Марш на марш. Як Тягнибок і Білецький силою мірялися

Чудова погода, свято і вихідний.

Покрова та День захисника України дозволили націоналістам зібрати під свої знамена кілька десятків тисяч прихильників.

Переважна більшість людей, які сьогодні вийшли у центр столиці, - звичайні українці.

Більшість з них не розуміли, чому найбільш популярні праві рухи у цей день йшли різними колонами.

Напередодні до КМДА надійшло п’ять заявок на проведення акції до Дня захисника України, найчисельнішими виявились марш УПА, організований партією «Свобода» Олега Тягнибока, і марш «Ні Капітуляції», зібраний «Національним корпусом» Андрія Білецького.

«Главком» провів цей день в епіцентрі подій.

В очікуванні провокацій.

Те, що протести 14 жовтня хвилювали владу, вона й не приховувала.

Напередодні Покрови глава МВС Арсен Аваков, очільник СБУ Іван Баканов та секретар РНБО Олексій Данилов зробили спільну заяву.

За їхніми даними, під час маршів були можливі будь-які провокації.

А керівник фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, критикуючи вуличні акції, навіть спровокував скандал.

Він заявив, що має докази того, що учасники протестів, серед яких ветерани, беруть участь в акціях за гроші.

Щоправда наступного дня під тиском громадськості Арахамія дав задню, перепросивши в учасників маршів.

«Я хочу публічно вибачитись перед всіма учасниками акції «Ні капітуляції», які прийшли туди за покликом свого серця та душі.

В мене не було наміру їх образити, але вийшло так, що я це зробив – за це я і вибачаюсь», - написав він, щоправда таки пообіцявши передати до СБУ інформацію про факти підкупу учасників акцій.

Націоналісти порізно.

Цього ж року акція набула особливого підтексту у зв’язку з «мирними» ініціативами нової влади.

Першими з 11:00 почали протестувати громадські активісти і інші небайдужі перед МВС України.

Потім акція пройшла перед посольством Італії.

Там вимагали звільнення українського військового Віталія Марківа, засудженого в цій країні на 24 роки.

Бійця звинуватили у вбивстві італійського фотокореспондента Андреа Рокеллі під час бойових дій у Слов'янську навесні 2014 року.

Серед учасників акції був Олег Сенцов, нещодавно звільнений з російського полону.

«Те, що Віталій там був, не означає, що він убив цього журналіста, і в суді це не було доведено.

Це однозначно політична справа», - переконаний «в’язень Кремля».

Нечисельна акція тривала більше години.

Потім учасники рушили до парку Шевченка, де з 13:00 збиралися прихильники партії «Свобода».

Віктор Суходольський (позивний Дідусик) – блогер з Рівного, представляє регіональний канал «ДідусикTV» на You.

Tube – каже, що є «свободівцем», «унсовцем» здавна.

Виступає проти капітуляції і за публічний тиск на нинішню владу.

«Оскільки Мінстець вмер, лишилися українські блогери.

Ми ведемо свою війну, як вміємо, як можемо», - розповів він.

Віктор Суходольський.

Віктор впевнений, що влада змушена буде дослухатися до вимог учасників акцій, як би цього не хотіла.

Не бачить проблеми в тому, що націоналісти не беруть участь в єдиній акції, адже в країні демократія.

Подібної думки дотримується і ветеран Олексій зі Львова з ціпком.

«У Гонконзі однією з головних причин, чому вони досі протистоять центральній китайській владі є те, що у протестувальників немає єдиного керівного центру».

Наталя з Харкова раділа тому, що багато людей вийшло на акцію.

Приїхала організовано групою.

Щоправда не зізнається, хто винайняв автобуси.

Не бачить великої проблеми в тому, що люди у цей день під різними прапорами і в різних колонах, хоча і не вважає це плюсом.

«Якщо по-інакшому не можуть, то нехай хоч так.

Нехай побачать (насамперед влада), що усі люди за нашу єдину, цілісну, незалежну Україну.

У нас перший ворог – це Росія.

З іншими самі розберемося», - каже Наталя.

