«Ми маємо створювати наступну версію України — країну, яка врахувала пережитий досвід і стала сильнішою завдяки йому», — Слава Балбек

Цього року Україна святкує особливий, 35-й День Незалежності. Кожну хвилину свободи здобувають воїни, які ціною свого життя стримують російську навалу. Щодня народ України показує всьому світу, що таке справжня свобода та любов до своєї батьківщини.

На честь Дня Незалежності України beauty-редакторка ELLE.UA Олена Медвінська поговорила  зі співзасновником balbek bureau та діючим військовослужбовцем Славою Балбеком.

Як служба в ЗСУ змінила ваше сприйняття простору, безпеки та функціональності?

Найбільше змінилося розуміння того, що функція завжди перемагає форму. На війні немає зайвих рішень — кожен метр, кожен матеріал, кожен рух або допомагає виконати завдання, або заважає. Але це не означає, що тут немає місця для креативу. Навпаки — ти постійно маєш щось змінювати, адаптувати, вигадувати нові рішення і бути готовим до різних сценаріїв. Те, що працювало вчора, не обов`язково працюватиме завтра. І це, до речі, дуже близько до архітектури. Безпека теж перестала бути окремим розділом проєкту. Вона стала його основою.

Студія balbek bureau відома соціально орієнтованими проєктами. Чи трансформувалося ваше бачення «соціально стійкого простору» після початку повномасштабної війни?

Так. Якщо раніше ми говорили передусім про комфорт, доступність та взаємодію людей, то зараз соціальна стійкість — це ще й здатність простору продовжувати працювати під час кризи. Чи може він функціонувати без електрики? Чи є безпечне місце? Чи може простір швидко адаптуватися до іншої функції? Чи підтримує громаду в довгостроковій перспективі? Для мене сьогодні це вже не додаткові переваги хорошої архітектури, а її базові характеристики.

Як вам вдається підтримувати зв’язок із командою та успішно керувати студією під час служби? Які принципи управління стали для вас ключовими в цей період?

Армія дуже швидко вчить довіряти людям. Неможливо контролювати все особисто — та й не потрібно. У balbek bureau сьогодні набагато більше відповідальності делеговано команді. Моє завдання — не приймати кожне рішення, а формувати бачення і будувати систему, яка здатна працювати навіть без моєї постійної присутності. І це, мабуть, один із головних уроків цього періоду: сильна команда важливіша за сильного керівника. Якщо система тримається на одній людині — це не дуже хороша система.

Чи вплинула армія на ваше бачення? Чи виникають у вас під час служби ідеї архітектурних або урбаністичних рішень, які можуть бути критично важливими для післявоєнної України?

Постійно. На війні дуже добре видно різницю між рішеннями, які реально працюють, і тими, які добре виглядають лише на папері. Це стосується укриттів, логістики, автономності будівель, швидкості будівництва та здатності простору змінювати свою функцію. Мені здається, Україна може стати одним із лідерів у проєктуванні середовищ, які поєднують комфорт, адаптивність та реальні вимоги безпеки. Це дуже специфічний досвід, який, на жаль, ми отримуємо надзвичайно дорого. Але наше завдання — перетворити його на знання та рішення, які працюватимуть для країни в майбутньому.

Як змінилося ваше відчуття дому? Де він для вас зараз — у просторі, людях чи стані?

Раніше я, напевно, сказав би, що дім — це місце. Зараз думаю, що дім — це насамперед люди. Сім`я, команда, побратими. Можна дуже довго не бути у власній квартирі, але все одно відчувати себе вдома, якщо поруч свої. І навпаки — найкрасивіший простір мало що означає без людей, які наповнюють його життям. Мабуть, як для архітектора, для мене це одне з найбільших переосмислень останніх років: ми створюємо не стіни і не квадратні метри. Ми створюємо місця для людей.

Що найбільше підтримує вас у складні моменти служби — і чи є серед цього щось, що прийшло саме з вашого професійного досвіду?

Мене підтримує відчуття сенсу і люди поруч. З професії точно прийшло розуміння довгих процесів. В архітектурі ти звикаєш, що від задуму до результату може пройти багато часу. Не все виходить із першої спроби, доводиться постійно коригувати рішення, але важливо не втрачати розуміння, заради чого ти це робиш. І ще — командна робота. Хороший проєкт ніколи не робить одна людина. Так само і на війні. Ти дуже швидко розумієш цінність людей поруч і довіри між ними.

Якою ви бачите роль українських архітекторів і дизайнерів у формуванні нової ідентичності країни після перемоги?

Я думаю, що наше завдання — не просто відбудувати те, що було зруйновано. І точно не намагатися повернути країну в точку, в якій вона була до війни. Ми маємо створювати наступну версію України — країну, яка врахувала пережитий досвід і стала сильнішою завдяки йому.

Архітектура може говорити про свободу, гідність, відповідальність і повагу до людини не гаслами, а тим, як влаштовані наші міста, будинки, школи, лікарні та громадські простори. Україна вже стала джерелом нових рішень для світу — у технологіях, військовій справі, самоорганізації. 

Думаю, ми можемо зробити те саме і в архітектурі. Для мене нова українська архітектура — це не пошук якогось одного візуального стилю. Це культура простору, де краса не існує окремо від функціональності, безпеки, свободи та поваги до людини.