що накопичувалися в західних демократіях.

Канал детально висвітлював протести у Франції, поліцейське насильство, суспільні розколи та недовіру до політичних еліт.

Російське походження RT стало частиною його образу "чужого" – а не незручним фактом, який потрібно приховувати.

Масштаб інформаційної операції вражав.

За словами Максима Одіне (Maxime Audinet), дослідника Національного інституту східних мов і цивілізацій Франції, який ґрунтовно вивчав цю організацію, RT France налічував близько 170 працівників і був найбільшим закордонним бюро в мережі RT.

RT не намагався переконати французьку аудиторію в тому, що Владімір Путін є найкращим лідером.

Його метою було послабити довіру до демократичних інституцій, що є противниками Путіна.

Західні уряди він зображував як брехливі, традиційні медіа – як упереджені, і переконував, що впевненості у фактах бути не може.

Російський мовник не завжди намагався закріпити у глядача свою версію подій; натомість ставив за мету стерти межу між доказами та інтерпретацією.

Бо коли аудиторія доходить висновку, що всі версії подій однаково ненадійні – це вже є перемогою Кремля.

Європейський Союз зважився на різкі дії і зупинив мовлення RT France (а також всієї мережі RT і Sputnik) лише після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

У березні 2022 року ЄС наклав на них санкції на підставі того, що ці медіа контролюються російською державою, яка використовує їх для виправдання агресії та маніпулювання громадською думкою.

Згодом суд ЄС підтвердив це рішення.

В RT France ще деякий час створювали контент, поширюючи його через інтернет.

В січні 2023 року, після замороження банківських рахунків, редакція остаточно припинила роботу.

Але куди поділися ті, хто працював на російську пропаганду?.

Без російського "клейма".

Дослідження Максима Одіне виявило, що чимало колишніх співробітників RT France згодом приєдналися до медіа, пов’язаних із медіагрупою Венсана Боллоре.

У тому числі – ключові особи органу російського впливу.

Ведуча Стефані де Мюру з’явилася на Europe 1.

Інший ведучий Олів’є де Керанфлек доєднався до CNews, як і провідний політичний журналіст RT Тома Бонне тощо.

Це не є достатнім доказом російського впливу: журналісти, які втрачають роботу, шукають нову.

Але масовість такої міграції важить.

Одіне стверджує, що медіагрупа Боллоре найняла більше колишніх співробітників RT France, ніж будь-хто інший.

Кар’єрний шлях Ксенії Федорової – найбільш показовий.

Хоча Одіне каже, що переговори щодо її залучення до групи розпочалися ще у 2023-му, та публічна інтеграція відбулася на початку 2025 року.

І відразу до багатьох медіа під контролем Боллоре.

Федорова писала для JDNews (Le Journal du Dimanche), регулярно з’являлася на CNews та Europe 1 тощо, а згодом вела на CNews і CStar програму про православне християнство.

Книга Ксенії Федорової під назвою «Bannie» («Забанена») на стенді французького видавництва Fayard, що належить до медіагрупи її нового роботодавця.

Імідж жертви цензури став важливою складовою її роботи.

XAVIER GALIANA/AFP/East News.

Вона отримала те, чого RT France ніколи не міг надати: легітимність французького медіамайданчика.

На RT кожна її заява несла на собі очевидний тягар фінансування з боку російської держави.

На CNews чи Europe 1 Федорова виступала як учасниця французької дискусії.

Її позицію можна було представити як незгоду, контроверсійну аналітику або як російський погляд, нібито забанений традиційними "конформістськими" медіа.

Її аудиторія також зросла.

Одіне зазначав, що деякі телевізійні виступи Федорової збирали сотні тисяч глядачів.

Французький орган вимірювання аудиторії преси ACPM оцінив, що в першій половині 2026 року JDNews мав 678 тисяч читачів.

Що просувають російські пропагандисти у Франції.

Одіне та його дослідницька група проаналізували 44 колонки Федорової, опубліковані в JDNews.

Їхні висновки: тут не йдеться про незграбну пропаганду чи повторення інструкцій з центру.

Система працює суттєво складніше.

Найбільша група текстів Федорової стосувалася релігії та православ’я.

