Куди їхати в медовий місяць в Україні, і як нам заробити на туризмі

4 липня в Depo.

ua пройшла онлайн-конференція з мандрівницею Анастасією Павленко.

Вона розповіла про красиві і безлюдні пляжі України та інші унікальні місця, чортові пальці і оленячі роги у траві, а також поділилася секретами подорожей з дитиною.

Відео-версію конференції і текстову трансляцію можна подивитися і почитати за цим посиланням .

По закінченню онлайн-трансляції ми поставили Анастасії ще кілька питань від читачів.

Найцікавіше з розмови публікуємо зараз.

- Анастасіє, а сувеніри купувати ви любите? Що купували у різних містах?.

- Я більше люблю випадкові знахідки, а купувати речі, які мені можуть ніколи знадобитися – не люблю.

Люблю знайти ракушку, яка притаманна ось цьому місцю.

Я буду на неї дивитися і згадувати про мандрівку.

Наприклад, мені нецікаво купити у Рівному бурштин, який хтось для мене облагородив.

Мені цікавіше самій його знайти.

А якщо у ньому опиниться застигла комаха, я була б у захваті.

Але знаю, що люди, які видобувають бурштин, не готові ділитися навіть його уламком з дивакуватою дівчиною.

- В Україні проблеми з дорогами.

Бувало, що втрапляли в халепу через це?.

- В Україні дороги і справді жахливі.

Друзі кажуть: Нащо ви вбиваєте своє авто?! Але ми до цього ставимося простіше.

Вважаємо, якщо в родині є річ, нею потрібно користуватися.

Тому на авто потрібно їздити.

На Хмельниччині минулого року багато доріг відремонтували.

На Одещині цілком нормальна на Рені.

Ми їздили на озера, Кагул і Ялпуг, думали, що буде, як у прифронтовій зоні.

Ні, добре, комфортно доїхали.

Але поки це більше винятки.

Бувало таке, що після дощу виникало бажання вийти з авто, зняти взуття і ногами промацувати, де дно у цієї ями.

Зараз у нас машина кросовер.

Коли було авто з кліренсом (відстань між дорогою і найнижчою точкою авто – ред.) у 14 сантиметрів, це була взагалі катастрофа.

Іноземці дивуються, що українці купують джипи, але у нас в цьому є конкретна необхідність.

- Що означає "катастрофа"? Всією родиною штовхали три години?.

- Колись у нас відірвався шланг бензобаку, тому що ми заділи його в ямі.

І ми під дощем, у місці, де не було мобільного зв'язку, і ми не могли викликати евакуатор, намагалися хоч якось його приладнати, аби доїхати хоч до якогось автосервісу.

Це була ніч, в машині спала дитина, а до Києва було кілометрів 600.

Але здебільшого ми не поспішаємо, і все вдається.

- Ще питання від читача: Чи є такі місця, про які ви б ніколи не розповіли, аби зберегти їх для себе?.

- Якщо б були, я б не вела сторінку і блог.

Мене деякі звинувачують: "От, ви розповіли, люди понаїдуть, усе забруднять, і такого чудового місця не буде".

Але я вірю в те, що люди хороші, і якщо навіть хтось викинув сміття у місці, де цього не можна робити, що заважає іншим прибрати за цією людиною? Не лаяти його, а просто сказати, що, можливо, не варто було цього робити.

Якщо ми будемо добрішими один до одного, у нас буде шанс щось змінити.

- Як думаєте, чи можна зробити туризм одним з векторів розвитку України?.

- Звісно, можна.

У України величезна територія.

Країни з набагато меншою територією можуть похвалитися набагато більшим потоком туристів і набагато більшою кількістю грошей, які на ньому заробили.

У нас є гори, два моря, величезна кількість степів, річок, озер.

Нам нічого не заважає розвивати туризм.

- Якщо б ви робили рекламний проспект для України, про що б ви написали?.

- Перед тим, як заманювати, потрібно бути готовими, що ці люди сюди приїдуть.

Потрібно нести відповідальність за свою поведінку.

І якщо ми хочемо, щоб люди говорили про Україну як про країну, де весело, цікаво і безпечно можна провести час, ми маємо зробити дуже багато.

