Культурний код GUNIA Project

Український бренд GUNIA Project давно вийшов за межі створення лише естетичних речей та кераміки. Сьогодні це повноцінна культурно-просвітницька платформа, яка досліджує та популяризує українську спадщину. Цього року команда презентує одразу декілька масштабних ініціатив: від артбуку про українське наївне мистецтво у співпраці з легендарним міжнародним видавництвом Assouline до ювелірної колекції та виставки, натхнених графікою Георгія Нарбута. Ми поспілкувалися із засновницями бренду Марічкою Гаврилюк і Наталкою Каменською про те, як народжувалися ці проєкти, з якими викликами зіткнулася команда під час їх створення та чому збереження коріння сьогодні є важливою місією для кожного з нас.

ELLE: Днями відбудеться презентація книжки у співпраці з міжнародним видавництвом Assouline. Можете розповісти про цей проєкт детальніше? 
НАТАЛКА: Так! Ідеться про альбом NAЇVE MY LOVE, який ми випускаємо разом з Assouline. Ми працювали над цим проєктом три роки разом з нашою піар-агенцією GOGOLA та її засновницею Анею Пагавою. Книжка присвячена українському наївному мистецтву. Ця ідея була з нами від початку, адже наївний живопис — одне з головних джерел натхнення Gunia Project. На жаль, про українських наївістів мало знають навіть в Україні, не кажучи про світ. Хоча це геніальні роботи, які мають стояти в один ряд зі світовими майстрами.

МАРІЧКА: Для формування концепції ми звернулися до пані Лідії Лихач із видавництва «Родовід». Вона сама є колекціонеркою наївного мистецтва. Ми усвідомлювали, що не претендуємо на абсолютну мистецтвознавчу експертність, тому залучили професійну команду. Зазначу, що ані співпраця з Assouline, ані інші наші культурні ініціативи не є комерційними проєктами — це наша соціальна та просвітницька місія. Це був колосальний шлях: знайти роботи, отримати права, оцифрувати їх, відфотографувати. Тексти для книжки написала Анна Лодигіна, а проджект-менеджеркою стала Аліна Ан-Божнюк. Також проєкт підтримали меценати й фонди, серед яких, зокрема, Bilokon Foundation, Nova Ukraine, родина Сушко та інші. Без них настільки дороговартісний проєкт просто не відбувся б.

ELLE: Поговоримо про вашу колекцію до Дня Незалежності. Нарбут — чому саме він? Ви торкнулися глибин української культури та постаті, яка працювала з дуже незвичними матеріями, шрифтами й фактично відповідала свого часу за візуальну мову української державності. Як у фешн-бренду виникла ідея дослідити цю спадщину?
МАРІЧКА: У Наталки вже давно з`явилася ідея зробити підвіс із літерами — це класична форма прикраси. Часто такі задуми виникають від простого відчуття: «чого б хотілося самому?» Нам подобалися міжнародні бренди, які використовували латиницю, але подібного виконання з кирилицею не було. Ми довго обговорювали, як це втілити, але ідея не знаходила фінальної форми — було незрозуміло, які шрифти взяти й до чого їх приурочити. Чесно, я вже не пам`ятаю, як саме ми натрапили на «Абетку» Нарбута і хто з нас її знайшов. Але пам`ятаю момент «еврика!»: ми побачили цю «Абетку», згадали про ідею з літерами, і все стало на свої місця. Жодного сумніву: Нарбут — один із ключових графіків, який створив українську стилістику та айдентику, тож перенести його доробок у прикраси — чудова ідея.

Далі почалася багаторівнева задача. «Абетка» незавершена, частини літер немає. Ми згадали про київську шрифтову студію Kyiv Type Foundry. Я дізналася про них із книжки про історію українського дизайну Насті Жеребецької та Володимира Смирнова. Запропонувала Наталці залучити їх до роботи, і вони створили нові шрифти на основі спадщини графіка. Паралельно ми глибше занурювалися у постать Георгія Нарбута і зрозуміли, що хочемо розповісти про нього більше — перетворити це на масштабний культурний проєкт. Так народилася думка про виставку. А коли ми міркували, як презентувати ініціативу, вирішили зафільмувати українців різних професій, гендерів і регіонів, які репрезентують сучасну Україну. Проєкт розкривався поступово, але врешті виріс до вражаючих масштабів.

