Як Київ підготувався до зими: чи можна було уникнути кількох діб без світла і води?

Третього листопада у Києві зникла вода. Після російської атаки без електрики залишилися основні об’єкти «Київводоканалу». Насоси зупинилися, а тиск у мережі впав.

Наступного ранку воду вже подавали на лівому березі та Оболоні. У частині правобережних районів вона була лише на нижніх поверхах. Щоб повернути водопостачання у висотні будинки, водоканалу довелося поступово запускати насосні станції, наповнювати мережі та піднімати тиск. Про повне відновлення підприємство повідомило 4 листопада о 13:50.

Проблеми з електрикою почалися ще напередодні, 2 листопада. Тоді зупинили наземну ділянку червоної лінії метро та частину зеленої від «Осокорків» до «Червоного хутора». Не працювали Борщагівський швидкісний трамвай і частина наземного електротранспорту. Синя лінія продовжувала возити пасажирів, а червона працювала лише між «Академмістечком» та «Арсенальною».

На той момент жодна з трьох київських ТЕЦ не виробляла електроенергію. ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницька ТЕЦ подавали тепло або готувалися його подавати, але електроенергію Київ отримував переважно з інших регіонів. Тож пошкодження підстанції чи лінії передачі могло одночасно залишити будинки без світла, зупинити насосні станції та частину громадського транспорту.

Ще наприкінці серпня заступник голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) Петро Пантелеєв оцінював підготовку Києва до зими у 70%. Готовність тепло- й водопостачання, за його словами, тоді становила приблизно 50%. У вересні КМДА звітувала вже про понад 80% виконаних заходів.

До цього показника зарахували ремонт мереж, закупівлю обладнання, запаси пального та підготовку до аварій. Частина резервних установок уже працювала, інші ще чекали на підключення. Тож 80% готовності не означали, що під час знеструмлення вода, тепло й транспорт працюватимуть без перебоїв.

«Хмарочос» зібрав дані про те, що Київ устиг зробити до опалювального сезону і як міська інфраструктура пережила атаки в жовтні та на початку листопада.

Пошкоджені станції ремонтували вже під час морозів, а в окремих будинках довелося зливати воду із систем опалення.

Ремонт великих ТЕЦ не розв’язував головної проблеми. Після наступної атаки на них місто могло знову втратити одразу значну частину електричної й теплової потужності. Тому уряд і КМДА взялися за будівництво меншої розподіленої генерації.

Насамперед у Києві почали встановлювати когенераційні установки. Вони працюють на газі й одночасно виробляють тепло та електроенергію. Така установка не замінить ТЕЦ-5 або ТЕЦ-6, але може забезпечити роботу окремої котельні, насосної станції чи лікарні.

У січні в столиці змонтували п’ять міні-ТЕЦ, з яких працювали дві. У серпні Пантелеєв повідомив, що загальна потужність уже збудованих установок становить близько 60 МВт. До кінця року місто обіцяло довести її до 200 МВт.

Заступник міністра розвитку громад Костянтин Ковальчук наводив інші дані. За його словами, Київ увів в експлуатацію 50 МВт, тобто виконав чверть плану. Значну частину обладнання передали міжнародні партнери.

Раніше міський голова Віталій Кличко та директор Yasno Сергій Коваленко оцінювали необхідну потужність на рівні 1500–1700 МВт, щоб забезпечити Київ електроенергією у холодний зимовий день у пікові години.

Однак доставлену установку ще потрібно під’єднати до газу, електромережі й теплотраси. Поки ці роботи не завершені, вона не може виробляти електрику під час знеструмлення. КМДА регулярно повідомляла про отримане та змонтоване обладнання. Натомість кількість установок, які вже пройшли випробування й працюють під навантаженням, називала рідше.

До міського плану також внесли автономне живлення 21 лікарні та восьми закладів соціальної підтримки. Крім того, план передбачав мобільні котельні, ремонт тепломереж, запаси пального й фізичний захист критичних об’єктів. На випадок зупинки метро, трамваїв і тролейбусів КМДА обіцяла підготувати додаткові автобусні маршрути.

