Ендрю Ґарфілд проти короля: чому варто побачити «Месника»

У новій історичній драмі Пола Ґрінґрасса Ендрю Ґарфілд постає в ролі звичайного селянина, який кидає виклик королівській владі. Події розгортаються в Англії XIV століття — після Чорної смерті, коли країна оговтується від епідемії, а невдоволення жорстокими порядками переростає у відкрите повстання. Фільм звертається до реальних подій Селянського повстання 1381 року — одного з наймасштабніших народних виступів в англійській історії. Деякі дослідники також пов`язують історичний контекст тієї доби із зародженням легенди про Робіна Гуда. 

У день виходу «Месника» в український прокат розповідаємо, як створювали стрічку та чому історія про боротьбу за справедливість не втрачає актуальності й сьогодні. 

Вітер гуляє болотистими рівнинами східної Англії. Важко дихаючи, селянин веде вола й прокладає борозни. Його дружина та діти померли від чуми. Залишилися хатина, щоденна праця й тварина, яка взимку ділить із ним житло, зігріваючи його своїм теплом.

Таким ми зустрічаємо героя Ендрю Ґарфілда у «Меснику» (Uprising) Пола Ґрінґрасса. Його називають просто Орачем. Це людина, чиє життя звелося до роботи та спогадів, — одна з тих, чиєю працею тримається ціла країна, хоча сама країна воліє їх не помічати.

Режисер «Капітана Філліпса», «Рейсу 93» та трьох фільмів про Джейсона Борна цього разу звертається до селянського повстання 1381 року. Тоді десятки тисяч англійців, виснажених податками й обмеженнями, рушили на Лондон із вимогою змінити своє життя.

Поруч із Ґарфілдом у фільмі з’являються Джеймі Белл у ролі бунтівного священника Джона Болла, Космо Джарвіс у ролі ватажка повстання Вота Тайлера, Томасін Маккензі в образі послідовниці Болла Еліс, Вуді Норман у ролі юного Річарда II та Кетрін Вотерстон, яка грає матір короля.

Та в центрі масштабної історії — вигаданий герой. Через нього Ґрінґрасс досліджує, як приватне горе перетворюється на спільний спротив і що відбувається, коли люди, яких звикли вважати безправними, починають вимагати права вирішувати власну долю.

Герой, якого не зберегли підручники

Ґрінґрасс свідомо відмовився робити центральним персонажем когось із відомих лідерів повстання. Його цікавила людина без титулу, військового досвіду чи духовного сану — звичайний селянин, який одного дня вирішує, що досить.

У розмові з TIME режисер пояснює: Орач мав уособлювати тисячі мешканців сіл і невеликих міст, які долучилися до бунту. Історія зафіксувала імена монархів, радників і воєначальників, але майже не залишила місця тим, хто працював на землі.

Ґарфілд побачив у цьому герої почуття, зрозуміле незалежно від епохи. Як жити після тяжкої несправедливості? Як зцілитися після втрати? Як захистити своє право на свободу, гідність і близькість з іншими людьми? Саме ці питання, за словами актора, пов’язують середньовічного Орача із сучасним глядачем.

Його шлях починається на полі, веде до Лондона, а потім — у ліс, за межі королівського закону. Разом із ним змінюється й масштаб фільму: історія самотнього чоловіка стає розповіддю про суспільство, яке більше не погоджується жити за старими правилами.

Світ після катастрофи

Щоб зрозуміти причини повстання, потрібно повернутися на кілька десятиліть назад. У 1348 році до Англії дісталася Чорна смерть. За наступні два роки чума, за оцінками, забрала життя до половини населення країни.

Села порожніли. Родини зникали. Поля заростали бур’янами, худоба залишалася без догляду, а звичний ритм життя руйнувався.

Для тих, хто вижив, це означало і страшну втрату, і несподівану можливість змін. Робочих рук поменшало, тож праця мала стати дорожчою. Історик Ден Джонс, автор книжки Summer of Blood про повстання 1381 року, пояснює: за таких умов зарплати мали б зростати, а орендна плата — знижуватися. Принаймні теоретично життя могло стати кращим.