Марія мешкає у столиці уже 60 років, але наголошує, що сама родом з села Верхнє Водяне, що на Закарпатті.

За фахом фізик.

На прикладі історії власної родини намагається показати, що державу слід цінувати і прагнути єдності.

«На Закарпаття тікали ті, хто був проти радянської влади.

І вони запалили тут український дух.

Мій батько був комісаром Січових стрільців.

У нього не було зброї, але він користувався авторитетом.

Колись, коли були під Чехією, до нас прийшли з переписом.

Довго не хотіли записувати нас українцями, хотіли русинами.

Але мати привела трьох сусідів, при яких чехи не змогли нам відмовити записати українцями», - каже літня пані.

Вона не поділяє нинішньої роз’єднаності патріотичних сил, але просить не акцентувати на цьому уваги.

Каже, що сама «партійно незобов’язана», тому неважливо, хто з якими прапорами і в яких колонах іде.

Головне – аби за Україну.

Хочеш миру, готуйся до війни.

«Мир може бути тільки в одному випадку, якщо ми переможемо.

Все інше – це програш», - категоричний Олексій зі Львова.

(Si vis pacem, para bellum (лат.

«Хочеш миру, готуйся до війни»).

Він переконаний, що якщо ми не можемо дати ворогу по зубах, ми будемо завойовані.

«Якщо ми хочемо миру за будь-яких умовах, ми покоїмося з миром», - ділиться думкою Олексій зі Львова.

На його думку, Мінські домовленості, так звана «формула Штайнмаєра» чи особливий статус Донбасу в Конституції, як на тому наполягають росіяни, – це здача національних інтересів України.

Віктор Суходольський розповідає, що тиждень тому він приїхав із Пісок на лінії фронту, де провів два тижні.

Активіст стверджує, що один із комбатів відмовився відводити війська і за це отримав догану.

На зауваження, що відведення військ мало б починатися у районі Золотого, заперечив: мовляв, у Пісках хотіли влаштувати пробне відведення, і якщо би воно пройшло, влада нібито збиралася поширити процес по всій лінії фронту.

«Зброєю ми можемо перемогти зовнішнього ворога.

Внутрішнього ми можемо перемогти мирно, як і записано в нашій Конституції», - каже він, запевняючи, що на Майдан за зброєю ніхто не виходитиме.

«Як це не сумно, як це не жорстоко звучить, але альтернативою капітуляції, яку вони хочуть нам нав’язати, є відкрита війна проти Росії», - вважає Вікторія, яка у 2014 році переїхала із Севастополя до Києва.

«Якщо буде капітуляція, ані Криму (українського – «Главком»), ані України не буде», - робить висновок переселенка.

Ветеран Юрій на початку Революції гідності був активістом «Автомайдану», а потім пішов на фронт.

Висловлює розчарування діями нинішньої влади.

Вона, на його думку, здає українські інтереси.

«Я був поранений у 2015 році під Амвросієвкою, а зараз це майже глибокий тил сєпарів», - обурюється Юрій.

«Або президент щось змінить у своїй зовнішній політиці, або завершить як Янукович», - прогнозує чоловік.

Різні колони, дзеркальний маршрут.

Обидва марші – і УПА-«Свободи», і «Нацкорпусу» мали пройти за маршрутом Володимирська - бульвар Тараса Шевченка – Хрещатик до Майдану незалежності – Грушевського, а також завернути на вулицю Банкову.

Вийшло так, що гасла альтернативних колон були ідентичними, але ані Олег Тягнибок, ані Андрій Білецький так і не перетнулися, хоча їх політсили вивели цього разу на вулиці чи не найбільше людей з початку акцій проти капітуляції.

І завершили акцію обидві сили і їх прихильники на Майдані.

Покрова для націоналістів традиційно завершилася фаєрами.

Цього разу на Банковій, але туди дійшла лише невелика кількість націоналістів.

У цей день їх там ніхто і не чекав.

Президент Зеленський цього дня перебував на Донбасі.

Михайло Глуховський, «Главком».