«Раніше питали Google, тепер — ШІ»: Антон Вергун про нове сарафанне радіо в дизайні

Нещодавно до SHOVK звернувся клієнт, який знайшов студію не через знайомих, а через штучний інтелект. І прийшов підготовленим.

«Він прямо прочитав усе, що йому видав штучний інтелект. Деякі наші проєкти знав краще, ніж я», — сміється Антон. Для преміального сегмента, де замовників традиційно приводить сарафанне радіо, це досі рідкість. Але, схоже, саме так виглядає новий шлях клієнта до архітектора.

^{Антон Вергун та Руслан Литвиненко — співзасновники студії SHOVK}

Нове сарафанне радіо

За останній час SHOVK отримує помітно більше запитів, і Антон бачить закономірність. «Я не питаю, але з діалогу розумію: людина спитала у штучного інтелекту про найкращі студії і розсилає свій проєкт у п’ять різних», — каже він.

Шлях того самого клієнта виглядав як готова воронка. Спершу — запит до ШІ про найкращі архітектурні студії і топ-10 у відповідь. Далі — сайти, проєкти, описи: кого не зачепила естетика, того клієнт відсіяв. Із рештою — трьома студіями — поспілкувався особисто й уже серед них обирав.

«Ти ж не можеш знати всіх архітекторів і дизайнерів — скільки їх тільки в Києві, а в Україні ще більше. Раніше люди питали в Google, тепер питають у штучного інтелекту», — пояснює Антон. І додає, що люди, всупереч стереотипам, таки вчитуються.

Причому не лише замовники: через ШІ дедалі частіше шукають партнерів для проєктів і героїв для публікацій. Тож студії, які не працюють над своєю видимістю, ризикують випасти з поля зору — хоч би якими сильними були їхні роботи. Що ж бачать ті, хто таки дістається до сайту SHOVK? Наприклад, Dzen House.

Dzen House: дім «необхідної достатності»

Архітектура: SHOVK | Руслан Литвиненко, Антон Вергун
Площа: 117 м²
Локація: Київ, Україна
Рік реалізації: 2024
Фото: Євген Авраменко 
 

Dzen House задумували як простір для спокою та близькості до природи. В його архітектурі зустрілися японська й українська традиції: нависла покрівля з відкритими конструкціями, фасад із деревини якісугі, випаленої за японською технікою, і зона татамі сусідять з оздобленням, натхненним українською хатою-мазанкою.

Починалося все скромно. Родина з трьох людей звернулася до студії, щоб реконструювати невеликий літній будинок для відпочинку, — а вже в процесі вирішила перетворити його на житло для постійного життя. Розширитися вшир не дозволяла ділянка, тож архітектори надбудували мансардний поверх: уздовж стін стеля сягає близько двох метрів, у центрі — 3,2 метра.
 

Так будинок площею 117 м² зберіг компактний силует і не порушив природної гармонії саду. Щоб не перевантажити наявний фундамент і стіни першого поверху, всі нові конструкції — стіни мансарди, дах і міжповерхове перекриття — виконали з дерева. Стіни першого поверху ззовні й усередині вкрили вапняною штукатуркою без полімерів, яка надає будинку м’якого, природного вигляду.

У центрі плану — технічне ядро: санвузол, сходи й технічна кімната, яким не потрібні вікна; житлові зони розгортаються довкола нього. Вентиляцію та канальне кондиціонування сховали під сходами й над санвузлами — без підвісних стель, щоб зберегти висоту приміщень. Для будівництва використали місцеву сосну й деревину, що лишилася після демонтажу старої покрівлі.
 

Реконструкція замість нового будівництва, місцеві й повторно використані матеріали, природне оздоблення, компактність — Dzen House читається майже як маніфест трендів, про які сьогодні говорить архітектура.

Студія називає цей підхід принципом «необхідної достатності»: жодного зайвого простору — лише те, що справді потрібне для комфортного життя. Запам’ятайте цю формулу — ми до неї ще повернемося.
 

^{1. Передпокій - 10 кв.м; 2. Комора - 3 кв.м; 3. Кухня - 13,5 кв.м; 4. Санвузол - 4 кв.м; 5. Вітальня - 22,5 кв.м; 6. Пральна 2,5 кв.м; 7. Технічна кімната - 2 кв.м; 8. Сходи - 4 кв.м; 9. Хол - 8,5 кв.м; 10. Зона для медитації - 13 кв.м; 11. Кабінет-бібліотека - 6,5 кв.м; 12. Спальня - 10,5 кв.м; 13. Дитяча - 10,5 кв.м; 14. Санвузол - 4 кв.м; 15. Комора - 2,5 кв.м}

Ковчег майбутнього

Якщо Dzen House — про спокій, то проєкт, над яким студія працює зараз, — про технології. Його замовник — той самий клієнт, що прийшов від ШІ. Житла йому вистачає, тож новий будинок для нього — захоплення. «Я будую цей дім не як дім. Я хочу, щоб це було щось приголомшливе — як твір мистецтва», — так він сформулював завдання.

