Світло проти тіні

Їхнє цивільне життя — це проєктний менеджмент, комунікації, затишні офіси та буденні турботи. Проте поклик серця й тверда внутрішня мотивація змусили цих жінок взяти до рук пульти керування та підняти в повітря дрони-перехоплювачі. Сьогодні Карма та Фрея — бійчині добровольчого формування ДФТГ у Київській області, які поєднують буденну роботу з бойовими чергуваннями. Ця історія двох українок — про вибір, жіночу силу та прагнення захищати свій дім.

ELLE: З чого починався ваш шлях? Ким ви були в цивільному житті та як стали пілотесами БПЛА?

КАРМА: Суть добровольчих формувань ДФТГ полягає саме в тому, що ми не кидаємо наше цивільне життя. Ми продовжуємо ходити на основну роботу, але паралельно виконуємо бойові завдання із захисту нашого неба. За фахом я Project Manager, працюю у сфері активізму — це напрям, де ми також щодня допомагаємо Україні. Ще до початку повномасштабного вторгнення, коли я була студенткою й волонтерила, ми за часів АТО їздили на схід, спілкувалися з людьми. Коли почалася велика війна, це природно переросло в щось більше. Згодом я навчилася ремонтувати дрони для війська як волонтерка та отримала сертифікат пілота. А коли з`явилася гостра потреба в операторах саме на дрони-перехоплювачі, без вагань вирішила доєднатися. Це чудова можливість захищати свою громаду й водночас залишатися в цивільному житті.

ФРЕЯ: Я досить давно працюю в галузі комунікацій. Переломний момент стався понад рік тому. В Києві я потрапила на місце влучання «шахеда» у квартиру літньої жінки, яка згоріла живцем. У той момент я чітко усвідомила, що моєї роботи в комунікаціях занадто мало, що я повинна робити дещо більше. Спочатку пішла в мобільну вогневу групу на кулемети. Пройшла базову підготовку, потім опанувала Mavic для аеророзвідки, пізніше — курс FPV, але чекала, поки з’явиться можливість перейти на перехоплювачі. Навчання в мене зайняло чимало часу, адже я ніколи не грала в комп`ютерні ігри з джойстиками — довелося опановувати дрони абсолютно з нуля. У моєму віці реакція та спритність рук вже не такі автоматичні, як у молоді чи студентів. Проте через рік на кулеметах я дуже щаслива, що нарешті «літаю». Для жінки це фізично легше й значно комфортніше, ніж самостійно заряджати важкий кулемет.

ELLE: Наскільки важко робити перші кроки в пілотуванні? І як часто доводиться опановувати нові модифікації дронів у процесі гонки технологій?

КАРМА: FPV-дрони — це одна з найскладніших історій у пілотуванні, бо ти маєш контролювати апарат одночасно в чотирьох осях. Це вам не Mavic, який має автоматичну стабілізацію й сам рівно тримається в повітрі. Тут пілот щосекунди контролює положення «пташки». Скільки часу це займає — залежить від людини. Комусь вистачає трьох тижнів, а комусь потрібні місяці. Впливає попередній досвід, стан вестибулярного апарату, швидкість реакції та навіть те, чи грала людина раніше у відеоігри. Але важливо розуміти: це історія не лише про польоти, а й про інженерну частину. Кожен пілот має знати, з чого складається дрон, і розуміти в моменті, чому раптом зникло відео та що з цим робити. Сам принцип пілотування залишається незмінним, але з`являються нові технології — наприклад, системи автонаведення, які полегшують роботу: дрон сам захоплює ціль і заходить на неї. Проте вчитися доводиться постійно. Не можна один раз вивчити FPV і вважати себе суперпрофі. Я маю великий досвід у цій сфері, але щотижня дізнаюся щось нове: як зробити краще, де перепаяти, як удосконалити наземну станцію.

ФРЕЯ: Самі дрони-перехоплювачі як явище з`явилися нещодавно. Ми починали з перших модифікацій, а зараз розробники вже створили реактивний перехоплювач. Ворог почав запускати реактивні «шахеди», і звичайні перехоплювачі за ними просто не встигають. Технології адаптуються під наші потреби прямо на ходу. Окрім цього, ми постійно відточуємо навички розгортання та складання наземних станцій, польотів. Це треба вміти робити за лічені хвилини — і вдень, і в повній темряві вночі. Бо попереду важкі осінь та зима, тому ми тренуємося без зупину.

ELLE: Кармо, ви є керівницею підрозділу ДФТГ. Як колеги-чоловіки ставляться до жінки-керівниці?

КАРМА: Нам неймовірно пощастило з командою. Мені неабияк допоміг цивільний досвід проєктного менеджменту: вміння керувати людьми, знаходити підхід до кожного, вирішувати організаційні та матеріальні питання — це універсальні навички. Головне тут — стресостійкість. Нерви іноді киплять у всіх, але керівник мусить завжди тримати себе в руках.