На початку червня Київ уже законтрактував майже два мільярди гривень на енергостійкість. «Київтеплоенерго» замовило десять водогрійних котлів за 752 мільйони гривень. «Київводоканал» спрямував 36,8 мільйона гривень на резервне живлення Бортницької станції аерації. Ще 17,4 мільйона пішли на каналізаційну насосну станцію «Позняки».

Ще у квітні президент критикував Київ за темпи виконання робіт і вимагав до вересня забезпечити резервним живленням усі райони. Міська влада відповідала, що не може профінансувати весь план без допомоги держави.

У серпні фізичний захист критичних об’єктів виконали приблизно на 50–60%. Забезпеченість резервними генераторами оцінювали у 60%. План нової електрогенерації виконали на 25%.

Водночас у Києві залишалася зона обслуговування з понад двома тисячами багатоповерхівок, для якої місто ще не мало резервного джерела тепла. Щоб забезпечити ці будинки в разі нового пошкодження основної системи, потрібно було додатково 500–600 МВт теплової потужності.

Через відсутність напруги затримувалися шість трамвайних маршрутів на Подолі, тимчасово зупинився фунікулер.

Наступного дня перестали ходити поїзди метро. КМДА пояснила зупинку зниженням напруги від зовнішніх центрів живлення. На станціях не працювали ескалатори. Після відновлення руху поїзди курсували зі збільшеними інтервалами.

Проблеми виникли й у наземного транспорту. Частина трамваїв і тролейбусів не вийшла на маршрути, на зупинках утворилися черги, а ціни на таксі зросли.

Того ж вечора знеструмлення дісталося житлових районів. На Борщагівці через зупинку насосних станцій зникла вода й перестала працювати каналізація. Наступного ранку частина електротранспорту на правому березі ще не працювала.

Метро знову зупинилося 10 жовтня через зникнення напруги, а 14 жовтня рух припинився на всіх трьох лініях. Не працювали ескалатори, фунікулер, Борщагівський швидкісний трамвай, частина трамваїв і тролейбусів у Печерському, Солом’янському та Шевченківському районах. У цих районах також упав тиск у водопроводі.

Тобто система почала давати збої ще до листопадової атаки, після якої Київ залишився без централізованого водопостачання.

Наявні генератори підтримують лише окремі об’єкти, а монтаж потужніших установок ще не завершили.

Воду для Києва забирають із Дніпра й Десни, очищують і подають до міста через насосні станції. Далі тиск у мережі підтримують так, щоб вода доходила до верхніх поверхів. Для кожного з цих етапів потрібна електрика.

Одному великому об’єкту водоканалу потрібно від 9–10 до 20 МВт. Звичайний пересувний генератор може забезпечити роботу бювету або невеликої насосної станції, але не всього міського водогону.

«Просто для того, щоб запустити такий насос, треба струм п’ять і більше МВт. А цього дизель-генератор вже не забезпечить. Це вже треба газопоршневу або газотурбінну генераційну установку. А її треба замовити, привезти, встановити»

Дмитро Новицькийпрезидент асоціації «Укрводоканалекологія», колишній керівник «Київводоканалу», у коментарі «Хмарочосу»

У серпні Київ мав три стаціонарні дизельні установки загальною потужністю близько 10 МВт. Загалом для системи водопостачання планували встановити приблизно 16 МВт резервної генерації. Решту обладнання обіцяли запустити до кінця року.

Після повернення електрики воду також неможливо подати одразу в усі будинки. Насосні станції запускають по черзі, мережі поступово наповнюються, а тиск зростає протягом кількох годин. Саме тому після листопадової атаки вода спочатку з’явилася на лівому березі й Оболоні, згодом у правобережних районах, а до верхніх поверхів дійшла останньою. Повністю систему відновлювали майже добу.

Для циркуляції води потрібна електрика. Вона живить насоси на тепломережах, обладнання котелень і теплові пункти в самих будинках. Після знеструмлення насоси зупиняються, тиск падає, а найшвидше це відчувають мешканці верхніх поверхів.

