Експресія символу Леоніда Колодницького

11 грудня завершилася презентація нового проекту Леоніда Колодницького «Back to Black», що з 22 листопада тривала в київській галереї «Карась».

Про великоформатну живописну серію, у якій художник намагається звільнити зображення від кольору, апелюючи до прадавніх малюнків, далі в Arts.

Живопис Леоніда Колодницького тяжіє до абстрактного експресіонізму, який ставить за мету позбавити мистецтво контролю раціо й підкорити його чуттєвому сприйняттю завдяки спонтанному вираженню внутрішніх переживань у формі абстракції.

Його предмети на полотні хоч і є умовними знаками, проте не залишаються такими через присутність в них особливого живильного об’єму, що майстерно співвідноситься з простором.

Особлива предметно-просторова архітектоніка стає своєрідною емоційною мовою, якою промовляє мистецтво символу.

За головний творчий метод Колодницьким взяте автоматичне письмо сюрреалістів – мимовільне нанесення фарб на полотно, що стає проекцією пережитих емоційно-психічних станів.

Цікаво, що цей автоматизм перестає бути просто стенографією, виявляючи індивідуальну манеру, звільняючи її від показової механічності.

З огляду на те, що історично зображення завжди сприймалося як ознака індивідуальної свідомості, взаємодія з нею – завжди квест, ціллю якого є розшифрувати авторське послання, аби «вибратися» з полотна назовні з новим таємним знанням.

Апелюючи до першопричин втечі від диктатури колориту, який є подразником розуму, митець повертається до чорного, базового кольору прадавніх малюнків, що нагадує то сажу, то блискучу туш, відому ще давнім народам Єгипту, Індії та Китаю.

Для передачі тональних змін майстер використовує кольори, які на контрасті підсилюють один одного: білий та чорний.

І якщо деякий час дивитися на полотно, не відриваючи погляд, складатиметься враження підміни одного іншим, що створює ефект нескінченності простору.

Мінімалістичні експресивні композиції досягають внутрішньої наповненості через спонтанність жесту та прямі широкі мазки.

Вписуючи почуття й асоціації у ієрогліфічні образи, Колодницький вдається до дослідження кольору безодні й хаосу, з якого все почалося і яким все завершиться.

Чорний потребує світла більше від усіх інших, тому навіть найглибші його відтінки не бувають абсолютно затемненими.

Разом із тим, слід розуміти, що відсутність колористичного різнобарв’я не позбавляє живопис Колодницького феномену музикальності, характерного для абстракції.

І хоч це поняття побудоване на спорідненості природи кольору та звуку, тісний зв’язок з музикою у чорно-білих композицій на рівні ритму й форми існує.

Проте його «музика» у живописі – інша, близька до племінної, шаманської практики, що має на меті віддалити нас від негативних зовнішніх впливів навколишнього світу.

Немов у гіпнотичному трансі, глядач поринає в іншу реальність, занурюючись в свою чаклунську візуальну музику символів.

Так, здається, ніби образи Колодницького подібні до звучання ударних інструментів: від крихітних брязкалець до давньокитайського гонгу та африканських барабанів.

У новій серії митець використовує виключно чорний і білий кольори.

На перший погляд, здається, що його символи мають надто яскравий контур і позбавлені глибини, проте насправді це результат тривалої і копіткої роботи.

Також можна припустити, що на своїх полотнах живописець апелює до мистецтва каліграфії, проте це не так.

Дійсно, суто візуально близькість з прадавньою писемністю існує, але на глибинному рівні картини Колодницького не імітують послання, а передають досить конкретні завершені образи, відбитки у просторі.

Про це свідчать назви творів: «Бюст Марка Антонія у музеї Ватикану», «Усе змінюється, має початок та кінець», «Основні принципи світобудови», «Друга терція», «Бюст молодої жінки з піднятими руками».

Широкі мазки чорної й білої фарби пов’язані зі спогадами-шифрами предметного світу з умисною відсутністю між ними будь-яких кордонів.

Декоративність, що є характерною рисою безпредметного живопису, тут працює в іншому напрямі – за допомогою неї твори набувають варіативних інтерпретацій через синтетичність композиційних прийомів, збагативши образи поетичними настроями.

На судження про колорит, основний компонент наповнення художньої форми, впливає виключно суб’єктивний фактор.

Отже, хтось побачить первісне розуміння матеріального й тривожне очікування невідворотного, хтось – стихійність природи, отримавши омріяне відчуття свободи.

Гасло проекту – висловити ідею у декількох лініях, повернувшись до первісного феномену творчості, повністю виправдовує стиль й техніку виконання.

Природа лінії у мистецтві відображає багатство форм навколишнього світу, вона є началом усіх начал.

Ще художник Вільям Блейк писав, що достатньо позбавити реальність ліній і все знову перетвориться на хаос.

У абстрактних полотнах Колодницького лінія грає найважливішу роль, слугуючи вектором конкретної думки.

Жирні широкі – створюють ілюзію об’єму, вертикальні – викликають відчуття стійкості, діагональні – динаміки, а криві передають враження плинності буття.

Майстерне вміння митця використовувати пластичні можливості ліній допомогли у створенні багатосюжетних композицій, завданням кожної з яких є гармонізація внутрішнього простору.