Чому проблеми Подолу стали вічними і не вирішуються десятиліттями?

Поділ – один із найпопулярніших та найбагатших на спадщину районів Києва, частина якого навіть має номінальний статус Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Його вулиці зберігають унікальну історію та забудову. Крім того, район відомий своїм діловим та туристичним потенціалом. Однак ця частина міста є постійною ареною для суспільних дискусій навколо проблем збереження історичних будівель та банального комфорту життя. Аби проаналізувати причини нинішнього стану Подолу, «Хмарочос» поспілкувався з істориком Антоном Коробом та місцевою громадською діячкою Тетяною Максименко, а також зробив відповідний запит до місцевої адміністрації.

Архітектурний рівень: від кам’яниць до модернізму під загрозою

Забудова сучасного Подолу формувалася протягом багатьох століть. Ще з часів Київської Русі ця територія відігравала роль головного торговельно-ремісничого центру та портових воріт міста. Як зазначає дослідник історії Києва Антон Короб, місто розвивалося поліцентрично, і саме економічна функція порту зумовила щільну, камерну забудову нижньої частини Києва. Навіть після масштабної пожежі 1811 року, яка докорінно змінила обличчя району, тут збереглася найдавніша цивільна архітектура – так звані допожежні кам’яниці. За словами історика, до нашого часу дійшло приблизно десять таких будівель, серед яких «Дім Мазепи» (садиба Свечникова), будинок Назарія Сухоти та кам’яниця на вулиці Сагайдачного, де нині розташований ресторан.

Після пожежі Поділ отримав нове містобудівне планування – прямокутну сітчасту структуру вулиць. Тоді ж почалася активна забудова за новими типовими проєктами у стилі класицизму. Проте нині оригінальних зразків тієї епохи практично не залишилося.

«Волоська, 5 – будинок, де перший поверх цегляний, а другий дерев’яний. Він іде в одній садибі з кутовим будинком купця Шишкіна. Будівля дуже цінна як зразок першої забудови Подолу після пожежі за типовими проєктами. Їх за фактом залишилися одиниці. А в оригінальному стані майже і не збереглися», – розповідає історик.

Крім того, експерт акцентує на системності процесу руйнації ранньої історичної забудови та наводить інші приклади втрат: комплекс садиб на вулиці Хорива, 2, де роки судових процесів із девелоперами створюють загрозу знищення заради паркінгу, або плани знесення історичних флігелів на вулиці Кирилівській, 13 під висотну забудову пагорба Щекавиці, що безповоротно змінює ландшафт і панораму історичної частини міста.

При цьому на Подолі занепадає і масштабна спадщина. Головна архітектурна домінанта Контрактової площі – Гостиний двір, що є класицистичним проєктом початку дев’ятнадцятого століття, зведеним наново за оригінальними кресленнями за радянських часів. Однак після спроб комерційної перебудови у 2012 році та зупинки робіт він досі стоїть як недобудова, закрита банерами. Антон Короб зазначає, що ризик неавтентичної реконструкції будівлі досі актуальний:

«Гостиний двір хочуть зробити так, як колись зробили з Гостиним двором у Москві – накрити центральний простір скляною конструкцією. Але всередині у нього другий фасад, не менш цікавий. Якщо ми втратимо внутрішній дворик, ми втратимо частину архітектурного ансамблю Контрактової площі», – наголошує дослідник.

Своєю чергою громадська активістка Тетяна Максименко вказує на інституційну причину занепаду цієї пам’ятки та нагадує про втрати, яких зазнало місто під час її передачі інвесторам.

«Взагалі в Гостиному дворі була найкраща будівельна і містобудівна бібліотека. Багато видань було втрачено при переїзді звідти. А зараз питання в тому, що ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Реставраційні роботи дуже дорогі, і на них корупцію не сильно розведеш», – зазначає вона.

Іншим об’єктом, що формує локальну ідентичність та зберігає свою оригінальну функцію, є Житній ринок. На відміну від спадщини класицизму, це відносно молодий приклад пізньорадянського модернізму. За словами Антона Короба, архітектурна цінність будівлі полягає в її складному інженерному рішенні. Дослідник наголошує, що вантові перекриття є справжнім досягненням технічної думки, і місту необхідно зберегти як унікальність конструкції, так і декоративне оздоблення фасадів металевим карбуванням та характерними сонцерізами.

Проте через багаторічне недофінансування ринок опинився в аварійному стані. Тетяна Максименко звертає увагу на те, що місцева влада самоусунулася від проведення капітального ремонту, а об’єкт перетворився на предмет суперечок:

«Житній ринок вже багато років є каменем спотикання багатьох стейкхолдерів. На сьогодні іде величезна боротьба між фондом «Інжур» та Клопотенком. Але ніхто з них не згадав, що ринок відверто перебуває в аварійному стані. Щоб там щось зробити, треба провести капітальний ремонт. При цьому в місцевої влади гроші є, а бажання немає», – підкреслює вона.