НАТАЛКА: Наголошу на важливій деталі: ми не «допрацювали» шрифти, а, надихнувшись Нарбутом, створили абсолютно нові. Це була рефлексія та переосмислення, а не пряме копіювання.
ELLE: Тобто вони не копіюють оригінальний шрифт один в один, а є інтерпретацією, яку розробила шрифтова агенція?
МАРІЧКА: Саме так. Фахівці з Kyiv Type Foundry спиралися не лише на «Абетку», а й на інші роботи Нарбута — шукали, як він зображував різні форми літер (наприклад, знайшли близько 15 варіацій літери А). Вони створили нову велику систему. Тож шрифт — це переосмислений продукт, а прикраси за цим шрифтом — ще один рівень адаптації. У площині немає граней і об`єму, які потрібні ювелірним виробам. Початковий шрифт значно гостріший, тому нам довелося згладжувати кути, прибирати засічки, додавати тло й розробляти окремі версії для літер І, Ї, Ю. Фактично вийшло три самостійні авторські роботи: спадщина Нарбута, шрифт від Kyiv Type Foundry та наші прикраси.

НАТАЛКА: Зі свого боку ми реалізували благодійну складову. Наприклад, прибуток від продажу літери Я, а також лімітованих брелоків і блокнотів ми передаємо до Фонду Сергія Стерненка.
ELLE:  Gunia Project — чи не перший бренд, який вдався до такого глибокого дослідження. Здається, це початок нового шляху. Ви виходите за межі фешн-бренду та переходите в площину культурно-освітнього проєкту. Чи правильно ми розуміємо вектор розвитку бренду?
НАТАЛКА: Абсолютно. Мені здається, ця складова була з нами від самого початку, але зараз ми чіткіше окреслюємо її як постійну місію. Ми хочемо створювати не лише речі, а й досвід — ділитися знаннями про українські традиції, культуру чи митців. Усе починалося із щирого захоплення: ми знаходили щось нове для себе, робили капсульну колекцію й прагнули про це розповісти. Потім додалася благодійна складова, яка з початком повномасштабної війни переорієнтувалася на потреби військових. А культурна місія — це наш спосіб зберегти й передати фактаж. До кожної колекції ми готуємо дослідження: чим надихалися, про що ця тема або постать.
МАРІЧКА: Якщо раніше результатом нашої роботи був безпосередньо випущений продукт, то зараз ми виросли до амбіції показувати сам процес натхнення.Ми залишаємося дизайнерським брендом, але культурні та освітні проєкти стають нашими супровідними історіями.

ELLE: Повертаючись до фотопроєкту про Нарбута: у вас дуже різнобарвний склад героїв — від Ліни Костенко до Василя Байдака. Втім, є люди медійні, яким легко працювати в кадрі, а є менш публічні. Чи довго довелося вмовляти, наприклад, 88-річного шрифтового дизайнера Василя Перевальського або Ліну Костенко?
МАРІЧКА: Нам пощастило з креативною продюсеркою Мартою Бертман — саме вона опікувалася комунікацією та підбором героїв.
НАТАЛКА: Йшлося про те, щоб показати широкий спектр людей. Поруч із популярними постатями — Ліною Костенко чи Джамалою — у проєкті з`явилися люди, про яких загал знає небагато, але вони роблять важливу справу на своїх місцях: машиністка метрополітену, парамедики, працівники ДСНС. Ми не хотіли обмежуватися лише культурно-медійною сферою. Ми й самі не знали, чи погодиться Ліна Василівна, але всі герої відгукнулися, і це неймовірно зворушливо.
ELLE:  Коли готуються такі масштабні проєкти, зазвичай є труднощі на шляху реалізації. З якими форс-мажорами зіткнулися ви?
МАРІЧКА: За лаштунками була шалена робота! Лише уявіть: зібрати 32 людини на три знімальні дні, узгодити графіки... Підготовка виставки кураторкою Танею Гаук теж вимагала неймовірних зусиль: оригінальних робіт Нарбута в Україні зараз залишилося небагато через ризики війни та евакуацію музейних архівів. Спілкування з музеями тривало місяцями. 

