Культура рейвів в Україні: як вона розвивається під час війни

Ще кілька років тому українську електронну сцену часто описували через слово «нова». Після 2014 року Київ справді пережив стрімке зростання клубної та рейв-культури: відкривалися нові простори, з’явилися фестивалі, лейбли та промогрупи, українські діджеї стали помітними за кордоном, а на події до Києва приїжджали слухачі з інших країн.

Ця сцена формувалася не лише в столиці. Паралельно розвивалися локальні спільноти в Харкові, Дніпрі, Івано-Франківську, Львові, Одесі та інших містах. До початку повномасштабного вторгнення українська електронна музика вже існувала як розгалужена екосистема з власними артистами, аудиторією, лейблами, фестивалями, візуальним мистецтвом і освітніми ініціативами.

Кадр з фільму «АФТЕР 22»

24 лютого 2022 року ця система опинилася в умовах, для яких не існувало готової моделі. Нічне життя стало неможливим, частина артистів та організаторів виїхала з країни, частина пішла до війська, інші переключилися на волонтерство. Комендантська година, повітряні тривоги та вимоги до укриттів почали визначати не лише формат подій, а й саму можливість їх проведення. 

Але українська електронна сцена не зникла і почала змінюватися. У Києві великі формації та фестивалі продовжили працювати в нових умовах. У Харкові музичні спільноти фактично почали будувати культурну інфраструктуру посеред війни. У Дніпрі частина клубної спільноти перетворилася на військову та волонтерську мережу. В Івано-Франківську локальні формації продовжили створювати події та фестивалі, перетворивши місто на один із помітних осередків електронної культури на заході країни.

Саме цю трансформацію українських культурних спільнот після 2022 року досліджує документальний фільм «АФТЕР 22». Напередодні його прем’єри розбираємося, як змінилася українська електронна сцена за роки повномасштабної війни — від форматів подій і ролі локальних артистів до самих функцій клубів та музичних спільнот.

Якою була українська електронна сцена до повномасштабного вторгнення

Історія українського рейву почалася задовго до 2014 року. Перші електронні вечірки виникали ще в 1990-х — у Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Донецьку та Луганську. Але саме після Революції Гідності українська електронна сцена стала помітною для значно ширшої аудиторії — як усередині країни, так і за кордоном.

Українська електронна сцена до 2022 року уже ставала культурною інфраструктурою. У Києві працювали клуби та промо групи, які створювали власні аудиторії. З’являлися лейбли, що випускали українську музику. Фестивалі ставали платформами для нових артистів. Поруч із музикою розвивалися візуальне мистецтво, мода, фотографія, медіа та освітні проєкти.

Навколо Києва сформувалася ціла екосистема. Cxema почала працювати з великими промисловими локаціями та власною естетикою рейву. Rhythm Büro розвивали вечірки, власний лейбл, фестивальні формати. Brave! Factory перетворився на масштабний фестиваль, який за кілька років виріс до тисяч відвідувачів і став помітним для міжнародної аудиторії.

Фото: Brave! Factory

Одним із ключових місць цього періоду став київський Closer. Клуб відкрився на території колишньої фабрики на Нижньоюрківській у 2013 році й поступово став одним із головних центрів української електронної культури.

Цей процес не обмежувався столицею. Розвиток київської сцени стимулював появу локальних формацій в інших містах: у Харкові розвивалася Kultura Zvuku, у Дніпрі сформувалася спільнота довкола Module, у Львові — Night Ambassadors, в Івано-Франківську — Detali.

Фото: Night Ambassadors

Тобто до 2022 року Україна вже мала не одну сцену, а мережу локальних сцен, пов’язаних між собою артистами, промо групами, фестивалями та аудиторіями.

Цю мережу почали помічати й за межами країни. Українські артисти виступали на міжнародних фестивалях, а іноземні музичні медіа регулярно писали про Київ як про нову точку тяжіння для електронної культури.

Після 2022-го

Повномасштабне вторгнення спочатку фактично зупинило українське нічне життя.

У перші місяці після 24 лютого було складно говорити про клубну культуру як про окрему сферу. Організатори займалися евакуацією, гуманітарною допомогою та волонтерством. Частина музикантів і менеджерів пішла до війська. Інші виїхали з країни.