Однак влада почала законодавчо обмежувати оплату праці, захищаючи інтереси землевласників. До цього додалися витрати на тривалу війну із Францією та нові подушні податки.

Людям, які пережили катастрофу, фактично пропонували повернутися до колишнього життя й заплатити ще більше. Напруга зростала разом із простим усвідомленням: суспільний порядок створили люди, отже, люди можуть його змінити.

Саме ця можливість — уявити інше майбутнє — стає однією з головних тем «Месника».

Повстання, до якого долучилися тисячі

Бунт почався наприкінці травня 1381 року в Ессексі, де селяни виступили проти чергового збору податків. Невдовзі він поширився на Кент. На чолі повстанців опинився Вот Тайлер, а моральним голосом руху став священник Джон Болл.

Із Боллом пов’язують запитання, яке підважувало саму основу станової ієрархії: коли Адам орав, а Єва пряла, хто тоді був паном? У суспільстві, де нерівність пояснювали Божою волею, воно звучало радикально.

Тайлер забезпечував організацію, Болл давав спротиву ідею. Водночас назва «селянське повстання», наголошує Джонс, не повністю передає масштаб руху. До нього долучалися ремісники, наймані працівники, сільські священики, місцеві лідери та лондонці зі своїми претензіями до влади.

Серед учасників були й жінки. Документи фіксують їхню присутність у ключових подіях, зокрема під час штурму Тауера. Для «Месника» це суттєво: на екрані постає широкий народний рух, учасників якого об’єднує досвід несправедливості.

Водночас фільм не оминає насильства. У Лондоні повстанці відкривали в’язниці, палили документи й убивали тих, кого вважали ворогами. Жертвами ставали також люди, які не відповідали за податкову політику.

Джонс пропонує тримати в полі зору обидві обставини: вимоги повстанців були обґрунтованими, але сам бунт набув жорстоких форм і вийшов з-під контролю. Ця суперечність важлива й для Ґрінґрасса, який досліджує, що стається з надією на справедливість всередині великого потрясіння.

Як пандемія підказала режисерові сюжет

Ґрінґрасс давно хотів зняти історичний епос у традиції «Гладіатора» та «Хороброго серця». До конкретної історії його привела пандемія COVID-19.

Режисер почав писати сценарій на другий день локдауну, коли вакцин іще не було, а масштаби майбутньої кризи залишалися невідомими. Роздуми про пандемії повернули його до XIV століття. Що глибше він занурювався в матеріал, то сучаснішим здавався той світ.

Під час першої зустрічі з істориком Деном Джонсом в офісі Ґрінґрасса вже висіла карта Лондона часів повстання.

Робочою назвою сценарію була The Hood — відсилання до Робіна Гуда та фіналу історії Орача. Зв’язок із легендою закладений і в літературному джерелі натхнення: поема Вільяма Ленґленда «Видіння про Петра Орача» містить найдавнішу відому письмову згадку про Робіна Гуда.

Джонс бачить у середньовічних історіях про розбійників і селянському повстанні спільне підґрунтя: недовіру до закону, який служить сильним. Для людей, що почувалися беззахисними перед владою, оповіді про тих, хто наважився їй протистояти, ставали особливо важливими.

У цій напрузі між законом і справедливістю народжується й герой Ґарфілда.

Роль, за яку боровся Ендрю Ґарфілд

Прочитавши сценарій, Ґарфілд сам написав Ґрінґрассу. За словами актора, йому нечасто трапляються ролі, за які він готовий боротися, але Орач став саме такою.

Для режисера лист був особливо вчасним: проєкт уже кілька років проходив непростий шлях розробки. Раптове повідомлення від актора, який хоче стати частиною фільму, Ґрінґрасс згадує як подію, про яку можна лише мріяти.

Підготовку Ґарфілд почав із повсякденності свого персонажа. Він досліджував сільську працю, зміну сезонів, врожаї, одяг і звички волів. Йому потрібно було відчути інший ритм життя — тісно пов’язаний із землею та природою.

