«Між військовими й цивільними немає двох різних Україн»: інтерв’ю з лейтенанткою Наталією, керівницею напрямку безпілотних систем

Вони прийшли у військо з різним досвідом і професіями, але сьогодні кожна з них має свою відповідальну роль у захисті нашого майбутнього. У межах спільного проєкту ELLE Україна та української defense-tech компанії «Генерал Черешня» ми розповідаємо історії чотирьох захисниць, які боронять країну.

Одна з героїнь осіннього номера ELLE — 31-річна Наталія, лейтенантка, керівниця напрямку безпілотних систем, яка перебуває в зоні бойових дій із липня 2023 року.

За фахом Наталія — фармацевтка, починала службу в медичному постачанні, а згодом долучилася до одного з найтехнологічніших напрямків сучасної війни. Сьогодні її робота — постійно стежити за змінами на фронті, розвивати безпілотні системи й шукати можливості, які допомагають Україні бути на крок попереду ворога.

ELLE: Яким був ваш перехід від цивільного життя до служби під час війни?

Наталія: Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з друзями взялися влонтерити, підтримували Сили оборони. Пізніше, оскільки я одеситка, їздила до прифронтового Миколаєва, допомагала знайомим військовим. Влітку 2023 року, після підриву Каховської ГЕС, приєдналась до місцевих волонтерів, і приблизно в той період мій колишній колега запропонував долучитися до бригади, в якій він несе службу.

ELLE: Ви керуєте напрямком, що лише кілька років тому для більшості людей звучав майже як наукова фантастика. Коли ви усвідомили, що війна вже принципово змінилася?

Наталія: Для мене це розуміння прийшло ще раніше переходу від медицини до безпілотних систем. На Донецькому напрямку з початку 2024 року ми вже відчули на собі, що таке дронова війна.

ELLE: Безпілотні системи розвиваються швидше, ніж змінюються військові доктрини. Як сьогодні виглядає робота людини, котра не просто опанувала технологією, а передбачає її наступний крок?

Наталія: Безпілотні системи — це той напрямок, коли від моменту замовлення БпЛА до моменту отримання вже можуть змінитися вимоги до їхніх технічних характеристик. Треба постійно слідкувати за зміною й активністю ворога на фронті.

Важливо комунікувати із сусідніми підрозділами, з підрозділами, які швидше розвиваються та мають технічні лабораторії. Адже задля переваги над ворогом ми мусимо бути на крок попереду. Це потребує чималих ресурсів, тому серед не менш важливих напрямків — пошук тих самих ресурсів (фонди, громади, міські адміністрації).

ELLE: У вашій сфері техніка постійно вдосконалюється, але рішення все одно приймають люди. Яких людських здібностей технології ніколи не зможуть замінити?

Наталія: Технологія дає нам спроможність, а люди дають їй характер. Довіра, обов’язок, мужність, взаємопідтримка та готовність відповідати за своїх залишаються людськими якостями. Саме люди перетворюють набір технологій і фахівців на справжній бойовий колектив.

ELLE: Що стало вашим найбільшим викликом? Що допомогло впоратися?

Наталія: Певно, найбільшим викликом стала боротьба зі стереотипами щодо жінок в армії. Про це можна говорити довго, але якщо ти жінка, та ще й на важливій посаді, треба постійно підтверджувати свої здібності й можливості, і те, що ти на своєму місці не за гарні очі.

Звичайно, трапляються і нервові зриви, моменти, коли опускаються руки, але мене підтримує наша команда — люди, з якими я не перший рік. Я відчуваю відповідальність перед ними і за них, відчуваю їхню підтримку.

Так, можливо, жінки не сильніші фізично, але вони морально витриваліші, здатні брати на себе відповідальність і швидко приймати рішення у критичних ситуаціях. Це не залежить від гендеру, це залежить від людини.

ELLE: Якою ви бачите себе та Україну в післявоєнній реальності?

Наталія: Я бачу себе людиною, яка не втратила здатності мріяти, будувати плани і створювати, але водночас назавжди зберегла досвід і цінності, що сформувалися за ці роки.

А Україну я бачу сильною, сучасною технологічною державою — країною людей, які навчилися дуже швидко адаптуватися, усвідомлюють свій громадянський обов’язок, находять рішення, яких раніше не існувало, і цінують свободу не як абстрактне поняття.

Мені хочеться, щоб після війни наші знання, досвід і технологічний потенціал працювали вже не лише на захист країни, а й на її розвиток. І найбільше я хочу бачити Україну місцем, куди люди прагнуть повертатися. Де хочеться жити, створювати сім’ї, будувати майбутнє.

ELLE: З чим би ви хотіли звернутися до цивільної аудиторії?

Наталія: Я хочу сказати кожному, хто сьогодні живе, працює, навчається, виховує дітей, засновує бізнес, волонтерить і взагалі будує своє життя в Україні: ви також є частиною нашої стійкості.

Між військовими й цивільними немає двох різних Україн. У нас одна країна, одна відповідальність за її майбутнє і дуже різні ролі на шляху до нього.

Не переставайте цікавитися, підтримувати, створювати й вірити у власну спроможність щось змінювати. Адже після Перемоги нам буде потрібна не лише сильна армія — нам буде потрібне сильне суспільство, яке знає ціну своєї свободи.

Фото: Сашко Явір 

Стиль: Ольга Дмитренко 

Асистент стиліста: Михайло Пелепейко

Б`юті (зачіски та мейкап): Анна Буленок та Валентина Галай