Просторовий рівень: випробування транзитом та комунікаційний колапс

Деградація торкнулася і самих публічних просторів. Спроба комплексно змінити обличчя Контрактової площі відбулася у 2015 році під час відкритого архітектурного конкурсу. Тоді перемогу здобув проєкт «Київська вітальня», розроблений командою фахівців, серед яких були архітектор Антон Олійник та студія ландшафтної архітектури Максима Коцюби. Їхня концепція передбачала перетворення площі на комфортний європейський простір: створення безбар’єрного пішохідного середовища, висадку дерев, оптимізацію транспортного вузла та повне очищення території від хаотичних кіосків.

Проте повноцінна реалізація проєкту зупинилася на початковому етапі. Хоча частину Контрактової площі та вулицю Сагайдачного згодом дійсно перекрили для автомобілів, капітальна реконструкція з оновленням інфраструктури так і не відбулася. Замість єдиного дизайн-коду та комплексного благоустрою пішохідна зона роками заповнювалася лише тимчасовими об’єктами. Показовим став кейс із колесом огляду, яке встановили у 2017 році. Завезений із Франції вживаний атракціон позиціонувався містом як тимчасовий, але простояв багато років.

«На те, щоб прибрати колесо огляду, пішло дев’ять років. Воно закривало найпершу в місті синагогу, не платило місту податків і незаконно живилося електрикою від Нацбанку. Ми з ДСНС провели перевірку і з’ясували, що воно ще й аварійне. Його демонтували, але це забрало купу часу», – ділиться Тетяна Максименко.

Окрім деградації пішохідних зон, Поділ системно потерпає від транспортного перевантаження. Історична квартальна сітка з вузькими вулицями об’єктивно не розрахована на інтенсивний автомобільний рух, проте міська інфраструктурна політика продовжує стимулювати транзитний трафік через цей район. Ситуація значно ускладнилася після часткового відкриття автомобільного руху Подільсько-Воскресенським мостовим переходом. Транзитний потік з лівого берега спрямовується на вулицю Набережно-Хрещатицьку та прилеглі магістралі, ще сильніше навантажуючи подільські квартали і посилюючи проблему регулярних заторів.

Замість розвитку сталих альтернатив, мешканцям доводиться захищати залишки наявної інфраструктури. Активістка згадує, як громаді доводилося відстоювати подільський трамвай:

«Нам доводилося відстоювати 12-й трамвай, тому що вони хотіли повністю зняти трамвайну колію. А це один з найперших довгих маршрутів Києва, який їде аж у глибину Пущі-Водиці. І я вважаю, що це треба зберігати, тому що нам і так Омельченко познімав усі трамваї, які поєднували правий та лівий берег», – розповідає вона.

Крім того, зведення масивних комерційних та житлових об’єктів в історичному центрі не лише обмежує рух, але й створює критичний тиск на старі комунікації. Найбільш показовим прикладом став житловий комплекс на Нижньому Валу, 27–29, так званий «будинок-монстр», будівництво якого супроводжувалося порушеннями не лише у висотності, але й у роботі з міськими мережами.

«Поки всі були зайняті Майданом, вони за два-три місяці вигнали дванадцять поверхів замість дев’яти, при цьому центральна газова магістраль, яку за всіма нормативами взагалі не можна діставати із землі, їм заважала. Вони її дістали і пустили безпосередньо під третій поверх», – згадує Максименко.

Археологічний вимір: втрачене підземне місто

Деградація історичного середовища Подолу не обмежується наземною архітектурою та простором вулиць, а сягає глибоко під землю. Археологічний шар цього району приховує масштабну спадщину, дослідження якої історично супроводжувалося втратами на користь інфраструктури. Ще в сімдесятих роках минулого століття, під час прокладання тунелів метрополітену та будівництва станції «Поштова площа», будівельники натрапили на залишки середньовічної міської забудови. Тоді зусиллями науковців та археолога Михайла Сагайдака була створена Подільська постійна експедиція, яка намагалася фіксувати та рятувати артефакти під час проведення будівельних робіт.

На жаль, значна частина цього давньоруського шару була принесена в жертву масштабному радянському інфраструктурному проєкту і назавжди втрачена. Вже в сучасних реаліях рештки спадщини Київської Русі потрапили під чергову загрозу. У 2015 році на тій же Поштовій площі розпочалося зведення багаторівневого підземного торговельно-розважального центру.

Ця знахідка спровокувала глибокий конфлікт інтересів. Інвестор мав намір продовжувати будівництво ТРЦ, тоді як науковці наполягали на зупинці робіт. Позиція міської влади тривалий час зводилася до спроб знайти компроміс на користь забудовника: пропонувалося завершити будівництво торгового центру, виділивши для артефактів лише невелику кімнату.

На захист об’єкта стала громадськість. Громадські організації та активісти вимагали повністю скасувати комерційне будівництво і створити на цьому місці повноцінний підземний археологічний музей. Активісти влаштовували цілодобові чергування на розкопках, мітинги та навіть оголошували голодування. Зрештою, під суспільним тиском об’єкт таки отримав статус пам’ятки національного значення, а місто розірвало інвестиційний договір.