ELLE:  Запит на культурну освіту та знання власного коріння сьогодні стає виразним маркером статусу. Як ви відчуваєте ці зміни в настроях вашої аудиторії?
НАТАЛКА: Цей злам розпочався ще у 2014 році, коли люди вперше масово поставили собі запитання: «Що ми захищаємо і за що стоїмо?» А з початком повномасштабного вторгнення у 2022-му процес перейшов у гарячу фазу. Почуття потреби повернути свою ідентичність загострилося. Націю легко знищити, якщо вирахувати її пам`ять, мову та культурну спадщину. Люди почали шукати коріння через прості речі: досліджувати вишивку свого регіону, діставати з бабусиних скринь давній посуд чи сорочки. Наші клієнти часто діляться історіями, як знайшли стару косівську тарілку й це надихнуло їх піти в музей, аби дізнатися більше про історію української кераміки. Почалася ланцюгова реакція.
МАРІЧКА: Для нас це ще й внутрішній виклик: що ми можемо дати аудиторії нового, як можемо трансформувати це прагнення в соціальну відповідальність.

ELLE:  Українському споживачу сенси колекції зрозумілі. А як доносити їх до іноземної аудиторії? Чи плануєте ви презентувати такі проєкти за кордоном і чи важко адаптувати цей сторітелінг для іноземців?
НАТАЛКА: Колекція до Дня Незалежності від початку створювалася для України, адже дублювати її латиницею немає сенсу — вся ідея полягає саме в українській абетці. Щодо сприйняття бренду Gunia Project за кордоном загалом: для тих, хто не заглиблюється в контекст, це насамперед якісний та естетичний дизайн-продукт. Для нас важливо тримати високу планку форми, матеріалів та візуального світу бренду. Ручна робота, ремесло, сталість — це універсальні цінності, зрозумілі у світі без перекладу.
МАРІЧКА: За рік у нас виходить близько 6 колекцій. Коли ми говоримо про одяг чи кераміку, то прагнемо створювати продукт, який резонуватиме зі світом, адже наша амбіція — стати брендом міжнародного рівня. Проте колекції до Дня Незалежності завжди мають локальний характер і локальний контекст. В інших випусках наша мета — подати українську культуру так, щоб вона вирізнялася у світі своєю «інакшістю». Це те, за що може зачепитися в Парижі чи Лондоні око клієнта, який має доступ до всього на світі. Наша робота зі спадщиною дає той самий фірмовий почерк Gunia Project.
ELLE: Яким ви бачите свій творчий спадок? Як би вам хотілося, щоб покоління через 100 років сприймало те, що ви робите зараз?
НАТАЛКА: Перша реакція — я б хотіла, щоб вони пишалися. Коли дивишся на європейські модні будинки із позначкою Since 1845, ти бачиш тяглість традиції, і це викликає повагу. Круто, коли бренд стає частиною національної ідентичності. Крім того, ми вже сформували чіткий і впізнаваний стиль Gunia Project. Ми бачимо багатьох послідовників, які надихаються нашими розписами чи керамікою, а іноді й просто запозичують їх. Мені б хотілося, щоб через 100 років наші вироби залишалися частиною української культури, якою пишатимуться наступні покоління.
МАРІЧКА: Підтримую. Ми в команді іноді жартуємо, що Dior у Франції — це вже частина національного здобутку. Це створює високу відповідальність і певний тиск, але водночас є нашою головною метою: викликати гордість за те, що ми всі є частиною цієї сучасної історії.