Стало відомо, де саме видатний художник Іван Труш написав свій пейзаж «Далекі гори»

Інколи потрібно багато років, а то й десятиліття, щоб визначити, де саме знатний митець створив свій шедевр, у випадку, якщо таку інформацію ним не було зафіксовано у його записах, а зображення на полотні мало про що може розповісти.

Аналогічна ситуація відбулася із картиною відомого галицького художника кінця ХІХ початку XX століття Івана Труша, на якій зображено пасмо гір та галявина з квітами.

Місце написання етюду до картини залишалося невизначеним майже 80 років після смерті автора, повідомляє Arts.

Художник Іван Труш.

За випадковим збігом обставин, ідентифікував пейзаж засновник інформаційної платформи про сучасне мистецтва «Arts.

Looker», Михайло Кирейто.

Як виявилося, цю картину Іван Труш написав в карпатському селі Либохора, Сколівського району, що на Львівщині, в якому народився та виріс автор цієї статті.

А зобразив художник найвищу гору Сколівських Бескидів – Маґуру, висота якої складає 1362 метри над рівнем моря.

Ось що він розповідає про своє дослідження:.

«Творчістю Івана Труша я зацікавився, будучи ще студентом.

Приїжджаючи з Києва до Львова завжди намагався відвідати музей Андрея Шептицького, в якому знаходиться одна з моїх улюблених картин Труша «Захід сонця у лісі».

Через певний час, мною було створено новинний сайт про мистецтво, для популяризації та розвитку українського сучасного арту.

Іван Труш, «Захід сонця в лісі», 1904.

Однією з перших статей був матеріал про життя та творчість цього художника, який сто років тому, зробив колосальний вклад для процвітання культури та мистецтва на Галичині.

Шукаючи в мережі Інтернет світлини його робіт для візуального доповнення, я випадково натрапив на фотографію його пейзажу, горизонт гори, який здався мені доволі знайомим.

Але, на жаль, фото було не найкращої якості, і будь-які деталі розглянути було неможливо.

Також виявилося, що це полотно під назвою «Далекі гори» (ймовірно так картину назвали вже нові власники, оскільки Труш майже не давав своїм творам назви, та не зазначав рік написання), знаходиться в приватній колекції, тож глянути на мистецький твір наживо було неможливо.

Мене цей факт ще більше зацікавив, і думка не покидала, що невже в карпатському селі, де я народився та виріс, могла сто років тому бувати в гостях, така відома на увесь світ постать, і про це ніхто з місцевих мешканців не знає, і жодної інформації не має зафіксовано.

Отже, я почав більш детальніше вивчати, чи справді Іван Труш міг бувати в цих краях.

І тут з’явилися перші результати.

Як виявилося Труш дуже добре товаришував з усім відомим українським письменником та поетом Іваном Яковичем Франком.

Ще важливим фактом є те, що у 1880 році Австро-Угорська імперія проклала через Тухлю залізничне полотно Стрий-Мукачево, а отже приїжджати зі Львова було набагато зручніше та швидше.

Важливим моментом є той факт, що влітку 1904-го року Іван Франко з командою дослідників, за дорученням Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові (НТШ), а також Товариства австрійської етнографії у Відні здійснив експедицію для антропологічно-етнографічного дослідження по селах Бойківщини, зокрема і цього регіону, де була написана картина.

Як відомо Іван Труш з 1898 співпрацював з науковим товариством, в цей час він і потоваришував з Іваном Франком.

За дорученням НТШ, Іван Труш подорожував Україною та світом, виконуючи різні мистецькі замовлення (зокрема писав портрети українських культурних та політичних діячів, які жили на той час.

Серед них були: Леся Українка, Михайло Грушевський, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Іван Нечуй-Левицький, Василь Стефаник, Іван Франко та ін..).

