100 жінок, які змінюють світ: Олександра Матвійчук

У списку ELLE 100 Changemakers Олександра Матвійчук представляє Україну як правозахисниця, юристка і одна з найвиразніших постатей у глобальній дискусії про справедливість. Очолюваний нею Центр громадянських свобод отримав Нобелівську премію миру 2022 року. Від початку повномасштабної війни Матвійчук та її команда документують російські воєнні злочини, працюючи над тим, щоб свідчення українців стали основою міжнародної відповідальності.

Для неї справедливість — не абстрактне поняття і не фінальна крапка після війни. Це умова тривалого миру та спосіб повернути людям право на гідність, свободу й власний голос. Про силу громадянського суспільства, відповідальність за злочини та про те, чому український досвід сьогодні має значення далеко за межами України, Олександра Матвійчук розповідає ELLE.

ELLE Що для вас означає бути серед ста найвпливовіших жінок світу за версією ELLE — міжнародного жіночого журналу, якому виповнилося 80 років?

Олександра Матвійчук Я дуже вдячна редакції ELLE. Це свідчить не тільки про підтримку моєї правозахисної роботи. Насамперед — це про солідарність із людьми в Україні, де кожен та кожна на своєму місці роблять все можливе, аби наша країна встояла перед російською агресією, а наші діти мали свободу жити без страху насильства і мати довгу перспективу на майбутнє.

ELLE Ви багато років говорите про Україну з міжнародною аудиторією. На вашу думку, що змінилося у сприйнятті України у світі за роки війни? І які уявлення досі потребують змін?

О. М. Кілька століть українці жили в тіні російської імперії. Сутність імперії полягає не тільки у володінні землями, ресурсами та людьми інших націй. Йдеться про володіння знанням та право називати речі своїми іменами. Тому ми увійшли в повномасштабну війну як суспільство без контексту. Наша історія була написана не нами. Ми країна з неперекладеною класикою. Я стала першою українкою, яка отримала Нобелівську премію від імені своєї організації — не тому що в Україні не було яскравих письменників або талановитих вчених. А тому, що всі ці століття росіяни фізично знищували українську мистецьку й наукову еліту.

Парадоксально, але ця війна визначить те, яким буде новий міжнародний порядок. Путін почав повномасштабне вторгнення із переконанням, що «big power» із потужним військовим потенціалом та ядерно зброєю може робити все, що захоче. Може нападати на інші країни, вбивати там людей, стирати їхню ідентичність, забирати їхніх дітей та перевиховувати їх як росіян. І якщо Путіну це зрештою вдасться, то це кардинально змінить людство — воно в майбутньому буде вважати це як прийнятні та допустимі речі.

ELLE Війна поставила питання судочинства та відповідальності в центр міжнародної дискусії. Що може сьогодні наблизити нас до справедливості?

О. М. Пекло, через яке ми проходимо у цій війні, — результат тотальної безкарності, якою росія насолоджувалася десятиліттями. Росіяни вчиняли воєнні злочини в Чечні, Молдові, Грузії, Малі, Лівії, Сирії. Вони ніколи не були покарані. Вони вірять, що можуть робити все, що захочуть.

Ми маємо розірвати коло безкарності. І для цього треба змінити наш спосіб думання. Адже ми досі дивимося на світ через призму Нюрнберзького трибуналу. У минулому столітті то був важливий крок для утвердження права і справедливості, але він також встановив як спосіб думання, що справедливість — це привілей переможців. Проте ми живемо в новому столітті. Справедливість — базове право людини. Ми маємо історичне завдання зробити справедливість незалежною від того, як і коли закінчиться війна. Тому ми працюємо над спеціальним трибуналом з агресії, і я рада, що 36 країн вже підтримали його створення.

ELLE Що український досвід спротиву може дати іншим суспільствам, які сьогодні також стикаються з війною, авторитаризмом чи наступом на демократичні свободи?

О. М. Українці переосмислюють ті цінності, що в демократичних суспільствах звикли сприймати як даність.

По-перше, для нас свобода — не цінність самовираження, а цінність виживання. Ми б не вижили та не постали як нація, якби в тіні російської імперії усі ці століття вперто не прагнули свободи.

По-друге, ми не протиставляємо свободу і безпеку. Нам потрібна свобода для безпеки і безпека для свободи, бо з утратою одного ми неминуче втрачаємо й інше.

По-третє, держава для нас — це середовище існування, а не просто набір сервісів. Це те, що зберігає нашу ідентичність. Любити можна неідеальне. Навіть неідеальне треба захищати і берегти.

По-четверте, ми віримо, що зусилля звичайних людей мають сенс. Ми — давня нація, але молода держава. Ми ніколи не мали розкоші покладатися на ефективні державні інституції, тому наша сила — в самоорганізації, горизонтальних ініціативах, суб’єктності людей та їхній вірі, що звичайні люди можуть робити надзвичайні речі.

ELLE Що особисто дає сили продовжувати роботу?

О. М. Я записувала свідчення українського вченого, філософа Ігоря Козловського після семиста днів російського полону. До цього я опитала більше сотні людей, які вижили, і вони розказували, як їх били, катували, відрізали кінцівки, дробили коліна, проводили струм через геніталії. Одна жінка розказувала, як їй виймали око ложкою. Тож мене мало чим можна було шокувати. Але Ігор згадав ніби неважливу для доказової бази деталь, і вона мене вразила. Він описував свої будні в камері-одиночці. Це було підвальне приміщення — без вікон, денного світла, повітря, йому було важко дихати. По брудній підлозі протікала каналізація, із отвору цієї каналізації вилазили щури. І професор Козловський розказував мені, як він читав цим щурам лекції з філософії, щоб бодай чути звук людського голосу.

Він сказав мені, що цей його досвід не є причиною ставитися до себе як до жертви. Бо основою нашого буття є гідність, а не жертва. А гідність — це дія. Ми не заручники обставин, а учасники цього історичного процесу. Гідність дає силу боротися навіть у нестерпних обставинах.

ELLE Як би ви сьогодні сформулювали свою особисту місію?

О. М. Ми втрачаємо свободу у світі. Більше вісімдесяти відсотків людей живуть у невільних або частково вільних суспільствах. Розвиток ШІ як технології, що зосереджена в руках буквально кількох власників, може назавжди знищити можливість для людей розрізняти, де правда, а де брехня.

І проблема не тільки в тому, що авторитарні країни звузили простір свободи до рівня тюремної камери. Проблема в тому, що люди в розвинених демократіях, які успадкували свободу від своїх прабатьків, перестали сприймати її важливою. Вони почали розуміти свободу як можливість вибору між різними сирами в супермаркеті.

Тож я моя особиста місія — в тому, щоб відстояти свободу у світі, де зламаний міжнародний порядок, встановлений після Другої світової війни. Тому що світ, де домінує право сили — це завжди світ війн та масового насильства.

Читайте також: 100 жінок, які змінюють світ: Влада Ліберова