Але поступово культурні події почали повертатися — вже в іншій формі. Нічний рейв часто ставав денною подією. Формат визначався не тільки музикою чи побажаннями організаторів, а й комендантською годиною, тривалістю світлового дня, наявністю укриття та можливістю швидко евакуювати людей. Тобто, війна змінила не тільки кількість вечірок. Вона змінила саму логіку їхнього планування.

Кадр з фільму «АФТЕР 22»

Змінилася і роль українських артистів. До 2022 року значна частина великих українських вечірок будувалася навколо поєднання локальних та іноземних імен. Після початку повномасштабної війни міжнародні гастролі стали складнішими, а українські музиканти отримали більше простору всередині локальної сцени.

Зменшення кількості міжнародних гастролей також змінило баланс лайнапів: у багатьох подіях більше простору отримали українські артисти. Великі фестивалі, зокрема Brave! Factory, свідомо працювали з новими локальними іменами. У цьому сенсі війна парадоксально посилила увагу до українських артистів.

Подія Brave! Factory свідомо давала великі сцени артистам, які на той момент лише починали набирати аудиторію. Серед них був і Si Process, який за останні роки пройшов шлях від локального артиста до музиканта з помітною присутністю на українській сцені. Його проєкт поєднує живі ударні з електронним звучанням, а 2023-2025 роки стали для нього періодом активних релізів і виступів.

Фото: Brave! Factory

Інший приклад — Serge Jazzmate. Його кар’єра почалася ще задовго до повномасштабної війни: він працював із диско, хаусом та іншою танцювальною музикою, був пов’язаний із київською сценою та Closer. Але в нових умовах його покоління артистів стало одним із її центрів.

Паралельно посилювалася міжнародна увага.

Віра Логданіді — діджейка та співзасновниця київського колективу та серії івентів Rhythm Büro — є одним із прикладів того, як українські музиканти продовжують працювати з міжнародним контекстом. У 2022 році її аудіовізуальний проєкт VOICES представили в нідерландському MU Hybrid Art House в Ейндговені.

Для української сцени це означає важливу зміну: міжнародна присутність більше не є лише результатом приїзду іноземної аудиторії до Києва. Українські артисти самі стають носіями цієї сцени за межами країни.

Кадр з фільму «АФТЕР 22»

Київ: продовження великої екосистеми

Столиця залишилася головним центром української електронної сцени. Тут збереглися великі формації, фестивалі, клуби та зв’язки з міжнародною індустрією.

Closer, ICKPA, Cxema, Rhythm Büro, Brave! Factory та інші проєкти продовжили формувати середовище, хоча вже з урахуванням війни.

Показовою стала зміна масштабу та формату подій. Якщо до 2022 року великі промислові локації могли працювати як простір для нічних рейвів, після вторгнення вони повинні були відповідати зовсім іншим вимогам.

Водночас Київ продовжує бути місцем, де перетинаються артисти з різних міст. Сюди приїжджають музиканти з локальних сцен, тут проходять фестивалі та шоукейси, а київські формації продовжують працювати з міжнародними партнерами. У цьому сенсі столиця радше не створює нову модель, а намагається зберегти та перебудувати ту інфраструктуру, яка сформувалася до 2022 року.

Фото: Brave! Factory

Харків: культура як спосіб повернути місту життя

Харків демонструє зовсім іншу ситуацію. До повномасштабного вторгнення Some People об’єднували електронну музику, вуличну культуру, медіа та креативні бізнеси. Після початку війни спільнота спочатку займалася волонтерством, а згодом почала буквально будувати нову культурну інфраструктуру.

У 2023 році Some People почали створювати Центр нової культури на території колишнього промислового підприємства. Простір досі розвивається поступово: команда одночасно ремонтує його та проводить там події. Тобто, кілька тижнів простір може бути будівельним майданчиком, потім його прибирають і проводять подію, після чого будівництво поновлюється.

Центр має сцену в укритті, студію, галерею, школу креативних індустрій та інші культурні функції. А у 2026 році Some People відкрили ще й AUDYTORIYA — простір для кіно, театру, концертів та інших подій.

Для Харкова це особливо важливо: культурна інфраструктура тут створюється не після війни, а під час неї. Цю логіку добре описує власне бачення Some People: чекати безпечного моменту означало б відкладати культурне життя на невизначений час.

Фото: Some People

Дніпро: від клубної спільноти до військового підрозділу

До війни Module був одним із центрів незалежної культури Дніпра. Навколо клубу сформувалася спільнота музикантів, артистів, дизайнерів, організаторів та слухачів. Паралельно виник лейбл Dnipropop, який працював із локальними електронними продюсерами.