Можна зробити припущення, що можливо у серпні-вересні 1904-го року Труш також прибув залізницею до села Тухлі, де зустрівся з дослідницькою групою-етнологів, які перебували в цьому регіоні, і написав пару етюдів.

Також є достовірна інформація, що художник часто бував з родиною на відпочинку у смт Славське, яке знаходиться від центру села Либохора — 15 км.

З цього часу як я побачив картину в Інтернеті, та провів перші дослідження, пройшло приблизно п’ять років.

У листопаді 2018 року я дізнався, що у київській галереї «Ню Арт» відкриється персональна виставка Івана Труша з приватних колекцій.

Прийшовши на відкриття експозиції, я навіть і гадки не мав, що побачу цей пейзаж вже наживо.

Він був ще красивішим ніж на фотографії.

На картині зблизька вже можна було розглянути будівлі, які художник зобразив на середньому плані та чіткіший горизонт гір вдалі.

Фрагмент картини, Івана Труша, «Далекі гори», на якій видніються будівлі.

Ця картина мене зачарувала.

Я тривалий час не міг з неї відвести погляд, вдивляючись в її композицію, роздумуючи, де саме в Либохорі автор стояв, пишучи етюд.

Розглядаючи на виставці й інші твори Труша, на мене чекала ще одна несподіванка.

На іншій картині, меншою за розміром, я побачив ту саму гору, тільки зовсім з іншого ракурсу.

Художник зобразив її, піднявшись в гори з північної сторони села.

Силует гори Маґури з цієї містини мені дуже знайомий, адже я частенько бував в цих місцях, і завжди спостерігав як гора змінює свій вид, піднімаючись на іншу гору Кіндрат, де і був приблизно написаний етюд другої картини.

Друга картина Івана Труша, на якій зображено вершину та хрибет гори Маґура (праворуч між деревом та пагорбом).

Сфотографувавши два пейзажі на телефон, через пару днів, після відкриття виставки, я поїхав в Карпати, щоб вже на місці в Либохорі визначити, де саме приблизно художник міг писати етюд.

Прибувши потягом до Славська, сів на автобус і поїхав до села Тухля.

Звідти пішки попрямував до Либохори, адже з Тухлі вже у всій красі відкривався горизонт мого дослідницького об’єкту.

Дивлячись по дорозі то на гору, то на екран телефону, порівнюючи зображення, мушу визнати, що перші результати мене не тішили.

Тільки на початку села зображення на картині і гори потроху почали співпадати, але ще не зовсім вимальовувалася бажана картина.

Так поступово я дійшов майже до центру Либохори і фото картини на гаджеті з живим горизонтом переді мною почали набувати ідентичності.

Щоправда мусів зійти з центральної дороги і піднятися на штрику (таку назву в селі має інша ґрунтова дорога-стежинка, що простягається північніше паралельно з центральною, по якій за часів Австро-Угорської імперії пролягала вузькоколійка для перевезення деревини), адже горизонт Маґури перекривала інша невисока гора Драґунець, яка зразу знаходиться за центром населеного пункту по праву сторону.

З кожним кроком форма гори, що зображена на картині Труша і з цією, що я бачив прямо в далі набувала повної схожості.

Тільки місцями туман на вершині після ранкового дощу подекуди закривав гірський хребет.

Так я дійшов до урочища села яке, називається Підвори, що знаходиться в пару сотень метрів від центру.

На мою думку саме на цьому місці, що зображено на світлині в радіусі до 300 метрів, сто років тому стояв Іван Труш, створюючи свій новий пейзаж.

Тут місце приблизне з похибкою до 300 метрів на північ.

Звісно, зараз за ціле століття дерева та галявину, які зображені на полотні, не можливо ідентифікувати, бо село з роками розбудовувалося, з’являлися все нові архітектурні споруди, і все менше ставало вільних ділянок в центрі Либохори.

Повернувшись до Києва я згадав, що пару місяців до виставки в Інтернеті випадково натрапив на дві унікальні фотографії Либохори з Віденської національної бібліотеки, які у 1915 році під час Першої світової війни було зроблено офіцером Австрго-Угорської армії підписаним як Korpskommando F.

