Відомі українські музиканти та капела бандуристів на одній сцені: чим особливий проєкт «Kobzar. Litopys. Nezlamnist»

1 жовтня в київському культурному центрі «Печерськ Палац» відбулася презентація мистецького проєкту «Kobzar. Litopys. Nezlamnist». На одній сцені зустрілися Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди та шестеро українських артистів. 

Десятки бандур, чоловіче багатоголосся та оркестрове звучання надали нового прочитання 12 композиціям сучасних українських авторів. Утім, задум виходить за межі концертного формату: проєкт переосмислює постать Кобзаря як носія пам’яті та голосу своєї епохи — і шукає її сучасне втілення в людях, які безпосередньо проживають історію сьогодні.

Українська історія століттями зберігалася не лише в літописах, а й у думах, піснях і переказах. Волхви, мудреці та кобзарі передавали від покоління до покоління пам’ять про минуле, досвід боротьби й уявлення про те, ким ми є. У проєкті «Kobzar. Litopys. Nezlamnist» ця традиція отримує сучасне прочитання. 

Його автор ідеї, продюсер і режисер Олесь Журавчак пропонує подивитися на Кобзаря не тільки як на історичний образ мандрівного співця, а і як на культурну функцію — здатність зберігати пам’ять про свій час і передавати її далі. Сьогодні її продовжують музиканти, поети, військові та митці, які перетворюють власний досвід на мистецтво.

«Для мене принципово важливим є поняття літопису. Історію згодом досліджують, осмислюють і трактують історики. Літопис фіксують люди, які безпосередньо проживають свій час. Колись такими голосами були волхви, мудреці, кобзарі. Вони зберігали пам’ять і передавали її наступним поколінням через слово, музику, думу, пісню. Сьогодні цю функцію продовжують наші музиканти, поети, військові, автори — люди, які самі є учасниками й очевидцями подій», — пояснює Олесь Журавчак.

Саме тому на одній сцені з Національною капелою бандуристів виступили Тарас Тополя, Арсен Мірзоян, Сергій Василюк, Катерина «Пташка» Поліщук, Тарас Компаніченко та NOEN. Кожен із солістів та авторів має власний досвід захисту України: хтось безпосередньо служив або продовжує служити, хтось став військовим волонтером, хтось пережив полон, а хтось перетворив власний досвід війни на музику.

Тарас Тополя — лідер і співзасновник гурту «Антитіла», вокаліст та автор пісень. Після початку повномасштабного вторгнення він долучився до захисту України, виконував бойові завдання та працював парамедиком.

Арсен Мірзоян із 2014 року звертається у своїй творчості до теми війни та людей, які віддають за Україну найдорожче. Музикант також допомагає Силам оборони як військовий волонтер.

Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», композитор і музикант, пройшов шлях від стрільця 130-го батальйону територіальної оборони Києва до мінометника й аеророзвідника та продовжує військову службу.

Катерина «Пташка» Поліщук — військовослужбовиця, акторка та поетеса, чий спів під час оборони «Азовсталі» навесні 2022 року почула вся країна. Після російського полону вона повернулася до служби й творчості.

Тарас Компаніченко — кобзар, дослідник української пісенної спадщини та лідер гурту «Хорея Козацька». Він повертає до сучасного культурного простору твори різних епох — від козацьких дум і барокових псалмів до пісень Української революції 1917–1921 років. Із початком повномасштабного вторгнення музикант мобілізувався до лав ЗСУ.

NOEN — сценічне ім’я Олександра Березовського, київського інді-поп артиста, ветерана російсько-української війни та капітана СБУ. Цього року він представив дебютний концептуальний мініальбом «Один рік» за підтримки Українського культурного фонду.

«У цьому проєкті поєднана творчість та українська історія. “Kobzar. Litopys. Nezlamnist” викарбовує через музику моменти нашого сьогодення. Очевидно, що цей проєкт залишиться помітним на десятки років вперед, а станом на зараз даватиме наснагу і сили боротися усьому українському народові. Адже музика завжди мала магічну силу надихати і давати енергію для руху вперед», — зазначає Тарас Тополя.

Музичним центром проєкту стала Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди — один із найстаріших професійних музичних колективів країни. Її звучання поєднує кобзарську традицію, майстерність гри на бандурі та професійну хорову культуру.

Для «Kobzar. Litopys. Nezlamnist» підготували нові оркестрові й хорові аранжування, які об’єднали сучасну авторську музику з чоловічим багатоголоссям і тембром десятків бандур. Над ними працювали Ярослав Карпів, Олег Кунтий, Євген Петриченко та Усеїн Бекіров.

У концертній програмі прозвучали 12 композицій, серед яких «Меч Арея» та «Мчать козаки» Василя Лютого, «Завжди Україна буде» Тараса Компаніченка, «Молитва за перемогу» Едуарда Драча, «Говори зі мною» Олександра Березовського на слова Юрія Іздрика, «Спи маленький Козачок» Анатолія Сухого, «Українське сонце» Сергія Соловія, «Моя країна» Арсена Мірзояна, «Фортеця Бахмут» Тараса Тополі та Сергія Вусика, а також «Дике Поле» YARMAK.

У новому аранжуванні ці твори постали не просто як окремі концертні номери, а як частини спільної музичної історії. Кожна композиція зберігає власну інтонацію, водночас вплітаючись у ширшу розповідь про досвід, переживання та настрої українців.

Музичну драматургію доповнило поетичне слово Павла Вишебаби, Ярини Чорногуз і Петра Маги. Поезія та пісні в проєкті працюють разом: передають не лише самі події, а й те, як їх проживають люди, що опинилися всередині історії.

Презентація в «Печерськ Палац» стала першим публічним етапом «Kobzar. Litopys. Nezlamnist». Наступний крок — відеоверсія мистецької саги, яку планують опублікувати на YouTube. Для автора ідеї, продюсера та режисера проєкту Олеся Журавчака принципово, щоб «Kobzar. Litopys. Nezlamnist» не залишився подією одного вечора. Його завдання — зафіксувати голоси цього покоління і створити культурний матеріал, який продовжить існувати після завершення концерту.