Як бруталістський ЖК у Трієсті, прозваний Алькатрасом, уникнув занепаду та демонтажу

Бруталістський житловий комплекс Melara Quadrilateral («Квартал/Чотирикутник Мелара») в італійському Трієсті уникнув долі багатьох подібних проєктів у світі, які було знесено через їхню занедбаність і втрату актуальності, йдеться у матеріалі ArchDaily.

Проєктом керував інститут доступного житла Трієста. Його було засновано 1902 року, коли місто ще було у складі Австро-Угорської імперії. Протягом століття цей орган збудував майже чверть усього житлового фонду Трієста.

Про схожий проєкт під Парижем читайте тут: Проєкт реконструкції бруталістського ЖК на околиці Парижа обурив громаду

У 1962 році в Італії набув чинності закон, який зобов’язував міста виділяти ділянки для громадської та соціальної забудови, і Трієст обрав для нового житлового кварталу місце у чотирьох кілометрах від центру, на схилі пагорба у долині Роццол, відкритому до північних вітрів.

До роботи над проєктом залучили 29 фахівців під керівництвом Карло Челлі. Архітектори надихалися теоретичними розробками Ле Корбюзьє, зокрема, його домініканським монастирем Ле-Туретт.

Ділянка була великим квадратом, по периметру якого розташували дві Г-подібні секції висотою від семи до 15 поверхів, що замикали подвір’я у понад три гектари: воно є більшим, ніж будь-яка з міських площ. Будинки вміщають 648 квартир площею від 45 до 100 квадратних метрів. Бетонні колони, розташовані на відстані п’ятнадцяти метрів один від одного, утворюють проходи на рівні землі. Над землею подвір’я перетинають надземні галереї, сполучаючи різні частини будинків.

Всередині збудували інші споруди кварталу: школу, пошту, лікарню, кількадесят магазинів і двоповерховий підземний гараж. Дитячі майданчики було розподілено за віковими групами. Проєктувальники передбачили низку спільних просторів для соціальних подій, причому деякі приміщення навмисне залишили без визначеної функції, аби мешканці мали свободу пристосовувати їх під власні потреби.

Оскільки будівництво тривало понад десятиліття: від 1969 до 1982 року, початковий проєкт морально застарів ще до його остаточного завершення. Перші мешканці отримали ключі від квартир у 1979-му, коли ще не відкрилися магазини, а внутрішні проходи вели в нікуди — це відпочатку формувало негативне враження. Містяни прозвали житловий комплекс Алькатрасом.

На час завершення будівництва управління комплексом послабилося. Внутрішні переходи, які задумувалися як сполучна тканина, насправді виявилися найменш затребуваними, й жителі не заходили у ці порожні, довгі та темні бетонні галереї-коридори.

Від початку проєкт передбачав, що квартал Мелара стане організаційним осередком періферійної забудови, однак сталося інакше. Наступні десятиліття навколо почала з’являтися нова житлова забудова, ніяк не пов’язана з бруталістським комплексом, що посилювало його відірваність від контексту та ландшафту.

Тож протягом 1980-х років квартал Мелара сприймали як ознаку бідності та символ провалу амбітних проєктів соціального житла, таких як Корвіале у Римі та Веле ді Скампіа у Неаполі — останній, зрештою, частково знесли. Однак Меларі пощастило не розділити таку долю. Комплекс із видом на затоку все ж ремонтували, він лишився заселеним.

ATER, спадкоємиця інституту доступного житла, у 2002 році провела серед архітекторів віком до сорока років міжнародний конкурс на найкращі ідеї ревіталізації внутрішнього подвір’я та налагодження зв’язків.

У 2016 році Мелара увійшла до національної програми Італії з реновації міських периферій. Трієст отримав 18 мільйонів євро на низку тактичних втручань в інфраструктуру, пішохідні зв’язки та спільні простори. Асоціація Melart розписала коридори муралами.