«Людям більше не треба пояснювати, навіщо слухати своїх»: KLER та OTOY про 35 років української музики та новий спільний трек «Повільне диско»

За 35 років незалежності Україна змінювалася разом із цілими поколіннями, які росли, шукали власний голос і поступово формували нову культурну мову. Для KLER та OTOY ця історія почалася з дуже різних, але водночас близьких спогадів — Могилева-Подільського та Львова, українських пісень удома та перших музичних відкриттів.

У спецпроєкті до Дня Незалежності ми поговорили з артистами про Україну їхнього дитинства, музику, на якій вони виросли, та про те, як змінилася українська сцена за останні роки. А заразом — про їхню нову спільну роботу й те, як два абсолютно різні музичні світи вдалося поєднати в одному звучанні. Дізналися, як випадкове продовження акорду під час студійної сесії зрештою перетворилося на спільний трек «Повільне диско», який почуємо вже 10 вересня.

Ph: @Valeriiadanko

Якою була Україна вашого дитинства? І чи є щось із тієї країни, що, попри всі трансформації останніх десятиліть, залишилося для вас незмінним?

KLER: Напевно, це українська пісня! Я з дитинства пам’ятаю, як ми співали всією сім’єю, як мама вчила мене «Чом ти не прийшов», як співали в школі на уроках музики. По телебаченню дивилися із захватом кліпи на OTV і потім співали ці пісні у дворі разом із друзями.

Ph: @with.ual

OTOY: Україна мого дитинства — це Львів кінця девʼяностих і нульових. Місто, де все поруч: школа, двір, центр, куди їдеш «у місто», ніби живеш десь окремо. Що залишилося незмінним — люди, які роблять своє, попри будь-які обставини. Тоді це були батьки й сусіди, які якось крутилися в дуже непростий час. Зараз це вся країна. Ця здатність не чекати ідеальних умов — здається, наша базова прошивка.

А якою ви памʼятаєте свою малу батьківщину? Чи часто сьогодні подумки повертаєтеся до Львова/Вінничини, які памʼятаєте ще дітьми?

OTOY: Львів для мене — це не листівкова архітектура, а звук. Трамвай, бруківка, дзвони, розмови на вулиці. Я давно живу в Києві, але Львів нікуди не дівся: він у тому, як я чую ритм. Повертаюся подумки частіше, ніж фізично, і це, мабуть, треба виправляти.

Ph: Karina Soprun

KLER: На жаль, досить давно була в рідному Могилеві-Подільському, обов’язково треба буде приїхати. Я обожнювала своє місто, хоч воно й невелике. Моє дитинство вдома — це майже кожен день ходити до річки Дністер: якщо це літо — купалися, якщо холодніше — просто гуляли. Це повний двір дітей: ми постійно грали в різні ігри, завжди було весело, а взимку навіть робили для хлопців ковзанку.

А на День Незалежності зазвичай до нас приїжджали відомі артисти, це була справжня подія, і я завжди із захватом дивилася їхні виступи. Я дуже любила світанки, перед школою фотографувала, як сонце сходить із-за «невеличких гір» — так я називала наші пагорби, адже місто розташоване ніби в чаші, — і далі бігла до школи вчитися. Дуже рада, що маю такі теплі спогади.

Чи пам`ятаєте ви День Незалежності, який став для вас особливим? Коли вперше відчули, що це не просто дата в календарі?

KLER: Для мене це завжди було особливе свято. Проте, напевно, вже в більш дорослому віці прийшло розуміння, що насправді означає ця дата. Памʼятаю, мені було сумно й боляче усвідомлювати, скільки всього пережили українці, але водночас я відчувала велику гордість і радість від того, що ми — незалежна країна.

Ph: @with.ual

OTOY: Скажу чесно, довгий час це виглядало так, ніби шалена кількість людей просто створила собі ще один привід для святкування. Свято заради свята. Перелам для мене — початок війни у 2014-му, а остаточне усвідомлення — 24 лютого 2022-го. Тепер 24 серпня — це привід для гордості, і я вірю, що кожна людина в країні сприймає цей день серйозніше, ніж просто «свято». Ти розумієш, скільки ця незалежність коштує — не метафорично, а буквально, щодня.

Як вам здається, чи змінилося саме слово «незалежність» за останні роки? Який зміст ви вкладаєте в нього сьогодні?

KLER: Я вважаю, змінилося. Воно стало глибше, свідоміше. Але, на жаль, зараз ми все ще щодня боремося за нашу свободу та незалежність і платимо за них страшну ціну. Тому велика шана і повага всім, хто бореться й допомагає. Усім нашим захисникам і захисницям — низький уклін. Я дуже хочу, щоб ми жили в мирній, вільній та квітучій країні, і вірю, що вже зовсім скоро так буде.

Ph: @with.ual

OTOY: Воно перестало бути іменником зі шкільного підручника і стало дієсловом. Незалежність — це не те, що в тебе є, а те, що ти робиш. Її щодня виборюють конкретні люди конкретною ціною. Тому я не можу говорити про це слово легко. Для мене воно тепер дуже особисте і важке. І водночас єдине, заради чого все це має сенс.