Проте юридична перемога не врятувала фізичну тканину пам’ятки. Місто й досі не забезпечило належного фінансування для вивчення або ж фахової консервації, через що археологічні знахідки наразі залишаються у напіввідкритому котловані без відповідного клімат-контролю та захисту від ґрунтових вод.

Крім того, як розповіла Тетяна Максименко, ця проблема викликала й нові загрози для інфраструктури:

«На Поштовій багато чого вже втрачено через час, тому що воно неправильно зберігається, воно перегниває там усе. Це з одного боку – з погляду пам’ятки. З іншого боку, в нас через незавершене будівництво не зробили захисні стінки, і метрополітен підмиває. Тим, що зупинили там будівництво, зробили з одного боку користь, тому що знайшли артефакти, але в глобальному розумінні ми відчуємо проблему, якщо зупиниться рух метро», – зазначає вона.

Інституційний вимір, виклики та розподіл відповідальності

Аби з’ясувати позицію міської влади щодо ключових викликів району — від стану тунелів метро на Поштовій площі до перспектив ремонту Житнього ринку, Гостинного двору та Контрактової площі — «Хмарочос» звернувся із запитом до Київської міської державної адміністрації та профільних департаментів.

З отриманих відповідей ми дізнаємось поточний розподіл повноважень між різними міськими структурами. Зокрема, у Департаменті охорони культурної спадщини зазначають, що в межах Комплексної міської цільової програми Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» здійснює планові обстеження об’єктів на своїй території: станом на кінець першого півріччя 2026 року було обстежено 203 об’єкти.

Водночас питання практичної реалізації масштабних інфраструктурних проєктів перебувають у віданні інших відомств. Зокрема, у Департаменті транспортної інфраструктури та Подільській РДА зазначають, що реалізація проєкту комплексної реконструкції Контрактової площі («Київська вітальня»), затвердженого розпорядженням 2017 року, не здійснювалася через те, що об’єкт і досі не включався до видатків Програми економічного і соціального розвитку міста.

Щодо Житнього ринку, у Департаменті промисловості та розвитку підприємництва повідомили, що об’єкт із 2025 року перебуває у списку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини Києва, і в планах міської влади — передати його цілісний майновий комплекс у довгострокову оренду на прозорому аукціоні без права приватизації. Умовами майбутнього договору передбачено збереження архітектури та функціоналу першого поверху.

При цьому проєкт охоронного договору об’єкта як культурної спадщини ще перебуває на етапі погодження з КП «Житній ринок», тобто охоронний статус будівлі наразі залишається номінальним.

Питання відновлення Гостинного двору та музеєфікації археологічних знахідок на Поштовій площі упираються у відомчу підпорядкованість та статус пам’яток національного значення. У КМДА наголошують, що проведення масштабних реставраційних робіт на Гостинному дворі юридично можливе лише після передачі пам’ятки з державної власності (МКУ та заповідник «Софія Київська») до комунальної власності міста, чого міська влада намагається досягти через звернення до уряду.

Щодо Поштової площі, ситуація виходить із режиму консервації: як випливає з відповідей департаментів, у серпні 2024 року старе розпорядження про збереження та консервацію об’єктів, виявлених на Поштовій площі, втратило чинність, а в серпні 2026 року місто оновило склад робочої групи задля розробки плану дій із завершення транспортної розв’язки, але вже з урахуванням статусу пам’ятки. Водночас у Департаменті культури зазначають, що концепція музеєфікації має формуватися Міністерством культури України після отримання повних звітів археологів, яких наразі немає.

Тим часом у профільних департаментах запевняють, що ділянка тунелів метро між станціями «Поштова площа» та «Тараса Шевченка» перебуває у належному технічному стані й жодних загроз через стан котловану наразі не зафіксовано.

З огляду на це, управління історичним середовищем Подолу залишається розгалуженим між міськими департаментами, районною владою та міністерствами. Попри наявність інструментів охоронного законодавства, збереження архітектурної та археологічної спадщини району значною мірою залежить від узгодженості дій усіх стейкхолдерів, балансу між комерційним використанням об’єктів та їх збереженням, а також системного стратегічного планування розвитку історичного центру.

Висновок

Таким чином, проблема Подолу полягає не у відсутності охоронних статусів чи окремих проєктів розвитку, а у розриві між формальним захистом історичного середовища та практикою управління ним. Публічний простір роками залишається недореконструйованим і перевантаженим транзитним транспортом, архітектурна та археологічна спадщина потерпає від занепаду й відкладених рішень, а відповідальність за ключові об’єкти розподілена між різними міськими та державними структурами. У результаті навіть наявність законодавчих інструментів не гарантує ані належної консервації пам’яток, ані послідовного розвитку району. Поділ і надалі залишається унікальним історичним середовищем із великим туристичним та економічним потенціалом, проте без узгодженої політики його збереження та розвитку сам статус заповідника ризикує так і залишатися переважно формальним.