Вона також писала про культуру, ідентичність і свободу слова.

В інших текстах ішлося про переговори з Росією, європейську військову політику, підтримку України та економічну ціну переозброєння тощо – але її доробок не обмежувався цими питаннями.

Водночас значна група колонок просувала думку, що дискусія у Франції обмежена цензурою, подвійними стандартами та нібито монополією на інформацію.

Тексти, пов’язані з російською війною та Україною, зазвичай ґрунтувалися на реальних темах.

Існування корупції в Україні, викриті зловживання, дороговартісна європейська підтримка, потреба контролювати український уряд тощо – колонки Федорової починаються з цих легітимних засад.

Але подальша її аргументація є показовою.

Федорова стверджує, що європейські уряди та журналісти запровадили табу на тематику української корупції, щоб захистити героїчний образ Зеленського.

Допомогу Україні вона подає як економічну жертву, нав’язану європейцям.

Трансформація від фактів до неправди є тонкою.

Починаючи з легітимної вимоги підзвітності – вона переходить до звинувачень євроінституцій у систематичному обмані.

А критика її аргументів стає "черговим доказом цензури".

Допомогу Україні – робить "доказом" того, що Європа фінансує війну замість дипломатії.

Звісно ж, при цьому російське вторгнення, постійне заперечення Кремлем права України самостійно робити свій вибір відходять на другий план, а роль "головного двигуна" продовження війни отримує європейська допомога.

Відмова України приймати усі вимоги Кремля і жертвувати своїм суверенітетом подається як доказ того, що Захід, мовляв, перешкоджає миру.

Всі ці тези посилюються через майстерне вплітання у французький контекст.

Заклики дистанціюватися від НАТО? Їх легко вписати в голлістську риторику стратегічної незалежності.

Опір збільшенню оборонних витрат? Згадуємо про державний борг Франції, занепад державних послуг та імміграцію.

Заклики відновити відносини з Москвою? То це повернення Франції суверенітету, який нібито забрали Брюссель і Вашингтон.

Ці ідеї, втім, відповідають російським стратегічним інтересам та інформаційній політиці.

Але якби це писало медіа під прямим контролем РФ – це було б легше і довести, і врегулювати.

Поширення у французькому медіа неймовірно все ускладнює.

Французький власник або редактор може доводити, що керується міркуваннями, не пов’язаними з Росією.

Може апелювати до того, що перебуває в опозиції до Макрона, казати про євроскептицизм, консервативну політику або комерційну привабливість подібних суперечливих публікацій.

Навіть дослідник пропаганди Максим Одіне уникає називати Федорову "агенткою РФ", бо цей термін передбачає дію за чіткими таємними вказівками – а доказів цього немає.

Натомість він називає її учасницею схеми російського впливу.

Її історія та наративи, які вона просуває, є достатніми доказами.

Мендель на допомогу друзям Кремля.

Залучення Юлії Мендель до цієї екосистеми відкриває інший бік того самого процесу.

2 серпня Journal du Dimanche (тобто вже згадане медіа JDNews з медіагрупи Боллоре, у якому працювала і Федорова) опублікував велике інтерв’ю з Юлією Мендель, представивши її як українську "дисидентку".

Вона звинуватила президента в тому, що він перетворив війну на основу власного політичного виживання, отримує вигоду від її продовження та очолює державу, яка дедалі більше скочується до авторитаризму.

За два дні те саме видання опублікувало захист Федорової від нападок французького уряду.

Те, що Мендель – не просто українка, а колишня речниця Зеленського, надає їй значного авторитету як нібито інсайдерці процесів в Україні.

І байдуже, що Мендель звільнили у липні 2021 року, за понад сім місяців до повномасштабного вторгнення – вона стала також спікеркою, що нібито знає про рішення та поведінку Зеленського під час війни.

Її твердження про те, що нібито після Бучанської різанини Зеленський казав у вузькому колі: "та що ви хвилюєтесь, все ж нормально" – у JDNews подали як "доказ того, яким Зеленський є насправді".

Низка її тверджень суперечили легко перевірюваним фактам – і вони не викликали жодних уточнень та сумнівів з боку видання.

