Нобель-2019: Усі лавреати і головний скандал

Минулого тижня у Швеції присуджували Нобелівські премії – найпрестижніші нагороди у галузях медицини, фізики, хімії, літератури, творення миру та економіки.

Сума премії змінюється залежно від доходів Фундації Нобеля.

Лауреати з кожної сфери отримають трохи менше мільйона доларів – втім, цю суму доведеться розділити на усіх переможців у певній галузі.

Приміром, Якщо за певне відкриття у медицині перемогли троє вчених, кожен з них отримає приблизно про $300 тис.

Вручення премій традиційно відбувається в річницю смерті Альфреда Нобеля – який був фундатором премії - 10 грудня.

Премія заснована за заповітом шведського підприємця та філантропа Альфреда Нобеля - винахідника динаміту.

Всі свої гроші він вклав у фінансування нагороди.

Так, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на п’ять рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності.

На відміну від інших премій «Нобеля», шоста нагорода - з економіки - була заснована не самим Нобелем, а Банком Швеції у 1969 році.

Але її розмір дорівнює розміру решти премій.

Медицина: дослідження реакції клітин на кисень.

Першими Нобелівський комітет оголосив переможців у галузі медицини.

Минулого понеділка лауреатами премії з медицини-фізіології стали американці Вільям Келін, Грегг Семенца та британець Пітер Раткліфф.

Їхнє дослідження пояснює, як рівень кисню впливає на клітинний метаболізм і фізіологічні функції.

«Фундаментальне значення кисню відоме давно, втім як клітини адаптуються до змін його рівня не було з’ясовано.

Робота переможців розкриває молекулярні механізми, які лежать в основі того, як клітини реагують на зміни в кількості О2», - йдеться у повідомленні Шведської Академії наук.

Відкриття має вказати нових шлях до боротьби із онкозахворюваннями.

Ще на початку минулого століття вчені з’ясували, що при нестачі кисню в клітинах відбувається викид гормону еритропоетина.

Він виробляється у нирках і стимулює виробництво еритроцитів - червоних клітин крові, що переносять молекули кисню.

Якщо гіпоксія триває якийсь час, організм реагує на неї утворенням нових кровоносних судин і активним виробництвом еритроцитів.

Аналогічний механізми працює і при швидкому рості нових тканин - наприклад, агресивної ракової пухлини.

Якщо його відключити, цей ріст можна уповільнити або навіть повністю зупинити.

Експерти вважають, що відкриття вчених можуть допомогти знайти ліки від ряду серцево-судинних захворювань, деяких різновидів раку і анемії (малокрів'я).

Цікаво, що прізвища Семенци, Келіна і Раткліффа були відсутні в списку найбільш вірогідних лауреатів премії.

Американська компанія Clarivate.

Analytics, яка з 2002 року публікує списки найбільш цитованих в престижних наукових журналах вчених, в цьому році передбачала, що премію можуть дати за дослідження оптогенетики, за ліки від гепатиту С, артриту або вовчаки.

Грегг Семенца - професор педіатрії, спеціалізується на променевій онкології, біологічній хімії та онкології в Медичній школі університету Джона Хопкінса.

Семенца також працює директором судинної програми в Інституті клітинної інженерії.

У 2016 році отримав премію Ласкера (в галузі медичних наук, яку вручають щорічно з 1946 року і часом називають «Нобелівською премією США».

Вона присуджується Фондом Ласкера живим вченим - «Главком») за основні медичні дослідження.

Семенца одружений з Лаурою Каш-Семенца, з якою він познайомився ще в медичній школі – фізіологом, спеціалістом у галузі генної інженерії.

На початку 1990-х Семенца вивчав ген, що відповідає за вироблення еритропоетину (EPO-ген), а також механізм цього процесу.

У 1995 році Семенца оприлюднив перші результати своїх досліджень.

Семенца працює директором судинної програми в Інституті клітинної інженерії.

Паралельно колега Семенци, сер Пітер Раткліфф, професор з Оксфорда (Великобританія) також вивчав кисень-залежну регуляцію клітинних білкових сполук, і обидві їхні дослідницькі групи встановили, що механізм сприйняття кисню присутній практично у всіх тканинах, а не тільки у клітинах нирок, де виробляється еритропоетин.

Пітер Раткліфф - британський вчений-нефролог.

У 1990 році отримав грант на вивчення клітинних реакцій на гіпоксію від низького рівня кисню в крові.

У 2002-му Раткліфф був прийнятий в Академію медичних наук, де наступного року став професором.