У січні в 18-поверховому «будинку-кукурудзі» на Оболоні спочатку зникло опалення, а потім холодна вода. Через мороз у будинку почали лопатися труби. Вода заливала квартири й електрощитову. Наприкінці місяця перестала працювати каналізація, тож мешканцям доводилося виносити нечистоти сходами на вулицю. Навесні місто оголосило ремонт системи опалення.

У 25-поверхівці Голосіївського району до відключень підготувалися самі мешканці. ОСББ встановило сонячні панелі й акумулятори. Завдяки цьому в кожній секції працює один ліфт, насоси подають воду, а в будинку не зникають опалення, освітлення та інтернет. Залежно від навантаження системи можуть працювати автономно від семи до дванадцяти годин.

Резервне живлення всередині багатоповерхівок місто не встановлює. Співвласники мають замовити технічний проєкт, домовитися на загальних зборах і зібрати свою частину вартості. Міські програми можуть компенсувати частину витрат, однак рішення має ухвалити весь будинок. Окремий власник квартири не може сам під’єднати до акумуляторів спільний насос, ліфт або тепловий пункт.

Тож підготовка міських ТЕЦ і котелень розв’язує лише частину проблеми.

Троєщина отримує тепло переважно від ТЕЦ-6. Дарницький і частину Дніпровського району обігріває Дарницька ТЕЦ, вона ж ТЕЦ-4.

У частині багатоповерхівок воду із систем довелося зливати, щоб під час морозів не розірвало труби.

Наслідки відчули не лише мешканці квартир. У гімназії №148 класи намагалися обігрівати електричними приладами, однак стара проводка не витримала б такого навантаження. Школа працювала як пункт незламності, але проводити повноцінні заняття не могла. Частина батьків вивезла дітей із району, іншим не було з ким залишити їх удома. «Хмарочос» розповідав про ситуацію на лівому березі у березні.

Для мінімального резервного покриття зони Дарницької ТЕЦ потрібно приблизно 350–390 МВт теплової потужності. У проєкти п’яти резервних об’єктів заклали до 560 МВт. Однак у вересні всі вони ще перебували в роботі, а запуск більшості очікували лише у грудні. За словами колишнього голови Агентства відновлення Сергія Сухомлина, місто кілька разів змінювало погоджені місця будівництва, тому інженерам доводилося переробляти розрахунки.

У ніч проти 14 жовтня Росія знову атакувала київські ТЕЦ. Дарницька станція повідомила про значні пошкодження та припинила подавати гарячу воду. Відновити послугу планували до 30 жовтня, одночасно готуючи станцію до опалювального сезону.

Опалення в Києві почали вмикати 2 листопада. Дарницьку ТЕЦ відновили настільки, щоб вона знову подавала тепло, але резервні об’єкти на той момент ще не запрацювали. Отже, Дарницький і частина Дніпровського району увійшли в сезон так само залежними від однієї станції. Протягом року її вже двічі серйозно пошкоджували.

Звичайний генератор може підтримувати станцію в режимі укриття, але його потужності недостатньо для тягової підстанції.

«Коли напруга коливається в самій мережі, метрополітену немає на що перемкнутися. Поїзду безпечніше стати на станції, ніж застрягнути в тунелі чи на мосту при спрацюванні захисної автоматики»

Дмитро Беспаловдиректор ProMobility

У січні після знеструмлення рятувальникам довелося виводити з тунелів 481 пасажира. У жовтні метро кілька разів зупинялося через падіння напруги.

На початку жовтня КМДА запевняла, що можливий блекаут не позначиться на роботі метро, оскільки система живлення надійна, а резервні схеми відпрацьовані. Наступного місяця частини двох ліній зупинилися.

За словами Беспалова, на тягових підстанціях можна встановити накопичувачі, які дадуть поїзду достатньо енергії, щоб доїхати до найближчої станції. Такі системи використовують у Вашингтоні, Осаці та Саппоро. Повноцінний рух без міської електромережі потребував би власної генерації значно більшої потужності.