ФРЕЯ: У мене теж великий цивільний досвід керівництва, і я переконана: якщо чоловік не може бути підлеглим жінки-керівника — це виключно проблема цього чоловіка. На щастя, у нашому підрозділі таких немає взагалі. Від самого початку, коли формувався загін, Карма показала, що «літає» найкраще за всіх і найглибше розбирається в інженерії. Нікому навіть на думку не прийшло сумніватися в тому, що вона має бути інструкторкою, а згодом — очолити підрозділ.

ELLE: Тобто вирішальну роль відіграє компетенція, а не стать чи вік?

ФРЕЯ: Саме так! Ні стать, ні вік не мають значення. Моїм першим інструктором взагалі був 15-річний хлопчик, який дивовижно «літав». Він не міг офіційно вступити до ДФТГ через вік, але вчив мене пілотувати в різних режимах і розв`язував технічні проблеми з моїми дронами. У цій справі важливе лише одне: наскільки ти вмієш і можеш це робити.

КАРМА: Водночас, якщо говорити про ЗСУ, упередження іноді ще трапляються. Я тримаю руку на пульсі й розглядаю можливість у майбутньому долучитися до Сил оборони. Коли спілкуюся з деякими підрозділами, чую, що дівчат беруть неохоче. І не тому, що жінки — гірші фахівчині. Просто командирам психологічно важче давати важкі бойові завдання жінкам: вони підсвідомо сприймають їх як доньок чи дружин. Але я вважаю це стереотипом. Жінки йдуть у військо свідомо й мотивовано, і вони здатні виконувати завдання так само ефективно.

ELLE: Ким ви зараз почуваєтеся більше — військовослужбовицями чи людьми, чиє життя має два виміри службовий та цивільний?

ФРЕЯ: Для мене це вже другий контракт із ДФТГ. Це контракт добровольця, який суттєво відрізняється від служби в ЗСУ. Для мене це природна потреба — захистити свій район, своє місто, де живуть мої діти. Тут немає жодного внутрішнього протиріччя.

КАРМА: Я ніколи не ставлю себе в один ряд із військовими. Військовослужбовці — це люди, які повністю відмовилися від власного комфорту й виконують роботу 24/7 у надважких умовах. Ми ж маємо можливість спати у власних ліжках, ходити на цивільну роботу й паралельно робити корисну справу. Тому моя робота порівняно з подвигом військових — це майже нічого. Моя мотивація формувалася роками. Я волонтерила з 14 років, їздила на лінію розмежування спілкуватися з дітьми Донеччини й Луганщини, аби показати, що ми єдині. Тоді я на власні очі бачила величезну російську пропаганду. Це змусило мене глибоко зануритися в історію України. Я зрозуміла, що ця війна триває століттями, з моменту виникнення так званої Росії. Тому захист країни для мене — не просто обов`язок, це невіддільна частина моєї особистості. Я не можу сидіти склавши руки.

ELLE: Чи можна сказати, що пілотування дронів стає новою сучасною «жіночою професією» в армії?

КАРМА: Це універсальна професія. Перевага чоловіків у фізичній силі втратила вирішальне значення тоді, коли ми від палиць перейшли до зброї, що вражає на відстані. У пілотуванні не потрібна груба сила, тому жінки й чоловіки тут абсолютно рівні за ефективністю. Чудово, що все більше жінок знаходять себе в армії, стають командирами, а упередження потиху відходять на задній план.

ФРЕЯ: Ящик із патронами для кулемета важить понад 10 кілограмів, і його треба тримати на вису, щоб заправити стрічку. Для жінки це фізично важко. А дрон-перехоплювач разом із бойовим навантаженням важить близько 4 кілограмів. Підняти пульт, розгорнути антену — усі ці функції жінка може спокійно виконати сама. Пам`ятаю, у 2014 році багатьох жіночих військових спеціальностей взагалі не існувало — дівчат-снайперів описували кухарками. Величезний прорив, що зараз жінкам законодавчо відкрили посади, і їхній потенціал більше нічим не обмежений.

КАРМА: Хоча елемент дивацтва досі є. Коли я була єдиною дівчиною на полігоні під час вишколу і на місці паяла й ремонтувала дрони, чоловіки щиро дивувалися: «Ого, дівчинка і паяє, і "літає" класно!». Те, що для чоловіка сприймається як належне, у виконанні жінки все ще викликає підвищену увагу.

ELLE: Існує думка, що жінки в армії часто мають вищу мотивацію, ніж чоловіки. Ви згодні з цим?

