Битва політтехнологів: 25 партій Порошенка

" ДС " проаналізувала роботу політтехнологів головних кандидатів у президенти України.

Першим в нашому списку був чинний глава держави Петро Порошенко.

Петро Порошенко першим визначився зі своїм головним політтехнологом.

Точніше, чинний президент давно вирішив залишити в цій іпостасі Ігоря Гриніва, що зіграв вирішальну роль під час його перемоги на президентських виборах у 2014 р.

вже в першому турі, використавши концепцію успішного спринту під гаслом "Жити по-новому" і по максимуму своє вміння працювати із соціологією і соціологами.

Власне, Гринів цілком сконцентрувався на стратегічному плануванні походу Порошенко на другий термін ще навесні 2017-го, коли добровільно залишив нелегку посаду глави парламентської фракції БПП, повернувшись до більш звичного йому функціоналу політтехнолога, де він безсумнівний авторитет, і не лише для соратників, а й для конкурентів.

З главою держави Гриніва пов'язує напрочуд довга кредитна історія, що почалася ще більше 16 років тому, коли він був заступником Порошенка в центральному штабі "Нашої України".

Їхня спільна передвиборча діяльність продовжилася в команді Віктора Ющенка і на президентських виборах-2004.

Ще одним важливим плюсом Гриніва, на думку Порошенка, є те, що саме він у 2007 р.

вів вдалу виборчу кампанію БЮТ, яка дозволила Юлії Тимошенко повернутися в прем'єрське крісло, а йому поновити свій статус нардепа, коли він був обраний за списком цієї політичної сили.

Щоправда, потім була поразка його клієнтки від Януковича в 2010-му, але це інша тема.

Отже, Гринів як ніхто інший знає багато нюансів підходів до виборчих кампаній особисто Тимошенко, яка зараз є основним опонентом Порошенка на прийдешніх виборах.

Що ж стосується самої передвиборчої стратегії, представленої Гринівим, вона незначно відрізняється від того, що було запропоновано в 2014 р.

Головних відмінностей дві.

По-перше, місце віп-агітаторів де-факто мають посісти регіональні мікропартії, які потім стануть основою не тільки в парламентських, але і в місцевих виборчих кампаніях.

По-друге, головною ідеологічною лінією стане педалювання можливого українського членства в Євросоюзі, під що навіть запланований ребрендинг БПП в Європейську народну партію України (назва, суголосна з найбільшою правоцентристською фракцією Європарламента).

Але поки що і перша, і друга складові майбутньої перемоги мають величезні вади.

Безумовно, підтримка місцевих еліт в кожному з 25-ти регіонів країни допомагає відповісти на важливий виклик Банкової - тотальну кволість губернаторської вертикалі, що за усталеною у нас традицією проводила на місцях потрібну для влади виборчу кампанію.

Однак наразі не скрізь є достатня можливість для організації таких міні-партій не лише теоретично, а й практично.

До того ж все це необхідно жорстко координувати із центру, щоб регіональні князьки не отримали широку автономію і справжню можливість "гуляти самим по собі".

Інакше де гарантія, що вони не стануть також працювати на конкурентів Порошенка, та й ще вельми запопадливо?.

Навіть там, де цей процес вже фактично стартував, а мова йде про Волинь та Хмельниччину, де до керівництва облдержадміністрацій прийшли ставленики місцевих бізнес-груп, все складається не найкращим чином.

І якщо у Хмельницькому у власника мережі будівельних супермаркетів "Епіцентр" Олександра Гереги є хоча б свій вже діючий проект "За конкретні справи", за яким - найбільша фракція в облраді, то у волинського "Континіуму" Степана Івахіва немає нічого схожого навіть у зародковому стані.

Тому необхідно в кожному із 25-ти випадків глобально переформатувати локальний політикум та чиновництво, на що банально не вистачає ані сил, ані часу.

При цьому досі немає чіткого розуміння, який закон про вибори необхідний реорганізованому БПП.

Чи залишити нинішню пропорційно-мажоритарну систему, хоч вона цілком дискредитована в суспільній свідомості.

Чи підтримати популярну в народі ідею відкритих списків, чия вельми спірна версія міститься в ухваленому в першому читанні Виборчому кодексі.

Тобто до осені потрібно чітко визначитись з основоположними правилами виборів і підлаштувати під них магістральну модель поведінки в партбудівництві президентської сили.

Інакше будь-які напрацювання ризикують зазнати фіаско вже на самому старті.

Нарешті, Банкова щодо своєї передвиборчої стратегії ще не досягла певного взаєморозуміння ані з Брюсселем, ані з Вашингтоном, що робить всю політичну гру з ЄНПУ просто неможливою.

Плюс справжнім дамокловим мечем продовжує висіти загроза над необхідними для української економіки траншами від МВФ, а без повноцінного відновлення міжнародної макрофінансової допомоги шанси переобрання Порошенка на другий термін суттєво зменшуються.

Таким чином, інтенсифікація діалогу Києва з нашими західними партнерами в ЄС і США у вигідному для української влади внутрішньополітичному ключі виглядає як один з її ключових викликів в передвиборчий період.