Хто стоїть за руйнуванням Інститутської?

Бруківку — саме ту, на яку пролилася кров Небесної Сотні, почали знімати екскаватором і вантажити для вивезення.

Бруківкою, звісно, плани забудовника не обмежуються.

У планах — повністю демонтувати дорожнє покриття, бордюри, асфальт, зелені насадження, змінити рельєф самої вулиці і найближчих схилів, вимостити на її місці нову алею — з іншою геометрією, новими деревами тощо.

Хоч як дивно, але план знищення вулиці, котру увесь світ із завмиранням серця спостерігав 20 лютого 2014 року, подається під соусом… увічнення пам'яті Небесної Сотні.

Абсурд! Адже для того щоб нібито віддати шану подвигу героїв, збираються повністю демонтувати все, що було сценою і декораціями трагічного дійства, яким був цей подвиг.

І натомість створити новий ландшафт зі спорудами, де вже ніщо не нагадуватиме про той вікопомний день, бо зникне обпечене вогнем і полите кров'ю каміння — цей німий, але промовистий свідок.

Було б лише бажання почути….

Дивно, але ідеологами такого «увічнення» виступають Міністерство культури, Інститут національної пам'яті та безпосередній замовник — Національний музей Революції Гідності.

Зупинення слідства.

Під час архітектурного конкурсу, що передував перебудові Інститутської, професійна спільнота і родини Небесної Сотні висловлювали зауваження до концепції проекту.

Автор цих рядків як нардеп звертався до реалізаторів проекту з проханням урахувати різні точки зору на майбутнє вулиці.

Найболючіша проблема, яку породжує руйнування Інститутської, — це припинення слідчих дій на ній.

Адже втілення проекту створить — можливо, в деяких випадках непереборні — перешкоди розслідуванню вбивств учасників Майдану, а відтак — покаранню винних.

Представники Інституту національної пам'яті та Музею Революції Гідності вважають, що слідство мало достатньо часу, і в суді обстоюють позицію проти накладення арешту на територію, де відбувалися злочини.

Судді пристають на цю позицію, суди тривають, але нині жодних заборон змінювати місце злочину немає.

Дозволю собі висловити подив, що ідеологи цього проекту спорудження меморіалу ставлять вище, ніж вимогу людей покарати винних.

Що ж до тривалості розслідування, то крім тотального безладу в Генпрокуратурі, що сягнув свого апогею за останні три роки, на це є об'єктивні причини.

По-перше, такого рівня складності розслідування проводилися мало де в світі.

Але складність нашого випадку полягає в активній і ефективній протидії слідству.

Ми пам'ятаємо, як МВС перешкоджало допитам своїх співробітників Генпрокуратурою, як міліціонери вдавалися до силових акцій і централізовано організованих мітингів, щоб визволити з рук слідства своїх побратимів, котрих підозрюють у вбивствах на Майдані.

Крім того, адвокати обвинувачених і підозрюваних нерідко свідомо затягують слідчі дії, використовуючи можливості, які їм для цього надає КПК.

Нарешті, специфіка нинішнього розслідування полягає в тому, що навіть через п'ять років знаходяться нові відеозаписи й інші докази, у зв'язку з появою яких виникає потреба в нових слідчих експериментах на Інститутській.

Нині позиція Генеральної прокуратури, більш ніж 30 сімей героїв Небесної Сотні, адвокатської дорадчої групи, що об'єднує юристів, які надають правову допомогу потерпілим, єдина: слідство потрібно завершити.

Попри всі зволікання, воно має серйозну судову перспективу.

У нас є можливість мати і вироки, і меморіал.

І в жодному разі не можна міняти одне на інше!.

Звідки поспіх?!.

Сюрреалістичний факт, але за проектом перебудови вулиці, вартість якого становить 150 млн грн (це крім бюджету на спорудження величезної будівлі музею поруч), ховається комерційний інтерес… Андрія Кравця, людини, котру називали «завгоспом» втікача Януковича.

Підрядником будівництва, шо має досить спірні й непрозорі статті в кошторисі, за даними видання «Наші гроші», виступає група компаній «Укррестраврація».

Саме ця компанія 2013 року зруйнувала Гостиний двір — архітектурну окрасу київського Подолу, збираючись перебудувати його на торговельно-розважальний центр.

Це стало підставою для того, щоб після втечі Януковича держава через суд де-юре повернула собі право власності на споруду.

Утім, охорона «Укрреставрації» досі тримає будівлю під своїм контролем, бо, завдяки блокуванню з боку юристів забудовника, уряд, нинішній господар Гостиного двору, судового рішення повною мірою так і не виконав і братися за відновлення споруди не поспішає.

До речі, саме той «Беркут», що згодом відзначився безчинствами на Майдані, 18 лютого 2013 року силоміць викинув з Гостиного двору захисників будівлі, затримавши навіть чинних на той час нардепів (!), що є прямими порушенням закону про статус народного депутата.

Очевидно, що такі свавільні дії було вчинено на неформальне прохання забудовника.

Є всі підстави підозрювати наявність сталих зв'язків між співробітниками спецпідрозділу «Беркут» і фактичними власниками «Укрреставрації», а отже, можна підозрювати й мотивацію останньої якомога ретельніше знищити докази у справі проти міліціонерів-убивць.

У будь-якому разі, чи можливо взагалі, щоб на спорудженні меморіалу заробляли найближчі спільники убивць — ті, проти кого, власне, й повстали герої?.

Чи не буде такий меморіал блюзнірством, пам'ятником не подвигу героїв, а символом зради цих самих героїв, на чиїй крові прийшли до влади нинішні «меморіалізатори»? Така наша «політика пам'яті»?.

Конкурс на знесення.

Провідні українські архітектори виступили з нищівною критикою як процедури, так і змістового наповнення так званого конкурсу, який був проведений державними інституціями.

Приміром, колишнього головного архітектора Києва в 1987–1992 роках Миколу Жарікова взагалі не допустили до конкурсу, посилаючись на формальну причину — відсутність у нього сертифіката архітектора.

На думку віце-президента київської організації Національної спілки архітекторів України Георгія Духовичного, ключовим є питання: як могло статися, що конкурсне рішення повністю знищує автентику місця подій?.

Хто так «професійно й фахово» підготував умови конкурсу, що в них не було прописано жодних обмежень та обтяжень, як-от: вулиця Інститутська, по-перше, це місце злочину, де вчинено навмисне масове вбивство людей; по-друге — це історичний центр Києва, який уже сам по собі є недоторканним; по-третє — це всесвітньо відома картинка того, що відбулося на Майдані.

Адже на сьогодні Інститутська (зокрема та ділянка, яку пізніше перейменували на алею Героїв Небесної сотні) є пам'яткою місцевого значення, і її заборонено змінювати.

Це означає, що меморіал можна будувати поруч, але не ЗАМІСТЬ вулиці.

Проте в умовах конкурсу цього, вочевидь, не було вказано.

Фактично умовою конкурсу був дозвіл змінювати до повної невпізнаваності те, що знає весь світ.

Хто зацікавлений у цьому? Той, хто зацікавлений, ті умови й писав.

За словами Духовичного, голова журі конкурсу теж вважав, що автентичність вулиці не мала бути знищена: «Але нам сказали, що в Україні це правильно».

«Дуже цікаво, що організатори виклали у вільний доступ стенограму обговорення, але увесь цей діалог (про обставини появи умов, що не передбачають збереження автентики.

— І.Л.) з нього вилучено» — стверджує Духовичний.

Щоб отримати відповіді на всі ці запитання, я як нардеп спрямував відповідні звернення.