Раткліфф – відомий у Британії вчений-нефролог.

У минулому році Нобелівську премію у галузі фізіології і медицини отримали вчені зі США і Японії Джемс Еліссон і Тасуку Хондзьо за відкриття в сфері боротьби з раком.

Вони відкрили терапію в лікуванні раку, яка використовує здатність імунної системи людини атакувати клітини ракової пухлини.

Приблизно у той самий час онколог Вільям Келін-молодший з Гарварду (США) працював над вивченням спадкового синдрому – хвороби Гіппеля-Ліндау, який значно підвищує ризик деяких видів раку в сім'ях зі спадковими мутаціями VHL-гена.

Вчений дійшов висновку, що ракові клітини, позбавлені VHL-гена, демонструють аномально високий рівень генів, регульованих гіпоксією.

Це була важлива для дослідження Семенци і Раткліффа зачіпка.

Вчені об’єднали свої зусилля, і згодом встановили, як рівень кисню впливає на клітинний метаболізм і фізіологічні функції.

Цікавий, але печальний факт: дружина Вільяма Келіна - доктор Керолін Келін, хірург-онколог, яка спеціалізувалась на операціях молочних залоз - померла у 2015 році від раку.

У Келіна двоє дітей.

Келін усе життя присвятив дослідженню онкозахворювань.

Фізика: реліктове випромінення та чорні діри.

Нобелівську премію з фізики вручили за дослідження екзопланети і чорних дір.

Отримали нагороду три науковця: канадсько-американський вчений Джеймс Піблз та швейцарські астрофізики Мішель Майор і Дідьє Квелоз.

Цікава деталь: під час оголошення лауреатів один з членів комісії процитував перші рядки пісні групи Barenaked Ladies з популярного американського ситкому «Теорія великого вибуху» (Головні герої серіалу – двоє надзвичайно розумних вчених-фізиків, які мріють про Нобелівську премію.

У кількох серіях стрічки знявся навіть відомий фізик-теоретик, астрофізик і популяризатор науки Стівен Гокінг.

Серіал тривав аж 12 сезонів, - «Главком»).

Джеймс Піблз народився у Вінніпезі (Канада) у 1935 р., передбачив існування реліктового випромінювання, яке ще часто називають «післясвітінням» Великого вибуху.

Досліджуючи випромінення, вчені змогли встановити вік, розмір та структуру Всесвіту.

«Реліктове випромінювання було відкрите у 1965 році, і воно стало справжнім «клондайком» для розуміння того, як Всесвіт розвивався від свого раннього дитинства і до сьогоднішнього дня.

Якби не чудесні теоретичні передбачення Піблза, високоточні вимірювання цього феномену нам би нічого не дали», — розповідає голова Нобелівського комітету Метс Ларсон.

Піблз, нині професор у Стенфордському університеті в Нью-Джерсі, також зробив чималий внесок у розуміння темної матерії та темної енергії — містичних компонентів Всесвіту, які разом утворюють 95% його маси, — а ще допоміг закласти основи теорії, яка описує, як із флуктуацій густини у ранньому Всесвіті розвинулись його великомасштабні структури, такі як галактики та їхні скупчення.

Під час прес-конференції в Стокгольмі Піблз дав пораду молодим людям, які думають про наукову кар'єру: робити цей крок з любові до науки.

«Є сенс займатися наукою, якщо вона вас захоплює», - сказав Джеймс Піблз.

Піблз радить студентам надихатися наукою.

Швейцарці Мішель Майор та Дідьє Квелоз отримали Нобелівську премію за відкриття екзопланети 51 Pegasi b – газового гіганта, який обертається довкола зірки за п’ятдесят світлових років від Землі.

Майор та Квелоз використали метод вимірювання радіальної швидкості зорі, який дозволяє детектувати екзопланету у непрямий спосіб — спостерігаючи за тим, як її гравітація «розгойдує» зірку.

На момент відкриття обидва астрономи працювали в Женевському університеті у Швейцарії.

Майор (77 років) досі працює там, як професор-емерит, тоді як Квелоз (53 роки) обіймає посаду в Кембриджському університеті (Велика Британія).

В кулуарах пресконференції у Стокгольмі Майор запевнив журналістів, що люди ніколи не переселяться на екзопланети (ті, що знаходяться поза Сонячною системою), оскільки переліт на них займатиме дуже багато часу.

77-річний Мішель Майор досі працює у Женевському університеті.

Професор Дідьє Квелоз, реагуючи на присудження йому Нобелівської премії, сказав: «З часів нашого відкриття 25 років тому мені не раз казали, що це відкриття, гідне «Нобеля», на що я відповідав: «Хтозна.