Які виконавці та пісні відкрили для вас світ української музики в дитинстві? Що тоді звучало у вас удома найчастіше?

OTOY: Великий пласт музики мені відкрили мама і дідусь. Перша касета в житті — A Tribe Called Quest. Method Man теж тоді проскакував на касетах. І поруч із цим — блюз, українська естрада, ТНМК, VovaZIL`Vova. Тобто хіп-хоп і українська музика зайшли в моє життя одночасно, з однієї полиці з касетами — мабуть, тому мені ніколи не здавалося, що це різні світи. А бажання стати частиною цього оформилося, коли зрозумів, що маю що сказати саме українською. Далі був сайфер «Стержень» — і назад дороги вже не було.

KLER: Мої батьки обожнюють музику, тож із самого дитинства в нас удома була велика бібліотека різних жанрів та артистів. Памʼятаю, найбільше ми слухали «Океан Ельзи», також мені подобались Ірина Білик, Скрябін, Наталя Могилевська… і я можу ще довго перераховувати. Мені здається, я слухала всіх! 

А ще памʼятаю, як любила слухати радіо в бабусі та дідуся і часто підспівувала: «Сину, сину, сину, ангел мій! Я тобі щасливу зичу долю» або «Я козачка твоя, я дружина твоя». Тож пісень і музики було багато.

Якою була українська музична сцена, коли ви тільки починали свій шлях? Якщо порівняти українську музику тоді, кілька років тому, і сьогодні, що змінилося для вас найбільше?

KLER: Я любила українську сцену тих років, памʼятаю, як залюбки дивилася всі шоу на кшталт «Фабрика зірок», «Шанс» та інші. Це гарні спогади. Проте зараз стало ще більше пісень українською мовою, і це насправді неймовірно! Зʼявилося більше жанрів, пісні самобутні та стильні, і скільки глибини тепер у творчості. 

Мені здається, наша культура зараз знову розквітає, адже з’явилося багато талановитих митців, артистів, багато хто знімає кіно, розвивається стендап, танці, презентують багато нових книг… І це дуже надихає, коли всі разом продовжують розвивати та наповнювати нашу культуру. 

Ph: @with.ual

OTOY: Я заходив у 2020-му, коли український реп саме переставав щось комусь доводити. Українська мова в музиці ще недавно була статементом — а стала просто нормою. Це найбільша зміна. Друга — глибина. Після повномасштабного вторгнення зникла можливість писати ні про що. І третя — слухач.

Людям більше не треба пояснювати, навіщо слухати своїх. Вони слухають, бо це справді сильна музика. 

Що сьогодні для вас означає створювати музику саме українською? Чи змінилося ваше ставлення до мови у власній творчості за останні роки?

OTOY: Це не вибір і не позиція — це просто моя мова. Але зараз до цього додалася й відповідальність: слова важать більше, ніж будь-коли. Коли пишеш українською у 2026 році, ти автоматично стаєш частиною чогось більшого за свій трек. Це дисциплінує.

Ph: Karina Soprun

KLER: Це велика радість, що сьогодні можна вільно створювати будь-що українською мовою, тож я дуже вдячна і щаслива, що маю таку можливість.

Ви обоє маєте досить упізнаване й водночас дуже різне звучання. Коли вперше зрозуміли, що ці два музичні світи можуть зустрітися в одній роботі?

KLER: Коли Слава працював у студії звукозапису разом з моїм чоловіком Антоном Кукрі, ми познайомилися, розговорилися і вирішили спробувати написати щось разом. Спочатку, до речі, не дуже виходило, а потім на одній сесії ми написали одразу дві пісні.

OTOY: У нас було кілька спроб, але треки завжди підходили більше комусь одному з нас, аніж ставали піснею для обох. А потім ми знайшли звук — і майже одразу написали й «На двох», і «Повільне диско». Коли за раз народжується дві пісні, питання «чи можуть ці світи зустрітися» відпадає само собою.

Наскільки легко вам було знайти спільну музичну мову? Чи доводилося комусь із вас виходити за межі звичного для себе звучання?

KLER: Не можу сказати, що було складно, просто творчі пошуки спочатку були довгі, адже дійсно трохи відрізняється музика одне одного. Але це нормально, це творчість, це пригода. Ніколи точно не знаєш, що вийде і що тебе чекає в результаті. А з нового — в «Повільному диско» ви зможете почути, як Слава співає. У нього насправді дуже гарний тембр, тож сподіваємось, вам сподобається наша друга спільна робота.

OTOY: За межі звичного вийшов передусім я: у цьому треку я співаю. Для людини, яка роками працює з речитативом і спокенвордом, це окремий вид стрибка з парашутом. Але KLER з Антоном створили середовище, де пробувати не страшно. Тож якщо вам сподобається мій вокал — це їхня заслуга. Якщо ні — теж їхня: вони мене вмовили (сміється).