Наприклад, Мендель стверджувала, що Зеленський "скасував вибори заради власної вигоди", що підтримка президента в Україні зменшилася майже до нуля тощо.

Це лише кілька прикладів.

Усе інтерв’ю Мендель складене з меседжів, що є цінними для російської пропаганди, навіть якщо вона діє не за російським дорученням.

Але вибір майданчика, на якому пролунали ці заяви, заслуговує на окрему увагу.

Так само як свого часу вона дала інтерв’ю Такеру Карлсон, отримавши величезну американську аудиторію – і надалі це дало змогу російським агентам посилатися на слова Мендель як на нібито підтверджену Заходом позицію.

Поява у JDNews своєю чергою зробила те саме у французькому інформаційному просторі.

На кожному етапі цього шляху кремлівський меседж набував нової ідентичності.

Він втрачав імідж російської заяви, а натомість перетворився на судження американського коментатора, потім – на "щире зізнання" української інсайдерки, а далі – на елемент французької дискусії.

Межі захисту Франції від пропаганди.

Французьке законодавство регулює діяльність мовників, вимагає чесності та плюралізму, карає за конкретні незаконні дії та протидіє прихованим іноземним операціям.

Але держава не може визначати протиправною кожну позицію, сприятливу Москві – бо цей підхід завдав би шкоди свободам, які держава має захищати.

Французькі автори можуть щиро поділяти погляди Кремля.

А наративи РФ часто ґрунтуються на правдивих фактах – на які потім нанизуються спірні оцінки та неправдиві висновки.

Санкції проти Федорової перевели цю суперечку у сферу національної безпеки.

МВС стверджує, що вона системно відтворює кремлівську пропаганду та є провідницею кампаній, контрольованих російською владою.

Замороження її активів пояснили необхідністю запобігти подальшим спробам втручання.

Це – надзвичайно суворий захід, що унеможливлює для Федорової офіційно оплачувану роботу у французьких медіа (а можливо, і європейських загалом) – навіть віддалено, з-за кордону.

Повний обсяг доказів, на яких ґрунтуються рішення уряду, не оприлюднено.

Вони можуть включати закриту інформацію, як-от розвіддані.

Наразі юридичну крапку в депортації Федорової не поставлено.

Рішення 3 серпня не стосується справи по суті – паризький суд відхилив її першу заяву про вжиття термінових заходів.

Тому її роботодавці мають підстави для аргументів про порушення свободи слова.

Водночас їхня реакція обходить стороною іншу відповідальність.

Canal+ і Lagardère захищали Федорову як журналістку, яка сприяє плюралізму.

Але плюралізм – це не право медіа подавати державні наративи без розкриття їхнього походження та перевірки фактів.

Свобода слова не скасовує обов’язку пояснювати інституційну історію автора або перевіряти твердження, які звучать перед масовою аудиторією.

Те, що Федорова раніше працювала в RT, – не просто біографічна деталь.

Це має безпосередню вагу, коли вона говорить про війну, наміри Росії та нібито нечесну політику Європи.

Так само важливий і колишній статус Мендель.

Він може додавати ваги її словам, однак лише там, де йдеться про період і рішення, до яких вона справді мала доступ.

Натомість неприпустимо ігнорувати історію її дій після звільнення.

Та повернімося до ситуації у Франції.

Видворення Федорової може тимчасово прибрати з публічного простору один помітний голос.

Але воно не скасує практику найму колишніх співробітників RT, не змінить редакційних стимулів медіа і не завадить французьким коментаторам висувати ті самі аргументи.

Ба більше, це може лише посилити наратив, на якому публічна роль Федорової тримається ще з 2017 року: мовляв, інституції прикриваються боротьбою з дезінформацією, щоб приховати факти і змусити замовкнути незгодних.

Розмова про пропаганду з її боку перетворюється на суперечку про цензуру.

Справжнім випробуванням стануть наступні президентські вибори.

Російський вплив проявляється не лише у зламаних документах, сфабрикованих сайтах чи російських грошах.

Його також буде видно в тому, які аргументи французькі медіа вирішать зробити нормою та якими підходами будуть керуватися, транслюючи повідомлення на широку аудиторію.

Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,.

журналістка (Франція),.

для "Європейської правди".