Потім Квелоз навіть «забув» про своє відкриття.

«Я про нього майже не згадував.

Тому, чесно кажучи, це справді стало для мене сюрпризом.

Я розумів, що воно матиме вплив, але у світі працює стільки чудових фізиків, що я завжди думав, що «Нобель» таки не для нас».

На якийсь час Квелоз навіть «забув» про своє відкриття.

Нобелівську премію 2018 року з фізики отримали троє учених: Артур Ешкін, Жерар Муру та Донна Стрікленд - за «новаторські винаходи у галузі лазерної фізики».

Хімія: літій-іонні акумулятори.

Цьогоріч Нобелівську премію з хімії отримали 97-річний американський вчений Джон Гуденаф, британський хімік Стенлі Віттінгем та японський хімік Акіра Йосіно.

Вони винайшли літій-іонні акумулятори.

Відкриття вчених у Нобелівському комітеті назвали «революцією за допомогою еволюції».

«Літій-іонні акумулятори зробили революцію у нашому житті і використовуються в усьому - від мобільних телефонів і ноутбуків до електромобілів», - йдеться на сайті Нобелівської премії.

Дослідники розпочали свою роботу більше чотирьох десятиліть тому, коли світ зіткнувся з енергетичною та екологічною кризами.

В кінці позаминулого століття акумулятори використовувалися в основному у ранніх моделях автомобілів.

Вони були важкими і неефективними, а вдосконалювати їх не вдавалось десятиліттями.

Власне, першим розробником літій-іонної батареї у 1970-х став Стенлі Віттінгем, британо-американський хімік, професор Бінгемтонського університету.

Він тривалий час працював з нафтовим гігантом Exxon.

У 1972 році Віттінгем та його колеги почали досліджувати надпровідні матеріали, в тому числі дисульфід танталу, який може інтеркалювати іони (Інтеркаляція зворотна вставка молекули або групи в проміжку двома іншими молекулами або групами, - «Главком»).

Дослідники додавали іони до цієї речовини та вивчали, як це впливає на її провідність.

Випадково Віттінгем виявив, що отримувана речовина має дуже високу енергоємність.

Напруга матеріалу склала пару вольт – більше, ніж у багатьох батарей того часу.

Вчений замінив тантал на титан – елемент з меншою масою і продовжив дослідження.

За пару років Віттінгем розробив першу літій-іонну батарею.

Стенлі Віттінгем винайшов літій-іонну батарею випадково.

Американець Джон Гуденаф на зорі кар’єри працював викладачем Єльського університету, пізніше отримав посаду професора неорганічної хімії в Оксфордському університеті у Великобританії, де і почав свої дослідження у сфері інноваційної енергетики.

Нині працює на кафедрі інжинірингу в Техаському університеті в Остіні.

Гуденаф знав про розробки Віттінгема.

Ще до моменту початку роботи над удосконаленням батареї він зрозумів, що катод у акумуляторі можна удосконалити, якщо замість сульфіду використати оксид металу.

Поступово вчені з дослідної групи дійшли того, що таким оксидом має бути літій-кобальтовий - так батарея стала вдвічі потужнішою.

Джон Гуденаф отримав «Нобеля» у 97 років.

Японець Акіра Йосіно пристосував акумулятор Віттінгема-Гуденафа для використання на практиці.

У кінці 70-х японські технологічні гіганти потребували маленьких і потужних батарей, які можна було б перезаряджати.

Дослідник Йосіно з компанії Asahi Kasei Corporation взявся вирішити цю проблему.

«Можна сказати, я нанюхав трендовий напрямок», – пожартував він пізніше.

Нині Йосіно - професор університету Мейдзьо в місті Нагоя, а також почесний член японської Asahi Kasei Corporation.

Йосіно взявся вирішити цю проблему з впровадження у технологічну галузь легких та потужних акумуляторних батарей.

Нобелівську премію в галузі хімії у 2018 році присудили Френсіс Арнольд (США) за спрямовану еволюцію ензимів, а також Джорджу Сміту (США) і Грегорі Вінтеру (Великобританія) за фаговий дисплей пептидів і антитіл.

Премія миру: припинення 20-річного конфлікту.

Нобелівську премію миру цьогоріч отримав прем'єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед Алі - за врегулювання прикордонного конфлікту із сусідньою Еритреєю.

Війна тривала з 1998 року через спірні території.