КАРМА: Жінок не зобов`язує закон — їх зобов`язують власні принципи. Вони йдуть в армію з мотивацією, яку обрали самі. Звісно, є безліч мотивованих чоловіків, але якщо брати у відсотковому співвідношенні серед тих, хто служить, то у жінок мотивація справді вища, бо кожна з них прийшла добровільно.

ФРЕЯ: Повністю згодна. Жінки потрапляють у військо не через мобілізаційні заходи, а через свідоме рішення підписати контракт. Тому загальний рівень мотивації серед жінок в армії дійсно надзвичайно високий.

ELLE: Як вам вдається поєднувати цивільну роботу та бойові чергування?

КАРМА: Мені дуже допомагає те, що я працюю віддалено. На роботі завжди йдуть назустріч. Буває, що сидиш у військовій формі з ноутбуком і закриваєш робочі завдання прямо під час чергування. Хочу окремо відзначити сучасних роботодавців. Зараз формується нова бізнес-культура: керівники надають додаткові вихідні тим, хто чергує в ДФТГ, відпускають раніше зі зміни або просто підтримують. Ця лояльність бізнесу до потреб захисників дуже надихає.

ФРЕЯ: Мені трохи простіше, бо більшість чергувань — нічні, коли робочих питань немає. Якщо ж це добова зміна в будні, то вдень ситуація в небі зазвичай тихіша і є час відповісти на імейли чи зробити дзвінки. Мій чоловік спочатку трохи обурювався через мою постійну зайнятість. Але за рік у нього настала стадія прийняття: він більше не дивується, коли я їду на добу чи витрачаю весь вільний час на полігонах.

ELLE: Чи відбулася у вас переоцінка цінностей після початку служби?

КАРМА: Раніше я щовихідних кудись їздила, дуже любила подорожувати. Зараз я розумію, що вже не можу просто так зірватися й поїхати — треба писати рапорт, узгоджувати графіки. Але це взагалі не сприймається як тягар. Коли ти щиро любиш те, що робиш, обмеження не тиснуть. Що дійсно важко — це спілкуватися з людьми, які досі кажуть: «Це війна політиків», «Краще б ми здалися» або «А що тобі з того платять?». Нам нічого не платять, ми працюємо на волонтерських засадах. Мені важко зрозуміти людей, у яких відсутня внутрішня мотивація. Я просто без суперечок прибираю таких зі свого оточення.

ФРЕЯ: У мене змінилися деякі побутові звички. Наприклад, раніше, їдучи дорогою, я могла блимати фарами іншим водіям, попереджаючи про блокпости ТЦК. Після підписання контракту мене як відрізало — я більше не можу цього робити психологічно. Так само я перестала витрачати час на пояснення тим, хто запитує: «Навіщо це тобі?» Якщо людина не розуміє базових речей, я розвертаюся й іду геть.

ELLE: Що для вас означає День Незалежності та що саме ви захищаєте у глобальному, філософському сенсі?

КАРМА: Для мене це відчуття свого коріння. Коли я приїжджаю в село, де мій прадід працював на тракторі, я дивлюся на цю землю й відчуваю глибокий зв`язок зі своїм родом. Наша нація перенесла вже стільки випробувань, але ми тримаємося. Я виїжджала після 2022 року за кордон до друзів, але ніде у світі не почуваюся так вільно, як удома.

Незалежність для мене — це можливість жити на своїй землі поруч із родиною, ходити на город, дивитися, як тече струмок у рідному селі. Це щось значно більше, ніж просто кордони на карті, — це частина моєї душі.

ФРЕЯ: А яка в нас альтернатива? Не захищатися й здатися? Здатися кому — деспотичному, мафіозному, терористичному російському режиму, для якого людське життя нічого не варте? Ми бачили звірства в окупованих містечках Київщини. Це точно не той вибір, який може зробити свідомий українець. Захищати й виборювати незалежність — це наш єдиний шлях. Я працюю у сфері комунікацій і розумію: навіть якби я виїхала за кордон, з моїм досвідом і знанням українського ринку все одно працювала б із темою України. Тому й не виїжджаю, бо основні події зараз відбуваються тут. І я саме тут роблю те, що маю робити.

ELLE: Що б ви хотіли побажати або сказати наостанок тим, хто читатиме це інтерв`ю?

КАРМА: Доєднуйтеся до місцевих ДФТГ! Якщо ви хочете залишатися із сім`єю та працювати на цивільній роботі, але маєте бажання захищати свою громаду й рідне небо — шукайте своє місцеве добровольче формування. Люди потрібні всюди. Ви здобудете неймовірні навички, які, на жаль, можуть знадобитися кожному, і реально допоможете країні.

ФРЕЯ: А ще хочу додати: літати — це неймовірна насолода! Коли я вперше спробувала політати на Mavic понад рік тому, то миттєво закохалася в це відчуття. Це неймовірне щастя — бачити простір і розуміти, що ти підкорила висоту.