Чому «Оповідь служниці» Марґарет Етвуд як ніколи актуальна

Нещодавно українське видавництво Beagle випустило дилогію дворазової лауреатки Букерівської премії Марґарет Етвуд — «Оповідь служниці» та «Заповіти». Вперше українською ці два романи виходять одночасно, відкриваючи читачам цілісну історію Гілеаду — вигаданої держави, де релігія, влада та контроль над жіночим тілом стають основою нового суспільного порядку.

Та чому роман, написаний у 1985 році, досі залишається актуальним? І що саме змушує читачів знову повертатися до історії Гілеаду? Розбираємося, про що «Оповідь служниці» говорить нам сьогодні та чому роман Марґарет Етвуд не втрачає своєї гостроти. 

Про що романи

«Оповідь служниці», написана у 1985 році, розповідає про життя в теократичній державі Гілеад, де жінок позбавили права на освіту, фінансову незалежність, свободу та контроль над власним тілом. Вони втрачають навіть власні імена. Головна героїня Джун стає Служницею — жінкою, яку режим використовує для народження дітей представникам правлячої еліти.

Та навіть у системі, яка прагне контролювати кожен аспект її життя, Джун зберігає пам`ять про минуле. Спогади про доньку, чоловіка, матір і світ, який існував до Гілеаду, стають її способом не дозволити режиму остаточно визначити, ким вона є.

«Заповіти» — продовження роману, на яке читачі чекали майже 35 років. Події відбуваються через 15 років після фіналу «Оповіді служниці», а історія розгортається з трьох різних перспектив. Книга дозволяє зазирнути всередину самої системи та побачити, як влаштований Гілеад — не лише очима тих, кого він пригнічує, а й тих, хто є його частиною.

Символи, які пережили десятиліття

Білий капор із широкими крисами та червоний плащ Служниць давно стали впізнаваними символами боротьби за жіночі права. За понад три десятиліття цей образ з`являвся на обкладинках книжки в різних країнах, постерах до екранізації 1990 року, у промоматеріалах серіалу 2017 року та, зрештою, на реальних жінках під час демонстрацій на захист репродуктивних прав.

Сама письменниця називала свій роман «спекулятивною фантастикою» — історією про майбутнє, яке не потребує фантастичних технологій, адже його передумови вже існували в реальному світі. Під час роботи над книгою Етвуд свідомо спиралася на історичні та політичні події, свідком яких була сама.

«Наукова фантастика має монстрів і космічні кораблі; а спекулятивна фантастика справді може статися».

Саме тому Гілеад так легко переноситься з книжкової сторінки в сучасність. Етвуд не вигадувала абсолютно нового світу — вона збирала його з уже знайомих людству практик, страхів і політичних тенденцій.

На що спиралася письменниця

Коли «Оповідь служниці» вийшла друком у 1985 році, Етвуд навіть брала на інтерв`ю газетні вирізки, щоб демонструвати реальні історичні прецеденти подій, описаних у романі.

Одним із джерел натхнення стала політична ситуація у США початку 1980-х років: прихід до влади Рональда Рейгана, посилення консервативних настроїв і зростання впливу християнських правих та їхніх лобістських організацій.

Письменниця також зверталася до подій у Румунії за часів Ніколае Чаушеску. Його політика стимулювання народжуваності призвела до жорсткого контролю за репродуктивним життям жінок, зокрема заборони абортів і контрацепції.

Ще однією історичною паралеллю стала Аргентина часів військової диктатури. Після приходу хунти до влади у 1976 році в країні викрадали дітей противників режиму та передавали їх іншим сім`ям. Ця практика стала одним із реальних прототипів ідеї примусового відбирання дітей, яку Етвуд використала у своєму романі.

Письменниця не раз наголошувала: усе, що відбувається в Гілеаді, має реальні історичні аналоги. Саме це робить роман особливо тривожним — його світ здається не неможливим майбутнім, а радше застереженням про те, як далеко можуть зайти вже знайомі суспільні тенденції.

А що сьогодні?

Через понад 40 років після виходу роману питання, які порушує Етвуд, нікуди не зникли. Навпаки, останнє десятиліття зробило «Оповідь служниці» ще помітнішою частиною культурної розмови про жіночі права, репродуктивну свободу та політику щодо власного тіла.

Прем`єра серіалу «Оповідь служниці» від Hulu відбулася у 2017 році — лише через кілька місяців після першої інавгурації Дональда Трампа. На цьому тлі історія про державу, яка контролює жіноче тіло, позбавляє людей прав і використовує релігійну риторику для виправдання політичних рішень, набула нового звучання.

Особливо гостро роман знову сприймався у 2022 році, коли Верховний суд США скасував прецедент Ро проти Вейда (Roe v. Wade), який майже пів століття гарантував конституційне право на аборт. Після цього питання регулювання абортів повернулося до компетенції окремих штатів, а символіка «Оповіді служниці» знову з`явилася на протестах.

Паралельно у соцмережах набув популярності рух tradwife — естетика та спосіб життя, що романтизує традиційний розподіл гендерних ролей, коли жінка зосереджується на домашньому житті, материнстві та ролі дружини. 

Саме тут «Оповідь служниці» залишається напрочуд сучасною. Етвуд не стільки передбачила конкретне майбутнє, скільки поставила запитання, яке не має терміну придатності: що станеться, якщо суспільство поступово почне відмовлятися від права людини самостійно визначати власне життя, тіло та майбутнє?

І, можливо, саме тому до Гілеаду ми продовжуємо повертатися — щоразу, коли реальність нагадує, наскільки тонкою може бути межа між свободою та її втратою.