За оцінками міжнародних спостерігачів, загинули близько 60 тисяч ефіопців і 40 тисяч еритрейців.

Сторони конфлікту визнали приблизно по 20 тисяч жервт з кожного боку.

У 2000 році війна закінчилась, проте між сторонами відчувалась напруга – нове протистояння могло спалахнути у будь-яку мить.

8 липня минулого року Ахмед Алі і президент Еритреї Ісаяс Афеворкі підписали декларацію про мир і дружбу, у якій оголошено про припинення стану війни між двома країнами, вони також заявили про готовність співпрацювати в низці сфер.

Крім того, Абій Ахмед Алі ініціював важливі реформи в Ефіопії, розпочаті зміни дають багатьом громадянам надію на краще життя.

«Прем'єр-міністр Абій Ахмед прагнув сприяти примиренню, солідарності та соціальній справедливості.

Зараз зусилля Абія Ахмеда заслуговують на визнання і потребують заохочення.

Комітет сподівається, що премія миру підтримає прем'єр-міністра Абія у його важливій роботі щодо миру та примирення», - зазначили у Нобелівському комітеті.

Абій Ахмед Алі, окрім вирішення зовнішньополітичної проблеми, ініціював важливі реформи а Ефіопії.

Минулого року премію миру лауреатами Нобелівської премії миру стали хірург Денис Муквеге і правозахисниця Надя Мурад.

Нобелівський комітет присудив їм нагороду за зусилля у боротьбі з сексуальним насильством під час війн та збройних конфліктів.

Література: серед лауреатів - українка.

Оскільки минулого року через гучний скандал лауреата Нобелівської премії з літератури названо не було, цьогоріч премію отримали відразу два письменники.

Минулого року відразу кілька дійсних членів Шведської королівської академії, яка називає чергового лауреата з літератури, подали у відставку.

Причиною став скандал навколо відомого шведського фотографа і режисера Жан-Клода Арно.

Майже два десятки жінок звинуватили його в сексуальних домаганнях.

Деякі проекти Арно фінансувалися з нобелівського фонду, а для цього потрібна віза Шведської академії.

До її складу входить дружина Арно, поетеса і драматург Катаріна Фростенсон.

Ба більше, з’ясувалося, що вона разом з чоловіком є співвласницею культурного центру, який отримував дотації від Академії.

В результаті в Академії залишилося всього 10 чоловік з 18-ти, і вона опинилася на межі самоліквідації.

Члени Шведської академії вибираються довічно - тобто місця тих, хто вибув, залишаються незайнятими до самої їх смерті.

Для затвердження кожної кандидатури необхідна більшість в 12 голосів (а всього було 10) - тож кворуму для винесення рішення не було.

Премію за 2018 рік отримала польська письменниця з українським корінням Ольга Токарчук, за 2019-й – австрійський автор Петер Гандке.

Токарчук нагороджена за роман «Бігуни», зокрема, за «пристрасну енциклопедичність, з якою вона передає перетин кордонів як форму життя», уточнили у Нобелівському комітеті.

57-річна письменниця народилася в місті Сулехуві на заході Польщі в родині вихідців з України.

За фахом – психолог.

Працювала психотерапевтом, однак коли її перші твори набули популярності, звільнилася з роботи, присвятила себе виключно літературі.

Лауреатка багатьох премій, зокрема, минулого року отримала престижну міжнародну Букерівську премію за роман «Бігуни».

Серед її творів, відомих українському читачеві, –«Е.

Е.» (1995), «Лялька і перлина» (2000) тощо.

Серед знакових робіт письменниці голова профільного Нобелівського комітету, професор літератури та письменник Андерс Олссон назвав «Дім дня, дім ночі» 1998 року, «Польоти» 2007-го, «Веди свій плуг понад кістками мертвих» 2009-го.

«Остання, але не за значенням: комітет був дуже вражений її історичним романом «Книги Якова», який з’явився в 2014 році і ще не перекладений англійською.

Це хроніка обсягом у тисячу сторінок, яка не тільки живо зображує лідера секти 18-го сторіччя Якоба Франка, якого його прихильники оголосили новим Месією – вона містить детальну панораму маловідомої сторінки європейської історії», – сказав Олссон.

Австрійський письменник Пітер Гандке, який більшу частину життя проживає у Франції, дебютував у 1966 році з романом «Шершні».

У 1975 році він видав повість «Скорбота по той бік мрій», присвячену життю його матері, що наклала на себе руки в 1971-му.

Його відзначили «за впливову роботу, яка з лінгвістичною майстерністю вивчає периферію та специфічність людського досвіду».

