Топ-500 суперкомп'ютерів: Чому в рейтингу немає України

Вчорашній 51 випуск рейтингу 500 найпотужніших комп'ютерів світу (який, до слова, святкує свої 25-річчя) вийшов показовим.

"Америка знову стала великою" – хоч може і без особливої участі президента, який обіцяв цьому сприяти.

Вперше з 2012 року рейтинг очолила система зі США – Summit із Оук-ріджської національної лабораторії.

Чудовисько із 4608 вузлів, у кожному з яких є два двадцятидвохядерних процесори IBM Power9 і шість прискорювачів NVIDIA Tesla V100 споживає 15 мегават електрики, (як невелике місто), і видає пікову потужність у 122,3 PFLOPS (10 з п'ятнадцятьма нулями обчислень з плаваючою комою в секунду).

Китайський суперкомп'ютер Sunway Taihu.

Light з показником 93 PFLOPS, який з червня 2016 року очолював цей рейтинг, зараз перемістився на друге місце.

На третьому місці – знову система зі США, суперкомп'ютер Sierra, встановлений в Ліверморської національної лабораторії міністерства енергетики США.

Його продуктивність складає 71,6 PFLOPS.

При тому що суперкомп'ютери США займають в рейтингу два з трьох найвищих місць, ретинг стає дедалі більше китайським.

Із 500 найпотужніших систем планети 206 збудовані у Піднебесній.

Тоді як США посідають друге місце зі 124 системами.

Далі в рейтингу йдуть Японія (36 суперкомп'ютерів), Великобританія (22), Німеччина (21) і Франція (18).

Напевно, нікого не здивує той факт, що в рейтингу є лише 4 російських системи – з найкращою 72-ю позицією в рейтингу суперкомп'ютера Ломоносов-2 із Московського державного університету, і рештою десь у хвості рейтингу.

І, на жаль, немає жодного українського суперкомп'ютера.

Тут, звичайно, не йдеться про якусь спортивно-національну гордість.

І заклик "давайте збудуємо суперкомп'ютер" тут теж не буде доречним.

Бо якщо в країні немає потужних суперкомп'ютерів (хай вже вибачать науковці інституту імені Глушкова із системою СКІТ-4 зразка 2012 року) – значить їх країні не потрібно.

Просто потреба в подібних системах – ну і готовність сплачувати за їх експлуатацію немалі кошти – є своєрідним індикатором науково-технічного та технологічного прогресу в країні.

Використовуються ці колосальної потужності системи, зазвичай, для моделювання складних фізичних процесів.

Для прикладу, та ж лабораторія в Оук-Ріджі, на замовлення якої і було створено гігантський Summit, перебуваючи в системі наукових закладів міністерства енергетики США, займається моделюванням самих різних речей.

І йдеться не тільки про нові види ядерних боєприпасів (хоч графа "дослідження, пов'язані з національною безпекою" у її діяльності, звичайно, наявна).

І не тільки про фундаментальну фізику, хоча дослідження нейтронного випромінювання та субатомних часток теж є в наукових пріоритетах.

Йдеться, наприклад, про матеріалознавство (зокрема, створення нових матеріалів для використання в дизельних двигунах), генетику, біоінформатику, аналітичну хімію і сотні інших прикладних сфер.

Використовуватиметься нова система і для "вічного завдання" суперкомп'ютерів – моделювання погодніх процесів.

Натомість відсутність подібних систем в країні каже про те, що попит на моделювання складних фізичних процесів відсутній.

Або він настільки незначний, що не завантажить і одну систему – тому дешевше використовувати доступ до іноземних комп'ютерів.

І цей простий і очевидний висновок чомусь зовсім не тішить.