Паркан для медійників: Що у Верховній Раді хочуть робити з журналістами

Комітет з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради пропонує внести зміни до положень, що визначають порядок доступу осіб до відкритих пленарних засідань ВР та порядок оформлення документів для їх відвідування.

У вказаних змінах планується визначити, що перший і другий поверхи кулуарів ВР в адміністративному будинку по вул.

Грушевського, 5 будуть передбачені для вільного доступу нардепів та відкриті для інших відвідувачів, зокрема представників органів держвлади та місцевого самоврядування, громадських організацій, іноземних громадян та громадян України, допуск яких здійснюється за службовими посвідченнями, тимчасовими та гостьовими квитками.

При цьому передбачається створити прес-центр на третьому поверсі кулуарів Ради та розмістити місця для роботи журналістів.

У рішенні комітет пояснює: ініціатива пов'язана з інцидентом, що стався в травні 2018 року, коли оприлюднили знімок, на якому представниця ЗМІ показувала непристойний жест у камеру.

Після цього Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики позбавив акредитації в парламенті Юлію Махмуді та Валерію Єгорову за недотримання етичних норм.

Ідею обмежити доступ журналістів до депутатських тіл обговорюють вже давно, а невиховані дівчатка Юля і Лера стали каталізатором процесу.

Оприлюднена ініціатива регламентного комітету викликала нездоровий ажіотаж серед журналістів, експертів і самих політиків, які наввипередки почали розповідати, що вони – за свободу слова.

Хоча пропоновані зміни жодним чином свободу слова не порушують, вони просто ускладнюють доступ преси до слуг народу, а слуг народу до преси.

Останній момент, до речі, може стати на заваді прийняттю пропонованих новацій.

Але про все по порядку.

По-перше, у ВР неодноразово виникали конфлікти через те, що окремі особи з журналістськими посвідченнями провокували депутатів.

Приміром, сьогодні в.

голови регламентного комітету Павло Пинзеник повідомив про бійку у кулуарах між народним обранцем і представником ЗМІ.

Були сутички й раніше.

Можна пригадати хоча б бійку між депутатом Михайлом Гаврилюком і блогером Василем Крутчаком.

А сьогодні член комітету ВР з питань свободи слова Ольга Червакова згадала ситуацію, яка сталася 2006 року, коли з ложі преси табло для голосування закидали яйцями.

Пізніше виявилося, що ці люди пройшли до Ради за акредитацією журналістів так званої газети "Зеленая трава".

За її словами, "журналістські акредитації отримують люди, які до цього купують посвідчення, з якихось фейкових газет чи інтернет-ресурсів, а потім прес-служба не може відмовити цим, так званим, фейковим журналістам в акредитації.

Таким чином сюди потрапляють якісь "модніци", дівчата, які шукають собі "женіхів", якісь "рєшали", звичайні маргінали, а також люди, які хочуть, наприклад, влаштувати якісь провокації тощо".

Тобто, проблема є і вирішувати її потрібно.

Питання – як.

Та ж Червакова пропонує переглянути положення про акредитацію, щоб до кулуарів потрапляли лише ті особи, які займаються саме журналістською, а не якоюсь іншою діяльністю.

Раціональне зерно у тому, щоб створити громадську раду при прес-службі Ради, куди будуть входити парламентські журналісти із великим стажем роботи, які добре бачать, хто із журналістів справжній журналіст, а хто займається якоюсь специфічною діяльністю, яка не має стосунку до журналістики.

Проте у цю пропозицію вкралася проблема – ангажованість парламентських журналістів.

У разі відмови в акредитації на підставі рішення членів громадської ради, ображені ЗМІ відразу звинуватить представників цієї громради у "журналістському геноциді".

Тобто, особи, які зголосяться брати участь у фільтрації своїх колег, повинні розуміти, що наражаються на потоки критики.

А у цивілізованому світі присутність у законодавчих зборах чітко регламентована, важко собі уявити, щоб, приміром, у Бундестагу було акредитовано понад 4 тис журналістів, як у нашому парламенті.

Візьмемо приклад парламенту Британії.

Там існує так звана "галерея преси", в яку входять парламентські кореспонденти газет.

Навіть склалася особлива система журналістського "лобі", до якого входить близько 100 журналістів (їх список складається одним із клерків палати за дорученням спікера).

Лобісти мають право доступу в хол для членів палати, розташований біля залу її засідань (так зване "лобі членів палати").

Звичайна публіка туди не допускається.

Члени журналістського "лобі" також присутні на брифінгах лідера палати громад, лідера опозиції, отримують копії підготовлених урядом документів до їх публікації та ін.

Це не каста, а визнання високого фахового рівня парламентських журналістів.

Чим не приклад для наших журналістів і парламентарів.

Противники відгородження лякають російським прикладом, мовляв, у нас буде так само.

Це маніпуляції.

В Думі кореспондента можуть позбавити акредитації, якщо він або його редакція поширили інформацію, що не відповідає дійсності і порочить Державну Думу, честь і гідність депутатів.

Тільки після вступу в силу рішення суду, проте суди в Росії на бік медіа не стають.

Фактично, це означає, що для реально опозиційної преси вхід до Держдуми закритий.

У нас же пропонується удосконалити процедуру акредитації та, за словами голови комітету ВР з питань свободи слова Вікторії Сюмар, покращити умови роботи самих журналістів.

То ж, виходить, маємо "зраду", яку виколупали з носа? Мабуть на ситуацію потрібно подивитися дещо інакше.

По-перше, зараз дуже багатьом вигідно роздмухувати тему начебто порушення прав журналістів в Україні.

Як тут не згадати ганебний захід під егідою ОБСЄ і за партнерства з НСЖУ, на якому виступали росіяни.

То ж якщо регламентний комітет надумав трохи почистити кулуари від непроханих гостей з картками акредитації, то у цьому питанні має бути єдність з комітетом зі свободи слова.

Вони повинні узгодити всі нюанси і вийти зі спільною заявою.

Щоб не було зайвих розмов.

По-друге, чому тему відгородження від преси актуалізували саме зараз, адже історія із середнім пальцем трапилася ще у травні? Мабуть, не помилимося, що цією темою спробували відвернути увагу від кризової ситуації в Раді, яка склалася через блокування оновлення Центрвиборчкому.

І, по-третє, чомусь не віриться, що обмеження для журналістів приймуть.

Як ми вже згадували, депутатам вигідно, щоб медійники блукали парламентськими кулуарами.

Можна будь-коли стати героєм новин, головне вчасно підійти до знімальної групи або дати коментар на диктофон.

А так доведеться ходити в прес-центр, обмежитися заявами в прес-пойнті, одним словом, незручно піаритися.

Тому можна прогнозувати, що про відгородження від преси трохи побалакають і забудуться.

І згадають при нагоді.

Приміром, восени, коли в Раді виникне ще якась криза.