До початку зйомок актор проводив час у хатині Орача разом із твариною. Віл у цій історії — його помічник у роботі, джерело тепла взимку й найближча жива істота.

Окремо Ґарфілд вибудовував історію родини героя. Дружина й діти померли ще до початку подій фільму, але актор прагнув зробити їхню відсутність відчутною. Він уявляв спільне життя, спогади та зв’язки, які герой продовжує нести із собою.

Саме ця втрачена близькість допомагає зрозуміти, чому Орач продовжує шукати справедливості навіть тоді, коли повстання починає руйнувати власні ідеали.

Селянин і король: дві історії дорослішання

Навпроти героя Ґарфілда Ґрінґрасс ставить чотирнадцятирічного Річарда II. Обидва намагаються відчути, що можуть впливати на власне життя, хоча їхні можливості здаються незрівнянними.

Орач виріс із переконанням, що король говорить від імені Бога. Тому зіткнення з королівською зрадою стає для нього духовним потрясінням. Руйнується віра в порядок, який він вважав непорушним.

Ґарфілд порівнює це прозріння зі звільненням від впливу культу: людина усвідомлює, що нею маніпулювали, прикриваючи прагнення влади духовними обіцянками.

У трактуванні Ґрінґрасса шляхи двох героїв спочатку перетинаються, а потім розходяться. Селянин стає людиною поза законом, юний король — тираном.

Як створювали середньовічний світ

Ґрінґрасс порівнює роботу над історичним фільмом із науковою фантастикою: в обох випадках потрібно створити переконливий світ, далекий від повсякденного досвіду глядача.

Одним із його інструментів став костюм. У середньовічній Англії становище людини визначало, які тканини й елементи одягу вона могла собі дозволити за законом. У фільмі цю нерівність передає колір: світ Орача стриманий, тоді як королівський двір має зовсім інші візуальні можливості.

Оскільки від середньовічного Лондона збереглося небагато, відповідні локації шукали в Баварії. Знімальна група працювала на студії Penzing, у музеї просто неба в Бад-Віндсгаймі, фортеці Ліхтенау та Нюрнберзі.

Старовинні мури, каплиці, крипти й сходи стали основою екранного світу. Церква Святого Себальда, споруджена у XIII столітті, зіграла одразу кілька локацій. Декорації та візуальні ефекти допомогли розширити простір.

Для сцен лондонського повстання потрібна була інша енергія: ніч, вогонь, дим і натовп у безперервному русі. Дублі тривали по 15–20 хвилин, а Ґарфілд мав реагувати на все, що відбувалося навколо, залишаючись усередині досвіду свого героя.

Актор особливо відзначає людей, які брали участь у масових сценах. День за днем вони разом проходили марші та зіткнення, створюючи відчуття спільноти. Саме ця присутність, на його думку, стала однією з найважливіших складових фільму.

Що залишається після бунту

Повстання 1381 року було придушене. Його лідерів убили або стратили, а королівські обіцянки свободи скасували. Якщо оцінювати події лише за виконаними вимогами, рух зазнав поразки.

Проте довша історична перспектива складніша. У наступні десятиліття кріпосна залежність в Англії поступово занепадала. Джонс застерігає від спокуси проводити прямі лінії між окремим повстанням і всіма подальшими змінами, але вважає 1381 рік моментом, коли звичайні люди заявили про себе як політична сила.

Ґрінґрасс залишає глядачеві простір для власних висновків. Його досвід документаліста, який працював у Північній Ірландії та Південній Африці часів апартеїду, навчив його уважно ставитися до моментів руйнування політичних систем. Надія, хаос і насильство можуть існувати поруч, а наслідки стають зрозумілими значно пізніше.

Для Ґарфілда за всім цим залишається конкретна людина. Його Орач хоче жити гідно, відчувати вітер на обличчі, іноді танцювати, виходити на прогулянку — мати прості свободи, з яких і складається життя.

«Месник» повертає видимість тим, кого історичні хроніки найчастіше залишали без імені. І ставить близьке сучасному глядачеві запитання: що може змінитися, коли людина, яку ніхто не помічав, вирішує більше не мовчати?