Вільні й мобільні в «На Хі БА»

Facebook.

Химерне поєднання літер «На Хі Ба», а надто ж у назві телевізійного культурологічного проекту, викликає різні асоціації, в тому числі й нецензурні.

Але коли йдеться про творчу молодь, це, здається, саме те, що треба.

Принаймні, так стверджує виконавчий продюсер Євгеній Славний.

Цитую за сайтом «Суспільне.

Детектор медіа»: «...програму назвали NA HI BA із трьох причин: 1) це молодіжне слово, якого хоч і немає в словнику української мови, та воно асоціюється саме з нею; 2) програма покликана відповісти на запитання: “Нахіба займатися творчістю?”; 3) це відповідь прискіпливим батькам, які вважають, що малюванням на хліб не заробиш і хочуть, щоб їхні діти працювали в офісі».

Певні розбіжності в написанні назви програми, точніше, коротких кількахвилинних роликів, які на телеканалах Суспільного «UA: Культура» та «UA: Крим» виходять під подвійною шапкою «На Хі Ба» / NA HI BA, а на сайті STV позначені лише латинськими літерами, пояснити важко.

Можливо, продюсери програми знають більше, збираючись адаптувати проект про молодих митців для англомовної аудиторії на мультимедійній платформі UATV.

Хай там як, але свою справу — просувати серед глядачів та інтернет-користувачів нові імена в українській культурі — вони роблять.

Герої «На Хі Ба» настільки юні й вільні, що старшим поколінням можуть здаватися інопланетянами.

Вони демонструють небачений і нечуваний для своїх батьків-дідусів рівень свободи й мобільності.

Для героїв проекту світ справді безмежний і відкритий, коли ти можеш записувати власну музику в київській квартирі, зводити альбом у Берліні, а його мастінг робити в Лондоні, як один із героїв проекту Пимін Давідов.

Герой пілотного випуску «На Хі Ба» / NA HI BA, художник Роман Михайлов, каже, що він дуже пильно придивляється до так званого покоління Z, тобто людей, народжених після 1996 року, яким нині двадцять чи трохи більше.

Він покладає на цих 20-літніх великі надії, сподіваючись, що коли вони прийдуть до влади, тобто років за 15–20, це покоління змінить світ у кращий бік.

Поклавши край маніпулятивним іграм із людьми.

Адже, за його спостереженнями, вони більше схильні до саморозвитку, внутрішнього пошуку себе й свого місця у світі.

Молоді українські митці в проекті Суспільного «На Хі Ба» / NA HI BA в числі інших руйнують іще один стереотип старших поколінь про сучасну молодь як колективного й бездумного користувача інтернет-ресурсів.

Адже діджитал-технології герої «На Хі Ба» / NA HI BA використовують лише тоді, коли це потрібно.

Як, приміром, ілюстраторка книжок Євгенія Гайдамака.

Художниця, яка після шести невдалих спроб вирватися на навчання за кордон таки отримала стипендію Фулбрайта, поїхавши вчитися на магістратуру до США.

Цей приклад гідний наслідування вже тому, що 25-річна дівчина після цього повернулася в Україну, де працює на фрілансі, ілюструючи численні комерційні видання.

«Фріланс — це не означає просто сидіти вдома й нічого не робити, — пояснює свій вибір Євгенія Гайдамака.

— Ти працюєш так само, як працювала б десь у офісі».

З того, що їй доводиться пояснювати знайомим і рідним такі очевидні речі, видно — фріланс як спосіб заробітку для батьків дівчини з маленького міста Таращі на Київщині досі залишається різновидом неробства.

Отож Євгенія своїм вибором на користь вільного працевлаштування, коли, маючи комп'ютер, можна працювати віддалено, з дому, змушує переглянути суспільні стереотипи.

Повертаючись до нібито повального захоплення молодих ґаджетами, то Євгенія Гайдамака, звісно ж, має й потужний комп'ютер, і планшет, які допомагають їй реалізувати художні ідеї.

Але при цьому вона залюбки малює й у звичайному блокноті, який завжди має напохваті.

На випадок, щоб зафіксувати несподівані образи, які в її голові виникають спонтанно.

Герої першого сезону проекту живуть і працюють, точніше, реалізують свої творчі амбіції в Києві.

Хтось із них тут народився й виріс, але більшість усе-таки переїхали до столиці з різних, більших чи менших українських міст і сіл.

Проте жоден із героїв не почувається в Києві провінціалом.

Так, усі вони, безперечно, прагнуть підкорити столицю, але їх манить сюди можливість реалізувати творчі амбіції, якої в українській провінції просто немає.

Відтак «На Хі Ба» / NA HI BA (принаймні, в першому сезоні) — це ще й освідчення героїв та авторів проекту в безмежній любові до Києва.