Концепцію замовник назвав «Ковчегом майбутнього». Ділянка — біля самої води, і першою ідеєю був будинок, схожий на корабель. Антон з Русланом шукали глибший хід: ковчег — це дім, у якому безпечно, продумано й комфортно, хоч би що відбувалося довкола. А «майбутнє» — технології, якими замовник по-справжньому захоплюється.

Звідси деталі, у яких не впізнаєш звичного: «У домі немає жодної звичайної розетки, жодної звичайної дверної ручки. Немає нічого, на що дивишся й думаєш: я знаю, як цим користуватися». А от 3D-друку в «ковчезі» не буде: будинок каркасно-монолітний, із заповненням із газоблоку. Процес будівництва Антон багато знімає для Instagram.

Хоча сам Антон — фанат 3D-друку з 2015 року, до друкованих будинків він ставиться скептично: «Зараз будинки друкують бетоном, а бетон — матеріал холодний. Спершу ніби економиш час, а потім усе одно мусиш утеплювати». Натомість стіна з газоблоку низької щільності завтовшки 400 мм зводиться за кілька днів і утеплення не потребує. «У цьому сенсі ця технологія навіть технологічніша», — каже архітектор. Перспективнішими він вважає префаби — будинки, виготовлені на фабриці.

Ефект чайника

Видимість — тема не лише для архітекторів, а й для всієї дизайн-спільноти. Антон пояснює це на прикладі, який бачив на власні очі.

Про креативний простір Mlyn, який збирає під одним дахом українських виробників меблів, декору й предметного дизайну, він говорить із захопленням: «До того як туди потрапив, я думав, що в Україні не так багато, дійсно якісного, предметного дизайну. А там стільки всього — і реально класного. Я ніби в цьому всьому варюся, але дуже багато чого не бачу».

Секрет, на думку Антона, — у кураторстві. Предмети там стоять не тісно, а куратор вирішує, що потрапить в експозицію, а що ні. «Постав звичайнісінький чайник у кімнату на сто квадратних метрів, спрямуй на нього прожектор — і всі питатимуть: що це за чайник такий?»

Протилежність — ярмаркові формати, де орендуєш місце і привозиш усе, що маєш. «Виходить такий собі Андріївський узвіз. Сприймаєш усе як білий шум: пробираєшся крізь нього, і лише зрідка — о, щось цікаве».

Для архітекторів і дизайнерів такі місця — робочий інструмент: експозиції постійно оновлюються, і щоразу з’являється щось нове. А для всієї спільноти це урок про кураторство. Офлайн прожектор тримає куратор, онлайн — редактори платформ і медіа, а тепер ще й алгоритми. Виграє той, на кого цей прожектор потрапляє.

Після перемоги

Звідки ШІ бере свої рекомендації? З того, що про студію написано. Антон описує це так: спитайте в алгоритму про найкращі архітектурні студії Києва — і він «піде пошукає», а потім відповість, хто і де перемагав.

Тож нагорода сьогодні — не самоціль, а інструмент: прожектор, який проливає світло на студію для преміальних замовників, і водночас частина цифрового сліду, з якого алгоритм складає шорт-лист. Dzen House уже не вперше збирає нагороди, і замовник, за словами Антона, цьому щиро радіє. Найсвіжіша — перемога в номінації «Найкращий проєкт будинку» на ARTSPACE 2026.

Важливо й те, що відбувається після оголошення переможців. «Багато нагород — ти просто отримуєш, і все. У кращому разі тобі її надсилають поштою, у гіршому — у тебе просто є гарна фотка. Або книжка переможців року: це класно, цінно, її теж можна сфотографувати й викласти в Instagram», — каже Антон. Але якщо премія проводить живу церемонію, переконаний він, нею варто користуватися по максимуму: фото, відео, контент.

Мабуть, у цьому і відповідь на головне питання розмови. Штучний інтелект складає шорт-лист, нагороди й публікації допомагають у нього потрапити, але остаточний вибір клієнт усе одно робить після живої розмови. І тут знову працює формула Dzen House — «необхідна достатність»: нічого зайвого, але все, що справді важливо, має бути помітним.