А от Балканські країни обурилися присудженням Нобелівської премії письменнику, який симпатизував Слободану Мілошевичу та підтримував офіційний Белград під час війни.

Новий Нобелевський лауреат відомий підтримкою дій Сербії в Косово, запереченням геноциду в Сребрениці та заявами про те, що під час облоги Сараєво мусульмани займалися інсценуванням власних вбивств, у яких звинувачували сербів.

У березні 2006 року, коли Мілошевич помер, Гандке був присутній на похованні, де «махав сербським прапором, поклав троянду на труну злочинця і сказав, що «радий бути зі Слободаном Мілошевичем, людиною, яка захищала свій народ».

«Безсоромність стає нормальною частиною світу, в якому ми живемо», - заявив прем’єр-міністр Албанії Еді Рама, коментуючи лауреата Нобелівської премії з літератури, та заявив про неможливість бути настільки толерантними до расизму та геноциду.

Балканські країни обурилися присудженням Нобелівської премії Пітеру Гандке.

Член Президії Боснії і Герцеговини Шефік Джаферович зазначив, що присудження премії Гандке - це вчинок, який демонструє «втрату морального компаса» Нобелівським комітетом, оскільки проігнорований той факт, що йдеться про людину, яка відкрито підтримувала воєнних злочинців і заперечувала їхні злочини.

Економіка: боротьба з бідністю.

На відміну від інших премій «Нобеля», нагорода з економіки була заснована не самим Нобелем, а Банком Швеції у 1969 році.

Але її розмір дорівнює розміру решти премій.

Оголошення її лауреатів завершує нобелівський тиждень.

Цьогоріч премію з економіки присудили «за експериментальний підхід до викорінення глобальної бідності».

Її отримали Абиджит Банержи, Естер Дюфло та Майкл Кремер.

За словами голови Комітету з нагородження премією з економіки Петера Фредріксона, лауреати отримали свою нагороду за те, що змогли запропонувати експериментальний підхід до вирішення проблеми бідності, який полягає передусім у тому, щоб розділити її на менші і більш конкретні питання.

«Вони дослідили вплив втручань у різних важливих сферах, таких як освіта, охорона здоров’я, сільське господарство та доступ до кредитів.

Які втручання працюють? Чому вони працюють? Чи користь переважає вартість? Ефективна політика зниження бідності вимагає відповідей на ці питання.

І найбільш надійний спосіб дізнатися відповідь: випробувати певне втручання у польових умовах.

Цей експериментальний підхід повністю трансформував дослідження економік, що розвиваються.

Результати мали очевидний вплив на політики і надалі покращують наші шанси проти глобальної бідності», – зазначив Фредріксон.

Естер Дюфло – унікальна переможниця.

По-перше, вона – наймолодша лауреатка цієї премії.

Дюфло 1972 року народження.

По-друге, вона - друга в історії жінка-лауреат Нобелівської премії з економічних наук.

Першу отримала Еліонор Остер 10 років тому.

Дюфло перед тим, як взятися за економіку, займалася історією.

В 1990-ті роки вона кілька місяців мешкала у Москві.

Там вона працювала викладачем і збирала матеріал для наукової роботи з історії.

Естер Дюфло – двічі унікальна лауреатка «Нобеля».

Абиджит Банерджи – науковець з Індії, який переїхав до США.

Наразі є професором Массачусетського технологічного інституту.

Був науковим керівником Естер Дюфло в період написання нею докторської дисертації, згодом став її чоловіком.

Банерджи одружився зі своєю аспіранткою Дюфло.

Разом вони отримали найпрестижнішу премію.

Майкл Кремер - американський економіст, фахівець з економіки розвитку.

Член міжнародного товариства з боротьби з зубожінням Giving What We Can, також є засновником і президентом World Teach - організації, створеної на базі Гарвардського університету, яка направляє студентів і випускників добровольцями-вчителями на літні і річні програми в країни, що розвиваються.

Серед іншого, Кремер займається просуванням вакцинації в країнах, які розвиваються, а також на використанні рандомізованих методів для оцінки заходів у сфері соціальних наук.

Майкл Кремер – економіст, вакцинатор, волонтер.

Минулого року премія з економіки була присуджена двом ученим: Вільяму Нордхаусу «за інтеграцію змін клімату в довгостроковий макроекономічний аналіз» та Полу Ромеру «за інтеграцію технологічних інновацій в довгостроковий макроекономічний аналіз».

Наталія Сокирчук, «Главком».

Усі лауреати та суперскандал головної премії світу.