Обидві лінії метро, які сполучають береги Дніпра, проходять мостами. Після удару 22 жовтня по Південному мосту рух зеленою лінією знову обмежили. Поїзди курсували окремо між «Сирцем» і «Видубичами» та на лівобережній ділянці.

Під час зупинки метро, трамваїв і тролейбусів КМДА випускає додаткові автобуси. Проте їхня пропускна здатність значно менша. На маршруті №1М працюють 12 машин, які можуть перевезти близько 500 пасажирів за годину. Метро на цьому напрямку перевозить приблизно 20 тисяч. Щоб замінити його, автобуси мали б вирушати кожні 20–30 секунд.

Вільних машин і водіїв у «Київпастрансу» немає. У 2024 році підприємству бракувало понад 1500 працівників, або 27% персоналу. Коли місто запускало автобус №1М, 12 машин додали, а 14 забрали з десяти інших маршрутів. Тобто автобуси для аварійного напрямку означають довше очікування в іншій частині міста.

Беспалов пропонує не дублювати автобусами всю лінію метро, а підвозити пасажирів до найближчої станції, де поїзди ще ходять. На мостах та основних проспектах такі маршрути потребують окремих смуг. Інакше автобуси стоятимуть у тому самому заторі, що й автомобілі.

КМДА повідомляла про резервні маршрути ще на початку жовтня, але не оприлюднила їхню схему. Пасажири дізнаються про заміну вже після зупинки поїздів, трамваїв або тролейбусів. Беспалов радить заздалегідь розмістити схеми на станціях і зупинках та пояснити, куди їхати, якщо конкретна ділянка метро не працює. Для цього не потрібно чекати на нові генератори чи завершення будівництва енергетичних об’єктів.

Міський голова Віталій Кличко у відповідь звинуватив державу в затримці фінансування. За його словами, казначейство майже місяць не дозволяло місту використати мільярд гривень кредитних коштів. Корецький говорив про два з половиною тижні й заперечував, що ця затримка могла зірвати всю підготовку.

Після атак Кличко говорив уже про понад 60% виконання плану енергетичної стійкості. Він пояснював, що план розрахований до кінця грудня, тож підбивати остаточні підсумки ще рано.

Загальна вартість плану становить близько 35 мільярдів гривень. Частину робіт фінансує Київ, частину – держава. Обладнання також передають міжнародні партнери. Агентство відновлення будує частину захисних споруд, комунальні підприємства ремонтують і підключають установки. Резервне живлення всередині багатоповерхівок мають організовувати співвласники.

КМДА не пояснювала, що саме зараховувала до виконаних заходів. Невідомо, чи йшлося лише про підключене обладнання, чи також про закуплені установки, незавершені фундаменти та споруди, які ще будують. Тому показники у 70%, 80% і 60% неможливо порівняти між собою.

Після листопадової атаки КМДА не повідомила, чи дотримується цих термінів.

Місто також не назвало сумарну потужність установок, які вже підключені й працювали під час знеструмлення. Невідомо, яку частину водогону вони можуть підтримати і скільки будинків отримають резервне тепло. Також невідомо, коли оприлюднять схему автобусних маршрутів на випадок нової зупинки метро.

Ці дані можна оприлюднити без адрес критичних об’єктів і технічних подробиць їхнього захисту. Після першої серйозної перевірки КМДА вже недостатньо повідомляти загальний відсоток готовності. Киянам потрібно знати, які міські системи справді мають резервні потужності, а які після наступного удару знову зупиняться.

Зрозуміло, що Київ є великим містом, ще й розділеним річкою на дві частини, кожну з яких треба окремо забезпечувати світлом, водою, опаленням. І організувати резервні системи, ще й під час постійних повітряних атак росіян, – надзвичайно складна і комплексна інженерна задача.

Але по-справжньому взялись за цю задачу лише після справжньої катастрофи зі світлом і опаленням взимку 2025–2026 років, після чотирьох років великої війни при тому, що місто завжди мало найбільший в Україні, часто профіцитний, муніципальний бюджет. А тепер запізно ухвалені рішення коштують киянам цілих діб без води й світла.