Після 24 лютого клубна діяльність фактично зупинилася. Частина команди пішла до війська. Так виник Module Squad — військове об’єднання, що є частиною 128 бригади ТрО, основу якого склали люди з довоєнної спільноти Module та Dnipropop.

Це один із найбільш яскравих прикладів того, як війна змінила українську електронну сцену: культурна спільнота не просто втратила простір для вечірок — частина її фізично перемістилася з клубу на фронт.

Історія Михайла Бікетова, учасника Module Squad і електронного музиканта, показує, що ці дві реальності можуть співіснувати. Після початку повномасштабного вторгнення Михайло долучився до Сил оборони, але продовжував створювати музику. Частину матеріалу для свого альбому він записував у бліндажах та імпровізованій студії неподалік від лінії бойового зіткнення. Після його загибелі Dnipropop випустив альбом «Пам`ятка».

Водночас Дніпро поступово отримує нові клубні формати. У 2025 році тут відкрився KOP — клуб, сфокусований на некомерційній електронній музиці. Його команда зазначає про складність роботи з міжнародними артистами: більшість відмовляється від поїздок в Україну через ризики війни. 

Так формується ще одна особливість української сцени: міжнародна присутність залишається бажаною, але сама можливість привезти артиста стає частиною логістики воєнного часу.

Кадр з фільму «АФТЕР 22»

Івано-Франківськ: як розвинути електронну сцену в локальній спільноті

Івано-Франківськ має іншу історію. Місто не було головним центром української електронної сцени до 2022 року, але саме тут уже багато років послідовно працює формація Detali.

За словами засновника Detali Олеся Зазуліна, до появи формації у місті був певний застій у неформальній електронній музиці. Detali почали робити події з якісним звуком, привозити міжнародних артистів, розвивати освітні проєкти та фестиваль «Detaliзація».

Важливим результатом стало те, що Франківськ перестав бути просто містом, куди приїжджають окремі київські артисти. Навколо Detali сформувалися власна аудиторія, власні організатори та власний культурний контекст. 

Фото: Detali

Після 2022 року це набуло нового значення. Захід України став одним із місць, де концентрувалися люди з інших регіонів. Для електронної сцени це означало нові аудиторії, нові зв’язки та можливість проводити події там, де безпекові умови були іншими.

Так Франківськ продовжив розвивати власну модель — не копіювати когось, а створювати локальну сцену навколо вже існуючої спільноти.

Фото: Detali

Що змінилося 

Якщо подивитися на українську електронну сцену до і після 2022 року, стає зрозуміло, що вона не просто адаптувала довоєнну модель.

Змінилися самі функції сцени. Подія може одночасно бути збором для війська. Клуб може бути укриттям. Музична спільнота може перетворитися на волонтерську або військову мережу. Фестиваль може стати способом підтримувати міжнародні зв’язки.

Локальна сцена може бути причиною залишатися в місті або повертатися до нього. І саме тому український рейв сьогодні не можна описати лише як спосіб «відволіктися від війни». Іноді він справді дає можливість переключитися на кілька годин. Але в інших випадках він виконує протилежну функцію — нагадує, що місто, спільнота та культура продовжують існувати.

Фото: Detali

Водночас було б неправильно романтизувати ці процеси. Війна забрала людей зі сцени. Частина артистів виїхала, частина загинула, частина служить у Силах оборони. Міжнародні гастролі стали складними. Організатори працюють із постійними ризиками, а культурні проєкти конкурують за ресурси з набагато нагальнішими потребами.

Тому український досвід відрізняється від інших не тому, що українська сцена «краща» чи «сильніша». Її особливість у тому, що клубна культура тут розвивається в умовах повномасштабної війни, і війна безпосередньо визначає її інфраструктуру, аудиторію, економіку та людський ресурс.

Саме цей період і фіксує  документальний фільм «АФТЕР 22», премʼєра якого відбудеться осінню цього року.

Ідея фільму належить бренду Jagermeister. Цей фільм — це документ часу, коли звичні культурні інституції перестали працювати за старими правилами, а люди, які їх створювали, мусили придумувати нові. Історія українського рейву після 2022 року — це про те, як спільнота перебудувала спосіб існування культури, коли звичний світ перестав працювати.

Кадр з фільму «АФТЕР 22»