Уже згаданий Роман Михайлов, один із успішних українських сучасних художників, узагалі приїхав сюди з села під Харковом.

Це не завадило йому відчути столицю як рідне місто, центром життя в якому для нього є Поділ, де зливаються в органічну симфонію звуки музики «техно» й церковних дзвонів.

Так само прийняв Київ і двох сестер Фельдман, Ніколь та Мішель, які приїхали сюди з Дніпра, щоби професійно зайнятися вуличним малярством, тобто стріт-артом.

Дівчата розповідають, що, лише переїхавши до Києва, відчули себе вдома, ніби повернувшись із якоїсь незрозумілої подорожі.

Сестри Фельдман унікальні не лише своїми вміннями розфарбовувати нудні глухі стіни всіма барвами веселки або ж робити вітражі.

Вони ще й, на жаль чи на щастя, справді унікальний для України приклад правильного родинного виховання.

Просто тому, що дівчат, які почали малювати у вісім років, батьки всіляко заохочували у всіх їхніх творчих прагненнях.

Коли сестри прийшли до стріт-арту, їм ніхто не каже, що вуличні графіті — це не мистецтво, а хуліганство.

Але, здається, квінтесенцію проекту «На Хі Ба» / NA HI BA сформулювала одна з його героїнь, дизайнерка одягу Яся Хоменко, яка ніби між іншим, але насправді дуже вистраждано сказала: «З віком приходить відчуття власної цінності незалежно від точки зору інших».

Це, до речі, один із виявів любові до Києва, міста, яке приймає всіх.

Так само, як Нью-Йорк, де ти бачиш усіх, а тебе не бачить ніхто, каже дизайнерка.

Подібна філософія творчості, до якої Яся Хоменко зрештою прийшла, робить її абсолютно вільною в своєму пошуку, коли молодому дизайнеру вже не треба озиратися на думку завсідників Fashion Week Україна, відвідування яких на початку її творчого шляху було обов'язковим.

Якщо тебе надихають квір-виконавці, яких останнім часом любить слухати Яся, «дрег квін» (перевдягання хлопців у жіночий одяг і навпаки) і взагалі вся ця гра з гендером, ти абсолютно вільна в польоті фантазії.

Термін «квір», ужитий Ясею Хоменко як щось природне, залишається в ролику без пояснень, і зрозуміло, чому.

Адже він, як пише Вікі, в сучасному розумінні й широкому трактуванні означає опозицію до традиційного мислення.

А у вужчому сенсі слово «квір» є загальним терміном на позначення спільноти ЛГБТК+, тобто людей, що не є гетеросексуальними або цисгендерними.

Про значення останнього терміна можна за бажання дізнатися з того самого джерела.

Автори проекту «На Хі Ба» / NA HI BA, втім, таки знайшли, що протиставити квір-культурі в царині фешн-дизайну.

Однією з героїнь проекту стала колега Ясі Хоменко, теж дизайнер одягу Даша Лагенберг.

Вона виявилася синьокосою російськомовною дівчиною, яка намагалася переконати авторів проекту, що створює моделі для власного бренду «Зірочка Ukraine» за гуцульськими мотивами.

«Ну, вы потом все увидите», — каже Даша Лагенберг, розповідаючи, як їй показували музейні зразки гуцульського одягу, котрі надихнули дизайнерку на створення нової колекції.

«Гуцульські мотиви», втілені в моделях одягу Даші Лагенберг, глядачеві, звісно ж, показали.

Але, як на мене, футболки з незрозумілими символами й розфарбовані обличчя моделей, які представляють бренд «Зірочка Ukraine», не мають із гуцульськими народними костюмами нічого спільного.

Тут наспіли ще й одкровення Даші Лагенберг щодо монументу Батьківщини-матері на Печерських пагорбах, де її знімали.

Виявляється, цей пам'ятник на території Музею історії України в Другій світовій війні вона асоціює з..

Дівою Марією.

«Ну, та, которая родила Христа», — трохи сором'язливо каже дизайнерка, яку знімають у локації того самого музею.

Не знаю, свідомо чи ні, але автори проекту Суспільного в цих двох роликах продемонстрували діаметрально протилежні естетичні смаки українських дизайнерів.

І такий підхід може тільки тішити, адже він показує, що творчі люди можуть надихатися з будь-яких джерел.

На окрему похвалу заслуговують автори анімаційно-музичної заставки до проекту «На Хі Ба» /NAHIBA.

Вона дуже динамічна й кумедна.

Єдине зауваження — до кадру з перевернутим пам'ятником, на постаменті якого написано російське слово «ВСТРЕЧА».

Інна Долженкова.