Peter von Hofmann.

Фотографія з Віденської національної бібліотеки 1914 року з видом села Либохора та гори Маґура.

На другій фотографії зображено центр села з півдня на півняч.

На мій погляд це дуже важливі світлини, бо на них можна спробувати ідентифікувати місця, де було написано приблизно в той самий час картину Івана Труша.

Для наочності, на відрізках я зобразив простір, який видно на картині Труша.

Під цифрою 1 — позначено місце, де приблизно знаходився Іван Труш, під час написання свого етюду; цифра 2 — будинки та дерева, які художник зобразив на центральному плані; цифра 3 — вершина гори Маґури, яка зображена на картині; під номером 4 – церква в центрі села.

На другій світлині фотограф зафіксував вид частини центру Либохори на північ.

Саме на другій фотографії видніються будівлі, які зображені на полотні.

Художник міг стояти над червоною лінією під № 1; будівлі, які зображені на картині знаходяться під лінією № 2.

На жаль, ліворуч фотографія обрізана, тільки частина дерев відніється що зображено на картині.

Під № 2 (вздовж червоної лінії) є ці будинки, які художник відобразив на своєму полотні.

Ще одним доведенням цього можуть послужити знайдені записи про Івана Франка, що він часто здійснював походи по цих місцевостях і, як ми вже знаємо був хорошим другом Івана Труша.

Такі дані були зафіксовані сучасником тих часів – етнологом, істориком та фольклористом Михайлом Скориком, який був співзасновником етнографічно-краєзнавчого товариства «Бойківщина».

Скорик займався дослідженнями цього етнічного регіону та записував цікаві факти.

Також варто зазначити, що родина Скориків є близькими родичами відомої української оперної співачки Соломії Крушельницької, а наймолодший син Михайла Скорика є знатний український композитор Мирослав Скорик.

Отже, Михайлом Скориком був згаданий цікавий факт, що перед Першою світовою війною, імовірно у 1911 році, Іван Франко разом зі славетною українською співачкою Соломією Крушельницькою посадив у Дубині липу (Дубина знаходиться біля районного центру Сколе, що 22 км від Либохори якщо їхати на автівці).

Також Скорик зазначав, що з міста Сколе Іван Франко робив часті екскурсії по навколишніх горах.

Зокрема згадує він, зі Сколього через Гребенів, а далі через хребет Зелемін добрався аж до Либохори.

До цього села Франко міг пройти і через гору Кіндрат (1155 м), або ж зійти на найвищу вершину Сколівських Бескидів гору Маґуру (1362 м), звідки відкриваються чудові краєвиди навколишніх зелених гір.

Гору Кіндрат обведено колом.

Тут, як ви помітили згадуються важливі факти — гора Кіндрат, звідки було зображено гору Маґуру на іншій картині Івана Труша.

З цієї важливої інформації, можна зробити припущення, що разом із Франком міг здійснювати похід через гори також і його товариш Іван Труш.

Бо навряд чи Іван Франко сам ходив по горах, як правило, такі походи здійснюються з групою людей заради безпеки.

Отже, підсумовуючи моє дослідження можна зробити висновок, що Іван Труш міг справді побувати у Либохорі до Першої світової війни приблизно з 1900 по 1913 рр., і написати етюди місцевих краєвидів».

Важливо! З нагоди святкування 150-ї річниці від дня народження Івана Труша в Національному музеї у Львові ім.

Андрея Шептицького відкривається масштабна ретроспективна виставка, яка охопить понад 300 його творів.

Також на цій експозиції буде представлена мною досліджена картина «Далекі гори», яка відправиться з київської виставки галереї «Ню Арт».

Тож всі бажаючі зможуть з 13 грудня 2018 по лютий 2019 року відвідати унікальну експозицію.