Майстри чи підмайстри? - 5 книг про письменників

Хоч би як ревно запитувала свого часу в літераторів влада, мовляв, "з ким ви, майстри культури?" – самі вони все одно завжди озиралися на "загниваючий" Захід.

Тим-то й цікаво було дізнатися, як там жили брати-письменники, чи справді про еміграцію мріялося завжди, і чи завжди "писати" означало продавати свій талант, обслуговуючи вищезгадану владу.

Роберт Вальзер.

– К.: Видавництво Жупанського.

Останній роман відомого швейцарського письменника, який кінець свого життя провів у божевільні, і творчістю якого захоплювалися Гессе і Музіль, даремно називають химерним.

Будучи написаний 1925 року, він через нерозбірливий почерк вийшов друком лише у 1972-му, і то завдяки титанічній праці чотирьох фахівців-філологів.

Що ж до химерності, то це скоріше абсолютно не складне чтиво, аніж герметичний текст.

Утім, за життя автор не мав широкого читача, його стиль нагадував суміш канцеляризму з поезією дрібниць.

Прості речі він описував із завзятістю поета, при цьому ані стиль, ані сюжет, ані герої для нього були не важливі.

По суті, автобіографічна сага про будні загадкового персонажа, оповідача, літератора, якого лише редактори, що розуміли, з ким насправді мають справу, а також дрібні меценати рятували від голодної смерті.

"Саме завдяки дядькові й далі тривало його таке своєрід­не існування, і саме завдяки цьому його існуванню, не­буденному й усе ж водночас і буденному, я й пишу цю сповнену роздумів книжку, з якої навчитися геть нічого не можна, – звіряється герой роману.

– Є ж бо люди, котрим так хочеться знайти в кожній книжці опору собі у житті.

Але для цього ґатун­ку вельми шанованих мною людей я, на превеликий мій жаль, не пишу.

Шкода, кажете? Звісно.

О найхолодніша із холодних, найсерйозніша із серйозних, найчесніша із чесних, найбільш обивательська із обивательських, най­миліша із милих, найспокійніша з-поміж усіх спокійних пригод, ти наразі тихо-мирно собі спочивай".

Колм Тойбін.

– Х.: Фабула.

Автор цієї книги вважається одним з головних британських інтелектуалів свого часу, попри те, що він ірландець.

Його п'ятий роман – це вигадана історія життя американського письменника Генрі Джеймса, яка триває наприкінці 19 століття, а саме від січня 1895 року до жовтня 1899 року.

Все починається з краху письменника, який переїхав до Європи, в Лондонському театрі з п'єсою "Гай Домвіль" до його ізоляції у невеличкому місці, де він таки спромігся на створення кількох шедеврів протягом короткого часу.

На відстані часу, перебуваючи у вимушеній самоізоляції, письменник переосмислює своє життя, в якому йому довелося в певний момент забути про свою хвору сестру, яка померла, покинути батьківщину, сім’ю та друзів.

Як сталося, що він став одинаком з гомосексуальними проблемами? За які старі гріхи змушений тепер розплачуватися? Він живе в будинку зі слугами і щодня ходить до стенографа диктувати нову книгу.

Присутній в оповіді Оскар Уайльд – наче антипод кволого і анемічного героя роману, оскільки провадить веселе безтурботне життя популярного автора.

Утім, саме в цьому суть роману – показ не переможця долі, а нещасного вигнанця, який осмислює шляхи, які приводять нас до занепаду.

Юрій Тарнавський.

Квіти хворому.

– Л.: Піраміда.

Запальні полеміки, невтомні дискусії та гостра критика у цій збірці свідчать про одне – українському інтелектуалу лише в Україні сумно і незатишно.

Натомість в Америці він веселий, носить брюки кльош, має чудові штучні зуби і за непогані гроші паплюжить Тараса Шевченка.

Принаймні той самий Тарнавський наполягає, що "причиною появи Нью-Йоркської Групи в другій половині 50-х років на еміграції було суспільництво й традиціоналізм її попередників та неспроможність або неохота членів її включитися в літератури чужомовних суспільств, що їх оточували".

Натомість молоді діаспорні поети, будучи одягнуті за останньою західною модою, цілком комфортно вписалися в чужомовне середовище.

Достатньо згадати стильні фота з книжки учасника Нью-йоркської Групи Богдана Бойчука "Спомини в біографії".

Кожне обличчя з незнаних нам діаспорних шістдесятих – це безперечний натяк на культурні ікони цього "буржуазного" часу на Заході: Аркадія Оленська-Петришин, як Софі Лорен, Богдан Рубчак, як Елтон Джон, і сам Бойчук, як молодий Джордж Гаррісон..

А ще – галантний, як вампір, Зиновій Бережан, елегантний, немов жигало, Юрій Лавріненко, а також непохитний Тодось Осьмачка з келихом коктейлю в руці і Євген Маланюк в шортах.

Нам усім пощастило.

Розмови з Юрієм Андруховичем.

Брустурів: Дискурсус.

Останнім часом в цього автора, який давно вже вважається класиком сучасної літератури, виходить не так багато художніх творів.

Утім, всі його геополітичні та автобіографічні збірки – есе, публіцистики, інтерв’ю – несподівано складаються в роман з часом.

Ось і цього разу перед нами збірка розмов Андруховича на найрізноманітніші теми, які велися з різними людьми на шпальтах різних періодичних виданнях.

Про війну на Донбасі, поета Антонича і український космополітизм, про "Улісса" Джойса, "рускій мір" і "Лексикон інтимних міст".

Що ж до сенсу спілкування з читачами саме в такій, "розмовній" формі, а не мовою романів чи оповідань, то порівняти її можна із співтворчістю Андруховича з музикантами гурту "Karbido".

"Мені мало слів, текстів, – каже він.

– Я люблю синтез.

Ось із ними у мене виходить синтез.

Не кожна аудиторія здатна відразу схопити те, що ми робимо, – так усе складно і насичено.

Однак я радий тому, що нас вже почали розуміти".

Можливо, саме в цьому нам усім пощастило, як вважає автор?.

Віктор Неборак Лексикон А.

– Івано-Франківськ: Лілея-НВ.

Ця книжка – своєрідний звіт у вигляді енциклопедії сучасної української літератури.

Ясна річ, приватної, адже її укладач – відомий учасник поетичного гурту "Бу-Ба-Бу", утім, вже у першій оповідці про неофіційні збіговиська поетів у Києві 80-х розумієш, що "приватною" може бути хіба авторська думка.

Справді, які могли бути "підпільні" читання в комсомольських поетів тієї доби, одні з яких (В.

Неборак, О.

Ірванець) приїхали вчитися в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, другі потрапили до столиці за спілчанським призовом (В.

Герасим’юк), а треті (Т.

Федюк, П.

Мідянка, К.

Москалець) приїздили туди у не менш офіційне відрядженням.

Правильно, тільки не нонконформістські, як нині пишуть у Вікіпедії про діяльність автора відомої пісні "Вона".

Коли це зрозумієш, читати бувальщини Неборака про "підпільну" синекуру стає набагато приємніше, наче бульварний роман виховання.

"Бубабістів було запрошено в Херсон на поетичний фестиваль аванґардної поезії.

Юрко (Андрухович) приїхав з Москви, де підвищував свою кваліфікацію на Вищих письменницьких курсах, до Києва, щоб разом зі мною і Олександром Ірванцем рушити на Херсон, де вже нас чекав Микола Григорович Жулинський".