Ph: Karina Soprun

Чи є щось, чого ви вже встигли навчитися одне в одного — не лише в плані музики, а й у самому підході до творчості?

OTOY: Мені досить швидко вдається народжувати тексти, але часто я не маю впевненості у звучанні. А в Антона і KLER це звучання ллється як вода — вони чують пісню цілком ще до того, як вона дописана. На цьому ми й зійшлися: я приношу слово, вони — потік. І десь на цьому перетині я навчився більше довіряти звуку, а не тільки тексту.

KLER: Безумовно, коли ти взаємодієш чи співпрацюєш з іншими людьми, ви вчитесь одне в одного. Тож я гадаю, так, десь чогось навчилися і завдяки нашій співпраці розкрили нові грані у собі.

Ph: @with.ual

Уже незабаром ми почуємо ваш новий спільний трек. З якої ідеї він почався і що вам передусім хотілося в ньому сказати?

KLER:  Якщо чесно, цей трек народився зовсім випадково. Ми працювали в студії, дописали свої тейки, потім Антон закінчував на компʼютері пісню «На двох», і тут ми чуємо не фінальний акорд, а як Антон продовжує писати. Це настільки круто звучало, що ми одразу підхопили і почали джемити. І таким магічним чином написали ще одну прекрасну пісню.

Уже 10 вересня чекайте на другу частину нашої історії після «На двох» — трек «Повільне диско». Він також стане частиною мого майбутнього альбому, який вийде в жовтні.

Яким цей трек був на самому початку? Чи сильно він змінився від першого задуму до версії, яку зрештою почують слухачі?

KLER: У нас була назва і демо треку ще з 2025 року. Я памʼятаю, коли працювали разом з моїм чоловіком на студії, захотілося спробувати заспівати повільну пісню, більш чуттєву, трохи сумну, але ж я дуже люблю ритмічну музику, коли є енергія. І в цей момент ми зрозуміли, що це має бути «Повільне диско». Але я все ніяк не могла її закінчити, бо все-таки вона виходила занадто сумною. А коли вже працювали всі втрьох, і я почула цю шикарну басову партію та цей грув, наче відчула, що ось це воно! Сказала про це Антону і Славі, їм сподобалось, і ми почали творити.

OTOY: Назва народилася прямо в процесі: KLER і Антон в потоці намугикування почали наспівувати щось про повільне диско — і воно одразу лягло. Бо це точний опис стану: коли всередині все танцює, а зовні ти рухаєшся повільно. Протиріччя в назві — насправді не протиріччя. Ніжність і ритм не виключають одне одного. Ця пісня саме про це.

Ph: Karina Soprun

Наскільки в ньому можна буде впізнати звичних OTOY і KLER? І чи дозволили ви собі зробити щось таке, чого слухачі від вас, можливо, зовсім не очікують?

OTOY: KLER впізнаєте одразу. Мене — не факт, і це найкращий комплімент цьому треку. Я тут не читаю, а співаю, і це те, чого від OTOY точно ніхто не чекає. Мені було важливо не «зробити фіт», а справді зайти на чужу територію. Вийшло чи ні — дізнаєтеся 10 вересня.

KLER: Ну, вона точно відрізняється від пісні «На двох». Вона і ніжна, і драйвова, і спокійна, і танцювальна. «Повільне диско» це продовження пісні «На двох», де ми співаємо про те, як хочеться більше часу проводити з близькими, а в «Повільне диско» ми вже разом з близькими насолоджуємося цим часом. У приспіві є слова «Забери мене своїм іменем» — для мене це ніби порятунок від поганого самопочуття або перенавантаженості справами. Чи коли чуєш імʼя близької людини по телефону, і вже стає тепліше; чи коли дуже втомлена, і тебе забирає близька людина відпочити, переключитися, просто посидіти в тиші і помилуватися заходом сонця або ж навпаки піти на гучну вечірку на танці. Тож під цю пісню можна і мріяти у спокої, і танцювати як, де, коли і з ким заманеться!

Чому, на вашу думку, ця пісня мала статися саме як спільна робота? Що кожен із вас приніс у трек, чого не вдалося б передати в сольному виконанні?

KLER: Гадаю, це магія музики. Коли ти відчуваєш синергію, відчуваєш, що воно само ллється, — варто продовжувати. Як я вже розповідала, спочатку це була зовсім інша пісня, і ми навіть думали додати в майбутній альбом саме стару версію. Але їй наче чогось не вистачало. І коли зʼявилась ідея спробувати заспівати її по-іншому зі Славою, а потім ми почули з Антоном, як це звучить, — сумнівів вже не було!

OTOY: Бо сольно її просто не існувало б. Це не той випадок, коли до готової пісні докручують гостя для охоплень. «Повільне диско» народилося із взаємодії трьох людей в одній кімнаті — забери когось, і не буде пісні. KLER дала їй політ і мелодію, Антон — грув, я — свою температуру. Окремо це три різні історії. Разом — одна, яка працює.

Ph: @Valeriiadanko