7 фільмів, які варто подивитися, якщо сподобалась «Одіссея» Нолана

«Одіссея» Крістофера Нолана не лише стала одним із головних кінорелізів року, а й найбільшим касовим успіхом режисера. Стрічка подолала позначку в $1 млрд і випередила «Темного лицаря: Відродження».

Успіх «Одіссеї» закономірно повернув увагу до історій про античних героїв, богів, війни та далекі мандрівки. Але необов’язково одразу шукати ще одну буквальну екранізацію Гомера. У кіно є чимало стрічок, які по-різному працюють із міфами Стародавньої Греції — від масштабних історичних драм до комедійних і майже сюрреалістичних переосмислень. Зібрали сім фільмів, до яких варто звернутися, якщо після «Одіссеї» хочеться продовжити цю подорож.

«О, де ж ти, брате?», 2000

Що буде, якщо перенести «Одіссею» Гомера з античної Греції в американський Південь 1930-х? Саме це зробили брати Коени у фільмі «О, де ж ти, брате?». Троє втікачів-каторжників — Юлісс Еверетт Макґілл, Піт і Делмар — вирушають на пошуки скарбу, який Еверетт колись сховав до арешту. На них чекає довга мандрівка, дивні зустрічі, небезпечні пригоди й чимало випробувань, які перегукуються з епізодами гомерівської поеми.

За легкою комедією та абсурдними пригодами ховається дотепне переосмислення класичного епосу: тут є свій Одіссей, сирени та циклоп. А атмосферний саундтрек із фолк-композицій 1930-х став однією з найяскравіших особливостей фільму. «О, де ж ти, брате?» — чудовий вибір, якщо після масштабної «Одіссеї» хочеться побачити її легшу, іронічну та абсолютно непередбачувану версію.

«Троя», 2004

Якщо в «Одіссеї» Нолана вас захопила антична міфологія, масштаб епічної історії та герої, чиї імена пережили тисячоліття, зверніть увагу на «Трою» Вольфганга Петерсена. Фільм переносить на великий екран події «Іліади» Гомера — від викрадення Єлени та початку Троянської війни до загибелі Гектора й падіння легендарного міста. У центрі історії — Ахіллес у виконанні Бреда Пітта, для якого слава стає важливішою за довге життя, а також Гектор, Паріс, Єлена та Одіссей.

«Троя» поєднує масштабні батальні сцени, драму, романтику та античні міфи, переосмислюючи їх у реалістичному ключі. Це хороший вибір для тих, хто хоче продовжити знайомство з епічними історіями Стародавньої Греції та героями, які стали частиною світової культури.

«Александр», 2004

Ще одна масштабна подорож у світ античності — «Александр» Олівера Стоуна. У центрі сюжету — Александр Македонський у виконанні Коліна Фаррелла, який у 20 років стає царем Македонії, а згодом веде своє військо через Персію та Індію, створюючи одну з найбільших імперій стародавнього світу. Фільм поєднує грандіозні батальні сцени з особистою історією полководця, його стосунками з матір’ю, батьком, друзями та коханими.

Як і «Одіссея», стрічка Олівера Стоуна звертається до постатей і подій, які стали частиною культурної пам’яті людства. Тут є масштаб античного епосу, амбіції, жага до безсмертної слави та герой, який прагне вийти за межі відомого й підкорити світ.

«Агора», 2009

Від античних міфів — до Александрії IV століття. «Агора» Алехандро Аменабара розповідає історію Гіпатії — філософині, астрономки та викладачки, яка намагається розгадати таємниці Всесвіту на тлі дедалі гострішого протистояння між різними релігійними та політичними силами міста. Головну роль у фільмі зіграла Рейчел Вайс.

Тут майже немає міфічних пригод, зате є велична Александрія, філософські пошуки, астрономія, боротьба за владу та питання про те, що відбувається із суспільством, коли знання й свобода мислення опиняються під загрозою.  

«Безсмертні», 2011

Якщо в «Одіссеї» Нолана вам сподобався масштаб античного світу, варто звернути увагу на «Безсмертних» Тарсема Сінґха. У центрі сюжету — Тесей у виконанні Генрі Кавілла, який вступає у боротьбу з царем Гіперіоном. Той збирає армію, щоб заволодіти легендарним луком Епіра, звільнити титанів і знищити олімпійських богів. Тим часом Зевс, якого грає Люк Еванс, намагається не втручатися у справи людей, але зрештою допомагає Тесею підготуватися до вирішальної битви.

«Безсмертні» — це насамперед видовищне й стилізоване кіно з масштабними битвами, міфологічними мотивами, жорстокими сутичками та ефектною візуальною стилістикою. Фільм вільно поводиться з античними міфами, зате сповна компенсує це динамікою та атмосферою великої легенди.

«Метаморфози», 2014

«Метаморфози» Крістофа Оноре — психоделічне переосмислення однойменної поеми Овідія, що поєднує античні міфи з реаліями сучасного світу. У центрі сюжету — юна Європа, яка одного дня прогулює заняття та зустрічає загадкового Юпітера. Він переконує дівчину вирушити разом із ним, і ця подорож поступово перетворюється на дивну й магічну мандрівку світом, де боги та смертні існують поруч.

Фільм переносить на екран історії про кохання, ревнощі, помсту й перетворення, створюючи атмосферу, схожу на сон наяву. Тут немає звичної епічності античних блокбастерів — натомість є химерний, майже сюрреалістичний світ, який нагадує наш, але живе за власними правилами. «Метаморфози» варто обрати, якщо після «Одіссеї» хочеться зануритися в античну міфологію, але побачити її зовсім в іншій, експериментальній формі.

«Повернення», 2024

Якщо після «Одіссеї» Нолана хочеться поглянути на знайому історію з іншого боку, варто звернути увагу на «Повернення» Уберто Пазоліні. Фільм із Рейфом Файнзом та Жульєт Бінош переосмислює останню частину гомерівської «Одіссеї» — повернення Одіссея на Ітаку після двадцяти років війни та мандрів. Герой повертається додому фізично виснаженим і психологічно травмованим, тоді як Пенелопа продовжує чекати на нього, а їхній син Телемах намагається захистити матір і царство від знахабнілих залицяльників.

На відміну від масштабних екранізацій античних міфів, «Повернення» майже позбавлене фантастики та богів. Це камерна й реалістична історія про людину, яка після пережитої війни намагається зрозуміти, чи може повернутися до колишнього життя і чи здатні близькі прийняти її такою, якою вона стала.