У нас чудова країна, я люблю Україну, я тут виросла.

Але ми маємо розуміти: якщо нічого не зробимо, нічого не зміниться.

Потрібні гарні готелі з нормальним сервісом, розвинута система транспорту.

Наприклад, у Великій Британії у мене взагалі не виникало бажання орендувати авто.

Я знала, що я можу комфортно, зручно і у потрібний час поїхати у будь-яку точку країни.

У нас, на жаль, цього немає.

Але треба не страждати, що в нас чогось немає, а братися і робити.

- І тим не менш, чим би похизувалися перед іноземцями?.

- Звісно, горами.

Карпати – дуже красиві гори, там є озера і річки, якими можна справлятися.

У нас є гуцули – ні на кого не схожий народ.

Вони вміють смачно готувати, люблять людей і відкриті для спілкування.

У нас є Закарпаття з термальними джерелами, є, повторюся, два моря і риба, якій можна пригощати гостей.

Нам нічого не заважає вирощувати мідій і зробити з цього якусь фішку.

Наш Дніпро – дуже широка річка з прекрасними водосховищами.

Ми були на Кременчуцькому водосховищі, там такі простори, високі хвилі… Здається, ти на морі знаходишся.

Ми можемо на морі кататися на кайтах….

- А куди б ви порадили поїхати в Україні в медовий місяць?.

- Зняти будиночок в Карпатах на краю села, де нікого не буде, окрім вас.

- А щось із цікавинок – озеро, водоспад….

- Мені дуже сподобався Червоноград у Тернопільській області.

Там руїни замку і дуже красивий Джуринський водоспад.

Хоча він штучного походження, але він крутий.

Усе знаходиться у поглибленні, і коли ми туди під'їжджали, мені згадалася "Земля Саннікова".

Колись у дитинстві мене дуже вразив цей роман.

Таке враження, що ти закритий від усього світу, а крім тебе і співаючих птахів, взагалі нікого немає.

Це дуже круте відчуття.

В Україні дуже мало можна це відчути, а там можна.

- Ви любите тривалі подорожі? Так, щоб взяти усю відпустку і її витратити в дорозі?.

- На місяць у відпустку ніколи не їздимо і навіть на два тижні – дуже рідко.

Ми їздимо уривками, і тому у нас залишається багато днів відпустки, які можна приєднувати до свят і вихідних, і так їх подовжувати.

Блакитні озера.

- Буває, заходиш на популярний ресурс з бронювання, а готелі в Одесі дорожчі, ніж в Туреччині.

Що з цим робити?.

- Або об'єднуватися з друзями, або брати намет, або ж просто довго шукати – декілька днів, а то й тижнів.

Наприклад, коли ми на Бирючому острові шукали, нам хотілося жити так, щоб не контактувати з людьми, відчути близькість заповідника.

Нашого готелю не було на жодному туристичному сервісі.

І я випадково, за фотографіями, після годин пошуку, його знайшла.

Було трошки страшно їхати – відгуків не було.

Але він виявився класним.

- В чому українські готелі не допрацьовують? Якщо говорити про конкретні речі….

- Як правило, вони, наприклад, не вважають своїм обов'язком подумати про вашу дитину – забезпечити достатню кількість стільців для годування у ресторані, або місць, де можна поміняти памперс.

Постіль для дитини не пропонують, хоча ви вказуєте, що їдете з нею.

Попросите, тоді можуть видати.

Далеко не всі готелі готові до того, що ви можете залишити на ресепшені сумки.

Наприклад, коли виїжджаєте і хочете погуляти по місту.

Сервіс – поки що не наш козир, але, можливо, це відгуки радянського минулого.

- Ви стільки подорожуєте… Ніколи не хотіли змінити Київ, наприклад, на безлюдне місце на природі?.

- Для мене це не буде комфортно.

Я все ж таки людина міста, мені потрібні ресторани, кінотеатри і магазини.

Але такі приклади знаю.

У наших знайомих був успішний бізнес у Львові, а потім вони переїхали в Карпати – живуть з дітьми у будиночку і навіть створили дитячий табір.

Ходять з дітками в ліс, вчать їх ловити рибу, збирати гриби.